З неба падають сніжинки
Зимонько, де ти?
Намети замети.
Ми тебе стрічатимем
З лижами й санчатами,
З ковзанами на льоду.
А зима гукає: — Йду!
(Г. Бойко)
Веселий сніг
Падав сніг, падав сніг —
Для усіх, усіх, усіх:
І дорослих, і малих,
І веселих, і сумних.
Всім, хто гордо носа ніс,
Він тихнем сідав на ніс.
А роззяві, як на сміх,
Залетів до рота сніг.
Вереді за комір вліз
І довів його до сліз.
А веселі грали в сніжки
Сніг сідав їм на усмішки
І сміявся з усіма:
— Ой, зима, зима, зима!
(О. Сенатович)
Ой, не жарти…
Ой, не жарти, не сміх —
Уночі випав сніг.
Вийшов рано в двір Гусак,
Міряв сніг і так і сяк.
І поважно мовив він:
— Випав сніг до колін.
Качка снігом побрела:
— Ках! Тут буде до крила!
Як поміряв Горобець
По двору з кінця в кінець
Із підстрибом — гоп та гоп!
Каже: — Сніг — по самий дзьоб!
(Л. Повх)
Пада сніг
Пада сніг, пада сніг,
Білий танець біля ніг.
Білі взули черевички
Вже ворони і синички.
Білі стали димарі,
Сніг кружляє угорі.
Біла хустка у шипшини,
Біла сукня у ялини,
Срібно-білі стежечки,
Білі в кленів сорочки.
Пада сніг, пада сніг,
Стелить килим на поріг.
(Л. Новикова)
Сніжинки
Білі-білі лебеді
Налетіли,
Ніжним пухом-пір’ячком
Сад укрили.
Я одну сніжиночку
Упіймала,
Та вона сльозинкою
Раптом стала.
Бавтеся, сніжиночки,
Веселіться,
Лиш долоньки теплої
Стережіться.
(Л. Дяченко)
Перший сніг
Перший сніг на землю ліг,
Кіт по снігові побіг.
На снігу лишив сліди,
Щоб по них назад прийти.
Та поки він десь гуляв,
Сніг на вулиці розтав.
(Л. Новикова)
Гості зими
Сиджу я біля підвіконня,
Коли дивлюся — у садку
На груші — яблука червоні
Аж на самісінькім вершку.
Та ось підкрався кіт-гульвіса,
На грушу глипнув, як сова, —
Червоні яблука знялися
І— полетіли! Ну й дива!
Взяв олівець я із пенала
І записав в календарі:
“Сьогодні вперше прилітали
До нас у гості снігурі”.
(А. Качан )
Годівнички
Я ладнаю годівнички
Для горобчика й синички,
Для малого снігурця
Крихт насиплю і пшонця.
Прилітайте, друзі милі,
Не лякайтесь заметілі!
(А. Камінчук)
Снігурі в саду
У саду зимовому —
Білий дим.
На гілках ліхтарики —
Блим та блим.
Ой, яке ж то
Видиво чарівне
У пташинок
Пір’ячко вогняне!
(О. Плавенчук)
Добре киці в кожушку
Добре киці в кожушку,
Ходить сміло по сніжку.
Я сплету їй теплу шапку,
Рукавиченьки на лапки.
А тоді — ще й на санчатах
Зможу кицю покатати.
(М. Пономаренко)
Сніжинки
Тоненькі сніжинки
На мене сідають,
Мене за ялинку,
Напевне вважають.
Не знають сніжинки —
Смішинки тоненькі,
Що я — не ялинка,
А просто — Оленка!
(А. Костецький)
Зима
Розпашілись горобини,
Ніби щічки у Галини.
Завогніли снігурі,
Грає віхола в дворі.
Хто на сани, хто на лижі
Білий сніг аж очі ріже.
А Івась на ковзани:
— Гей, Артемку, дожени!
На морозі сніг іскриться,
Сумувати не годиться.
Зустрічають залюбки
Жваву зиму малюки.
(Л. Дяченко)
Зайченятко
Зайченятко вийшло з хати:
— Ну й морозива багато!
На дахах і на ялинах,
На горбочках і в долинах!
Усміхнулася зайчиха
І на те сказала тихо:
— Втіха, синку, для усіх —
Це ж бо випав перший сніг!
(В. Кленц)
Сніг
Перший сніг, білий сніг
Скрізь заметами заліг.
Скочив песик наш кудлатий
В кучугуру біля хати,
Окрутнувся, в диві став
І на білий сніг: «Гав-гав!»
(Г. Биченюк)
Сніжинки
Сніжинки із хмари
Повилітали,
Сніжинки повільно
У небі кружляли,
А потім тихенько
Спустились до ніг,
І землю закутав
Білесенький сніг…
(М. Пономаренко)
Зайчикові вуха
Сіє, віє, завіва
Снігом завірюха,
А у зайчика, хоч плач,
Дуже змерзли вуха.
Він і чоботи узув,
І вдягнув кожуха,
А з-під шапки, ну хоч плач,
Виглядають вуха.
— І чого ти зажуривсь? —
Цокотять синички,
— Ти на вуха одягни
Теплі рукавички!
(В. Каменчук)
Ковзанка
У горах ковзанку з води
Збудували холоди.
Взявши крила в білі боки,
Танцювали там сороки.
Білки, лиски і зайчата
Вчились їздить на санчатах.
Не ловив і вовчик ґав —
На льоду пісні співав
Так цікаво, так завзято,
Що забудеш їсти й спати!
Аж ведмедик клишоногий
Вухо висунув з барлоги!
(В. Каменчук)
Прилетіли добрі гості
Дві синиці-жовтогрудки
Прилетіли до вікна,
Де в новеньку годівницю
Ми насипали пшона.
Дві синиці-жовтогрудки
Кличуть в гості снігурів.
Прилетіли гості добрі —
Білий сніг замайорів.
Хай танцює годівниця
Серед білої зими.
Хай злітаються всі птахи —
Добрим гостям раді ми!
(В. Кленц)
Рукавички
Усміхнулась радість
Братику й мені:
Маєм рукавички —
Гарні і зручні.
Їх бабуся наша
Із ниток сплела.
Наче разом з ними
Нам тепла дала.
І тепер здається,
Холоду й нема.
Рукавички гріють —
Не страшна зима.
(В. Кленц)
Сніг іде
Тихо, тихо сніг іде,
Білий сніг, лапатий:
Ми у двір скоріш підем,
Візьмемо лопати.
Ми прокинем зранку
Стежку біля ганку.
Вийде мама з хати
І почне питати:
– Хто ж це так доріжку
Вміє прокидати?
(Марія Познанська)
Вранці біля хати
Вранці біля хати
Малесеньі сліди –
Зайчатко вухате
Приходило сюди.
Стояло біля хати,
Ступило на поріг –
Хотіло нам сказати,
Що випав перший сніг.
(Л.Куліш-Зеньків)
Зайчикова пригода
Довгоногий, довговухий
Зайчик-зай у лісі жив.
Тата й маму завжди слухав,
Зла нікому не робив.
Зайчик-зай був дуже чемний,
Умивався у росі,
І любили недаремно
В лісі зайчика усі.
Раз у ліс прийшов мисливець.
Зайчик-зай того не знав.
Як завжди собі щасливий
По сніжочку він стрибав.
Та підкрався пес, підслухав,
Миттю зайчика піймав,
Потягнув його за вуха
І мисливцеві віддав.
А мисливець взяв зайчатко,
Ніжно пестити почав:
“Десь у лісі мамо й татко
Вже шукають дитинча…”
Бідний зайчик аж зігнувся,
Був наляканий до сліз…
Та мисливець посміхнувся
І пустив його у ліс.
(Л.Куліш-Зеньків)
Сніжинки
Пролітають біленькі сніжинки
І сріблясто на сонці блищать.
Мамо, мамо, чому я сніжинки
Не умію ніяк упіймать?
Вже здається, що ніби й спіймаю,
А відкрию долоню: нема!
Лиш водичка з долоні стікає.
Лиш водичка в долоні сама.
Каже мамо здивовано доні:
– А чи знаєшь, чому це так є?
Бо у тебе тепленька долоня,
А сніжок від тепла розтає.
І помислила доня хвилинку,
Рукавичку наділа свою.
– Мамо, – каже, тепер я сніжинку
Вже, напевно, напевно зловлю!
(С.Кузьменко)
Сипле сніг
Сипле, сипле, сипле сніг.
Мов метелики сріблисті,
Сніжинки биленькі, чисті
Тихо стеляться до ніг.
Сипле, сипле, сипле сніг.
Сипле, сипле, сипле сніг.
Тихо легко і спроквола
Покриває все довкола,
Ні стежок, ані доріг…
Сипле, сипле, сипле сніг.
Сипле, сипле, сипле сніг.
Вже присипав – доли, гори,
Вже весь світ – мов біле море,
Біле море без доріг.
Сипле, сипле, сипле сніг.
(І.Франко)
Снігова баба
– Нуте, хто з вас там бистріший?
То ідіть в садок скоріше!
Купи снігу там лежать! –
Хлопці поклик підхопили,
Бабу з снігу враз зліпили,
Очі з вугілля встадили.
От так “баба”! Молодці!
Ну, дивуйтесь, горобці!
(Олена Пчілка)
Крихта хліба
З лісосмуг, де свищуть сніговиці,
де не стало корму і тепла,
перебрались лагідні синиці
у садки до нашого села.
В завірюху, ожеледь, морози
стукають синиці у вікно
з горобцями ділять на дорозі
крихту хліба мерзлу і зерно.
Пригощав пташок я з годівниці
і почав нарешті відчувать,
що для когось крихта – це дрібниця,
а для пташки – жить чи замерзать.
(А.Качан)
Лютий
Другий місяць зветься Лютий,
а лютує він тому,
що на світі довго бути
не доводиться йому.
Хоче Лютий, щоб на світі
панувала вік зима.
Та поволі сонце гріти
починає крадькома.
Довші дні, коротші ночі.
Гульк – уже й струмок тече!
Лютий враз як зарегоче,
знов морозом припече.
Та як здійме враз хуртечу,
як засипле снігом дах!
Люди добре топлять печі,
щоб не змерзли у хатах.
Та здаля вже крок по кроку
йде весна веселий час.
І, розгніваний, до строку
Лютий геть тіка від нас.
(Наталя Забіла)
ЗИМОВА ПІСЕНЬКА
Зимонько-снігурочко,
Наша білогрудочко,
Не верти хвостом,
А труси тихесенько,
Рівненько, гладесенько
Срібненьким сніжком.
Ми повибігаємо,
Снігу накачаємо
Копу за садком;
Бабу здоровенную,
Уночі страшенную,
Зліпимо гуртом.
Зробим очі чорнії,
Рот і ніс червонії –
Буде як мара.
Дінь і ніч стоятиме,
Вовка проганятиме
Від свого двора!
(Леонід Глібов)