Якось зустрів вовк сороку і сказав їй:
– Давай втечемо. Несила більше жити в цьому лісі!
А сорока питає:
– Що ж тобі не подобається в лісі? Мені тут добре. їжі повно!
– Ліс хороший, але ж ти бачиш, які тут усі лихі на мене! Де яка шкода вкоїться – все я винен. А від собак і від людей зовсім спокою не маю!
– А куди ти підеш? – знову питає сорока.
– Піду в інший ліс, де мене ніхто не знає, де люди добрі, а собаки лагідні.
– Але ж, куме, хіба ти лишиш тут свої звички й зуби?
– Яка ти дурна! – розсердився вовк.– Де це чувано й видано, щоб лишати звички й зуби?
Тоді сорока сказала:
– Дурна я чи ні, а й там, куди ти йдеш, добра не буде! Звички твої погані і зуби в тебе гострі, отож усі й лихі на тебе!
