Вірші про комах

вірші про комахХлопчик Ох

Познайомтесь: хлопчик Ох,
Охає за десятьох!
Ранок стеле світлу путь,
Школярі до школи йдуть.

Тільки Ох прилип до ліжка:

– Ох! Полежу ще хоч трішки

Для Максима, Юри, Клави –
Для усіх урок цікавий.
Ох зіває в кулачок:

– Ох! Як довго йде урок!..

Ось указку Ох тримає –
Хлопець Африку шукає:

– Ох! Куди це з карти зник
Всім відомий материк?..

Ох рішати став задачу
І над нею ледь не плаче:

– Ох! Задача нелегка,
Краще я спишу в дружка…

Ох заглянув у шпаргалку,
Та шпаргалку-виручалку
В нього вчитель відібрав…

– Ох! Навіщо підглядав?!

Мати страву варить сину,
До обіду півгодини.
Ох за нею ходить вслід:

– Ох! Коли вже той обід?

Триста кроків до кіно,
Пішки був би там давно,
Та сидить Ох і чекає:

– Ох! Трамвая щось немає.

Мчить на санках із гори
Цілий поїзд дітвори.
Тільки Оха там нема:

– Ох! Мороз мене пройма!

Одягли ми ковзани,
І у всіх біжать вони.
Ох, мов козлик на льоду:

– Ох! Тримайте! Уп-паду!

Ми комедію дивились,
Ми сміялись – аж втомились.
Тільки Ох один бубнів:

– Ох! Я спати захотів…

Дощ весняний сіє з неба,
Обійти калюжу треба.
Ох спинивсь і дожида:

– Ох! Хай висохне вода!..

Треба Оху м’яч підняти
Там, де гуси й гусенята.
Ох спинився і гука:

– Ох! Боюся гусака!

І Андрійко, і Микола
Кличуть Оха грать в футбола.
Ох із місця анітрішки:

– Ох! Болять у мене ніжки…

Ми колгоспу помагаєм,
Колоски в степу збираєм.
Тільки Ох не йде у поле:

– Ох! У мене в боці коле!..

У вікно влетіла муха
Й сіла Охові на вухо.
Ох руки не підійма:

– Ох! Нехай злетить сама!..

Сонце гріє гаряче,
Сонце гріє, аж пече.
Тільки Оху це байдуже:

– Ох! Вода холодна дуже…

На рибалці ми удвох,
Вудку взяв і хлопчик Ох,
Та заснув там: люлі-люлі!..
Ловись, рибко… із каструлі!..

Коло річки Ох бродив,
Черевики забруднив.

– Ох! Це ж треба мити їх?
Краще я піду в брудних…

Коло вогнища хлоп’ята.
Дрова Ох пішов шукати.
Як пішов, то й не прийшов –
Ані Оха, ані дров!

Може, він прийшов у клас?
Може, Ох той серед вас?

Автор:Григорій Бойко

******

Сонечка

Я на грядці у бабусі
Гарних бачила жуків.
Бабця каже: “На капусті
Всіх з’їдають шкідників!”

Дуже корисні жучки,
Гарні, ніжні й милі.
Звуться сонечка вони
Та такі красиві!

Спинки у жучків отих
Яскраво-червоні,
Зверху цяточки-крапки,
Як чорнило чорні.

Мають сонечка іще
Дуже ніжні крильця.
“Не подумайте лише,
Що це небилиця!”

Бачила сама я вчора:
Сонечка літають.
Спинка ділиться надвоє,
Крильця виростають!

Не повірите мені –
Та слова ці чесні –
Наче літачки з жуків
Робляться чудесні.

Полюбили цих жучків
Я й бабуся щиро
Не лише за шкідників,
За красу їх милу.

Найпрекрасніші з усіх
Сонечка гарненькі.
Я ще називаю їх
“Літачки маленькі.”

Автор: Наталія Паснак

******

Світлячок

Жив-був жучок один в лісі,
Дуже він ночі любив…
Зорі далекі і місяць…
Ніч- то пора його див…

Але одна була вада
В тому ,що так любив ніч…
Все він робив не до ладу,
Темно було обабіч…


Навіть ,як зорі сіяли,
Місяць світив золотий,
Світла давали замало….
Був наш жучок геть сумний…


Що ж він тепер мав робити?
Став він те світло шукать…
Скрізь заглядати бродити,
Пробував й сонце вмовляють,


Щоб і вночі воно світла
Трошки свого віддало…
Та не вдалося впросити,
Сонечко спати пішло…


Далі пішов він шукати…
В осені фарби просить,
Ночі хотів їх віддати,
Щоб більш ясною зробить!


Осінь лише засміялась,
Фарби свої не дала…
Тихо у листі сховалась,
В поле квіткове втікла…


Світло шукав він у квітах,
В променів чемно просив,
В гості ходив він до літа,
З днем домовлявся ясним…


Але ,нажаль, усе марно…
Тихо заплакав жучок…
Ніч опустилася плавно
Сяйвом блідим від зірок….


Тихо торкнулася вітром,
Мовила раптом йому:
“Світла шукав ти у квітах,
В сонці, у листі ,чому?”


Мовив жучок тоді тихо:
“Дуже тебе я люблю,
Але одне маю лихо,
Все не до ладу роблю…


Світла у тебе замало
І не вдається знайти…”
Ніч йому тихо сказала :
“Може, це світло -це ти?”


Сильно у мить ту здивився
Й очі заплющив жучок…
Раптом він сам засвітився
Сяйвом небесних зірок!


“Що це таке?!”- здивувався
Він неймовірно собі…
“Ти ще і не здогадався?
Сяйво було у тобі!”


-Мовила ніч й полетіла
З нею летів і жучок…
Ясне маленьке світило
Зірка нічна-світлячок!

Автор: Інелла Огнєва

******

Пасіка

Малесенькі будиночки
У нас в садку стоять.
Яскраві, як з картиночки,
Рівнесенько, у ряд.

А навколо будиночків
Там кояться дива:
З бджілок живі хмариночки
Там юрмляться щодня.

Бринять бджілки так голосно:
Джу-джу-джу-джу-джу-джу.
Стає на серці боязко,
Туди не підійду.

Бо знаю, можуть бджілоньки
Ужалити людей.
Не люблять наші бджілочки
Непроханих гостей.

Дідусь сказав: ” Це вулики!
Живуть у них рої.
Родини бджіл тут туляться,
Рої ці – чималі.

Бджола – комаха корисна –
Приносить нам медок.
Нектар для меду сонячний
Збирає з квіточок.

Невтомні наші бджілочки,
Не сядуть ні на мить,
Бо кожний цвіт на гілочці
Котрась з них облетить.

Щоб мед зібрати дІточкам,
Смачненький, золотий,
Мільйон потрібно квіточок
Комахам віднайти.

Від ранку та й до вечора
Робота є у бджіл.
Їх праця є нелегкою
І Ти це зрозумій!”

За мед квітковий, сонячний,
Я дякую бджілкам.
Цілющий він і корисний,
Потрібний діточкам!

Автор: Наталія Паснак

******

Павучок-мандрівничок

Десь у полі, на полянці
Павучок cидить у ямці.
З павутинки павучок,
Сплів маленький літачок.

Зможе він тепер літати,
Та по світу мандрувати

Автор: Надія Майхер

******

Павучок

Жив дідусь в старій хатині,
За селом, на самотині…
Цілий день трудився в полі,
Хоч стареньким був доволі.

Аж, як вечір змінив днину,-
Повертавсь дідусь в хатину.
Він любив хазяйнувати,
Завжди чисто було в хаті.

Всюди з віничком ходив,
Скрізь порядок наводив.
І то тут, то там, щоднини,
Прибирав він павутиння.

І дідусь наш добре знав,
Хто ці капості вчиняв!
В тій хатинці був куток,
Де вселився павучок.

Лиш дідусь покине хату,
Павучок йде працювати.
Вмів він плести павутинки
Та такі вже… як картинки!

Друзів зовсім він не мав,
Завжди в хатці сумував.
Мав велику мрію ще він –
Що дідусь ті дивні двері

Враз забуде зачинити, й…
Зможе він у двір сходити.
Та дідусь все пам’ятав,
Двері щільно зачиняв.

Навіть скажу, як на зло,
Зачиняв ще й на замок!
Та одного разу, в свято,
Хата стала – як не хата!

Вгості враз до дідуся
Прибула родина вся.
Були в діда тої днини
Ювілейні іменини!

Діток з’їхалось багато,
Сміху було на всю хату.
Миттю з хати пощезали
Смуток, тиша та печалі.

Наш павук тоді злякався,
Під диван аж заховався!
І сидів там тихо-тихо…
Та все ж трапилося лихо

Бо заплакала Софійка –
Закотилась десь копійка.
Всі взялись тоді шукати,
В кожну шпарку заглядати.

Враз чиясь рука маленька
Павучка схопила в жменьку.
Я жучка знайшла! – раділа
Та мерщій пішла до діда…

Дідуся щоб розпитати,
Як жучка того назвати.
Дід сказав до діточок:
Це не жук, це – павучок!

І було би добре, діти,
Надворі йому пожити!
Діда слухались малята,
Павука понесли з хати.

З рук впустили у дворі,
Вмить побіг він по траві.
Всі раділи – дід та діти,
І павук – нарешті втік я!

Скрізь тепер павук гуляв,
Все довкола пізнавав…
Мав вже друзів він багато,
Павучків, жучків, мурахів.

Та казкові попід тином
З павутиння плів картини!!!

Автор: Наталія Паснак

******

Муха

Над столом дзвеніла муха,
Аж заклало у нас вуха.
А вона усе літала
І дзижчала, і дзижчала.

Ось на ложечку присіла
І горошок з банки їла.
Потім всілася на сало,
Та і цього їй замало.

Все кружляла біля столу
Й ласувала все по колу.
Стали ми її зганяти,
Стала дужче пискувати

Але нашу цю крилату
Бабця вигнала із хати.
– Глянь, вона іще пискує,
І невдячна, хто годує

Автор: Вікторія Стасів

******

Джміль про сонечко гуде

Коли надворі дощ іде,
у нас на підвіконні
важкий мохнатий джміль
гуде —

велика тепла соня.

Вже другий рік літує він
у наших чорнобривцях,
ласує медом лісовим,
на сонці гріє крильця.

А у негоду на вікно
я зву джмеля до себе,
бо звик до нього вже
давно, як до квіток і неба.

І хай надворі
дощ іде,
шибками
вітер дзвонить —
мій джміль
про сонечко
гуде
мені на підвіконні.

Автор: Анатолій Костецький

******

А метеликам весело

А метеликам — весело,
а метеликам — смішно,
бо метеликам вересень
щось наспівує ніжне.

Бо метеликам сонечко
білі крильця лоскоче,
а довірливі соняхи
з ними гратися хочуть.

І метелики світяться
свічечками в блакиті,
бо маленьким не віриться,
що кінчається літо.

Автор: Анатолій Костецький