Якось Хитрий Петр ішон вулицями міста, ніс в’язку дров на продаж. Дрова були довгенькі, і він весь час голосно гукав: «Стережись! Стережись!» – щоб йому давали дорогу.
Та якийсь гордій не схотів зійти з дороги, зачепився одежею за дрова і порвав її. Він розсердився, почав вимагати, щоб Хитрий Петр заплатив за подертий одяг, і потяг того до суду. Там він наскаржився судді й почав чекати вироку. Тоді суддя звернувся до Хитрого Петра й запитав, як усе сталося. Але той мовчав. Суддя запитав удруге і втретє, та Хитрий Петр мовчав – він удавав німого.
– Навіщо ти привів цього німого? – розсердився суддя.– Як же я вас розсуджу?
– Ото біда! – закричав гордій.– Який же він німий, коли оце йшов вулицею з дровами і на весь голос кричав: «Стережись! Стережись!»
– Ага, он воно як було! – сказав суддя.– Хто ж тобі винен, що в тебе подерлась одежа, коли ти не стерігся? Адже чоловік гукав «стережись», а ти не послухався, отож і не маєш права нічого від нього вимагати.
А Хитрий Петр гордо вийшов із суду й пішов собі на ринок продавати дрова.
Життя – це сходи
