Вірші про комах

Хлопчик Ох

Познайомтесь: хлопчик Ох,
Охає за десятьох!
Ранок стеле світлу путь,
Школярі до школи йдуть.

Тільки Ох прилип до ліжка:

– Ох! Полежу ще хоч трішки

Для Максима, Юри, Клави –
Для усіх урок цікавий.
Ох зіває в кулачок:

– Ох! Як довго йде урок!..

Ось указку Ох тримає –
Хлопець Африку шукає:

– Ох! Куди це з карти зник
Всім відомий материк?..

Ох рішати став задачу
І над нею ледь не плаче:

– Ох! Задача нелегка,
Краще я спишу в дружка…

Ох заглянув у шпаргалку,
Та шпаргалку-виручалку
В нього вчитель відібрав…

– Ох! Навіщо підглядав?!

Мати страву варить сину,
До обіду півгодини.
Ох за нею ходить вслід:

– Ох! Коли вже той обід?

Триста кроків до кіно,
Пішки був би там давно,
Та сидить Ох і чекає:

– Ох! Трамвая щось немає.

Мчить на санках із гори
Цілий поїзд дітвори.
Тільки Оха там нема:

– Ох! Мороз мене пройма!

Одягли ми ковзани,
І у всіх біжать вони.
Ох, мов козлик на льоду:

– Ох! Тримайте! Уп-паду!

Ми комедію дивились,
Ми сміялись – аж втомились.
Тільки Ох один бубнів:

– Ох! Я спати захотів…

Дощ весняний сіє з неба,
Обійти калюжу треба.
Ох спинивсь і дожида:

– Ох! Хай висохне вода!..

Треба Оху м’яч підняти
Там, де гуси й гусенята.
Ох спинився і гука:

– Ох! Боюся гусака!

І Андрійко, і Микола
Кличуть Оха грать в футбола.
Ох із місця анітрішки:

– Ох! Болять у мене ніжки…

Ми колгоспу помагаєм,
Колоски в степу збираєм.
Тільки Ох не йде у поле:

– Ох! У мене в боці коле!..

У вікно влетіла муха
Й сіла Охові на вухо.
Ох руки не підійма:

– Ох! Нехай злетить сама!..

Сонце гріє гаряче,
Сонце гріє, аж пече.
Тільки Оху це байдуже:

– Ох! Вода холодна дуже…

На рибалці ми удвох,
Вудку взяв і хлопчик Ох,
Та заснув там: люлі-люлі!..
Ловись, рибко… із каструлі!..

Коло річки Ох бродив,
Черевики забруднив.

– Ох! Це ж треба мити їх?
Краще я піду в брудних…

Коло вогнища хлоп’ята.
Дрова Ох пішов шукати.
Як пішов, то й не прийшов –
Ані Оха, ані дров!

Може, він прийшов у клас?
Може, Ох той серед вас?

Автор:Григорій Бойко

******

Сонечка

Я на грядці у бабусі
Гарних бачила жуків.
Бабця каже: “На капусті
Всіх з’їдають шкідників!”

Дуже корисні жучки,
Гарні, ніжні й милі.
Звуться сонечка вони
Та такі красиві!

Спинки у жучків отих
Яскраво-червоні,
Зверху цяточки-крапки,
Як чорнило чорні.

Мають сонечка іще
Дуже ніжні крильця.
“Не подумайте лише,
Що це небилиця!”

Бачила сама я вчора:
Сонечка літають.
Спинка ділиться надвоє,
Крильця виростають!

Не повірите мені –
Та слова ці чесні –
Наче літачки з жуків
Робляться чудесні.

Полюбили цих жучків
Я й бабуся щиро
Не лише за шкідників,
За красу їх милу.

Найпрекрасніші з усіх
Сонечка гарненькі.
Я ще називаю їх
“Літачки маленькі.”

Автор: Наталія Паснак

******

Світлячок

Жив-був жучок один в лісі,
Дуже він ночі любив…
Зорі далекі і місяць…
Ніч- то пора його див…

Але одна була вада
В тому ,що так любив ніч…
Все він робив не до ладу,
Темно було обабіч…


Навіть ,як зорі сіяли,
Місяць світив золотий,
Світла давали замало….
Був наш жучок геть сумний…


Що ж він тепер мав робити?
Став він те світло шукать…
Скрізь заглядати бродити,
Пробував й сонце вмовляють,


Щоб і вночі воно світла
Трошки свого віддало…
Та не вдалося впросити,
Сонечко спати пішло…


Далі пішов він шукати…
В осені фарби просить,
Ночі хотів їх віддати,
Щоб більш ясною зробить!


Осінь лише засміялась,
Фарби свої не дала…
Тихо у листі сховалась,
В поле квіткове втікла…


Світло шукав він у квітах,
В променів чемно просив,
В гості ходив він до літа,
З днем домовлявся ясним…


Але ,нажаль, усе марно…
Тихо заплакав жучок…
Ніч опустилася плавно
Сяйвом блідим від зірок….


Тихо торкнулася вітром,
Мовила раптом йому:
“Світла шукав ти у квітах,
В сонці, у листі ,чому?”


Мовив жучок тоді тихо:
“Дуже тебе я люблю,
Але одне маю лихо,
Все не до ладу роблю…


Світла у тебе замало
І не вдається знайти…”
Ніч йому тихо сказала :
“Може, це світло -це ти?”


Сильно у мить ту здивився
Й очі заплющив жучок…
Раптом він сам засвітився
Сяйвом небесних зірок!


“Що це таке?!”- здивувався
Він неймовірно собі…
“Ти ще і не здогадався?
Сяйво було у тобі!”


-Мовила ніч й полетіла
З нею летів і жучок…
Ясне маленьке світило
Зірка нічна-світлячок!

Автор: Інелла Огнєва