Якось Хитрий Петр розбагатів. Таку комерцію закрутив, що страх! Одного разу до його крамниці зайшов обідранець і попросив у Петра грошей, щоб купити собі поїсти.
Хитрий Петр зразу дав йому гроші на обід, подарував одежу, щоб той тепліше вдягся, і сказав:
– Як тобі немає куди податися, залишайся працювати у мене, я тобі платитиму й годуватиму тебе.
– Я б залишився, хазяїне,– відповів жебрак,– та не зможу в тебе працювати.
– Чому? Чи ти не хворий? – розтривожився Хитрий Петр.
– Я не хворий, просто не терплю людей з грошима. Я теж був заможним паном, мав прислугу й наймитів, незліченні череди худоби. Та от не судилося вберегти усе те, і тепер я живу в злиднях.
– Як же ти усе втратив? – запитав Хитрий Петр.– Втрати – то не біда, бо й приказка є: життя – це сходи, хто піднімається вгору, хто спускається вниз.
– А я тобі скажу таке,– відповів жебрак,– кожний скарб має межу, свій край. Ніщо не буває безмежне й бездонне.
Жебрак пішов, а Хитрий Петр ніяк не міг заспокоїтись. Що сталося з тим чоловіком, який з багатія став жебраком? А через якийсь час до його крамниці завітали селяни. Вони купували крам, платили гроші, розмовляли, поки настав час обідати. Хитрий Петр пішов обідати з покупцями й замовив кожному по оку вина. Але один селянин, той, що мав при собі громадські гроші, відмовився пити.
– Нічого тобі не зробиться, хлопче! – сказав Хитрий Петр.– Це чудове вино, від нього не болітиме голова.
– Голова не болітиме, Петре, але воно дуже усолоджує! – відповів чоловік.– Був у нашому селі один молодий пан. Здавалось, що майну й худобі його батька кінця-краю немає. І той молодий хазяїн став частуватися винцем. Сьогодні випив чарку, завтра – дві. І це його так тішило, так усолоджувало, що тільки сяде – зразу ж око вина, а то й два ока вихилить, п’є і не працює. І скоро пропив геть усе. Ходить тепер по світу жебраком.
– А, то він приходив і до мене,– сказав Хитрий Петр, згадавши обідранця.– Прийшов, а я не знав, у чім річ, і сказав йому, що життя – це сходи: хто піднімається вгору, хто спускається вниз. Коли б знав, що то пияцтво довело його до жебракування, то згадав би йому іншу приказку: хто полюбляє пить, той на тонкій кризі стоїть!
