Осінні поля
Охололи води і земля,
Сон бере натруджені поля.
На горбах у висохлий кулак
Заховав зернята дикий мак.
А поміж горбами в теплий край
Покотився колесом курай.
Ні душі в полях, лише димок
Лащиться, згортається в клубок.
То в село за синій горизонт
Поспішає трактор на ремонт.
Тихо-тихо трактор вуркотить,
Щоб свої поля не розбудить.
******
Перепілчине поле
Грає-котиться хлібами
Хвиля-самоцвіт,
І рука над колосками
Чайкою летить.
Від села до небокраю
Стежка нас веде.
Раптом поруч хтось гукає:
— Хто іде? Хто йде?!
Озираємось навколо —
Ні душі ніде.
Та лунає знов над полем:
— Хто іде? Хто йде?!
— Перепілко, в цій долині
Хазяйнуєш ти.
Тож дозволь нам по стежині
Поле перейти.
Обізвалась перепілка:
— Ну ідіть, ідіть,
Та глядіть пшеницю тільки
Не потолочіть!
******
Сліпий дощ
Дозріли жито і пшениця,
Комбайн спішить на косовицю.
І, як навмисне, в день такий
Прийшов на поле дощ сліпий.
Йому кричать: “Не заважай
Збирати людям урожай!
Іди собі гуляти в ліс!”
А дощ пішов на сінокіс.
І тут йому не раді теж:
“Ти наше сіно зіпсуєш!
Іди собі на болота!”
А дощ вертається в жита.
Іде і журиться, що всюди
Женуть його із поля люди,
Хоча раніш не проганяли,
А скрізь, як гостя, зустрічали.
******
Польова дорога
Червоним золотом із груші
Останнє листя потекло.
Останній трактор з поля рушив,
А птиця стала на крило.
Давно відпахла медуниця,
У підземеллі спить ховрах.
Лише не спиться, не лежиться
Глевкій дорозі у полях.
Вона то журиться за колосом,
Що відшумів, немов прибій,
То пригадає перше колесо,
Що прокотилося по ній.
Було це літо урожайне:
Потоком сонячних краплин
Зерно із бункерів комбайнів
Текло у кузови машин.
Та відшуміла косовиця,
Тепер тут знову ні душі,
Хіба що заєць чи лисиця
Через дорогу пробіжить.
Куди не глянеш — пусто, голо
– І на стерні, і по ярах.
Стоять лише дві скирти в полі,
Мов кораблі на якорях.
Надходять хмари-водовози
Із глибини рудих степів,
І дощ цілує на дорозі
Сліди людей і тракторів.
******
Два плюс два
Мені на долоню
Злетіли з хмаринки
Дві білі сніжинки
І ще дві сніжинки.
А разом виходить
Якась дивина —
А разом виходить
Краплина одна!
******
Крихти хліба
З лісосмуг, де свищуть сніговиці,
Де не стало корму і тепла,
Перебрались лагідні синиці
У садки до нашого села.
В завірюху, ожеледь, морози
Стукають синиці у вікно,
З горобцями ділять на дорозі
Крихту хліба мерзлу і зерно.
Пригощав пташок я з годівниці
І почав нарешті відчувать,
Що для когось крихта — це дрібниця,
А для пташки — жить чи замерзать.
******
Зелений острів
Лягла на землю біла тиша,
В новому році — все нове.
Снігами січень око тішить,
Але морозом вухо рве.
Вже поховались від морозу
Під кучугурами в садку.
Немов ведмеді у берлозі,
Кущі калини, кущ бузку.
Та як зелений острів літа,
Стоїть сосна за ворітьми,
Хоч їй і сумно зеленіти
Одній у таборі зими.
Я протоптав по білій тиші
Рипучу стежку до сосни:
Удвох нам буде веселіше
Дозимувати до весни.
******
Чекання
Навесні, коли бузок
Хоче зацвітати,
Виглядає ластівок
Наша біла хата.
Ми подвір’я підмели,
Висіяли квіти,
А весні допомогли
Яблуні білити.
І розчистили струмок,
Що тече з діброви…
До прильоту ластівок
Все у нас готово.
Щедре сонце
З неба сонце променисте
Зливою лилося
На зелене буйнолистя,
У дзвінке колосся.
Ціле літо по краплині
Сонце ми збирали,
Обережно у корзини,
В кошики складали.
Зашуміли в косовицю
Ниви урожайні —
Це забили у пшениці
Крилами комбайни.
Трактори заскиртували
Сонячне проміння,
І над полем заблищало
Срібне павутиння.
Все тепло своє за літо
Сонце розгубило,
Ним земля тепер зігріта.
Відпочинь, світило.
Ще горять його краплини
В яблуках із саду,
В стиглих кетягах калини,
В гронах винограду.
Прилетіли омелюхи,
Раді кожній гронці,
Заспівали в завірюху
Пісеньку про сонце.
******
Крилате насіння
Кружляє над нами
Насіння крилате,
Радіє насіння,
Що вміє літати.
Це клени високі
З осінньої гілки
Синів проводжають
В далеку мандрівку.
І згадують сумно
Дерева бувалі:
Колись і вони
Над землею літали!
— Ми знову знялись би,
Як наше насіння,
Та роки не ті,
І тримає коріння…
Кружляє у небі
Насіння крилате,
Радіє насіння,
Що вміє літати.
Одна насінина
З кленової крони
Довірливо сіла
Мені на долоню.
І каже:— Я довго
Блукала над містом,
Але на асфальт
Не наважилась сісти.
Благаю, мій друже,
Якщо це не важко,
Візьми й посади мене
В землю, будь ласка.
Я виросту кленом
У нашому краї
І шумом зеленим
Тебе привітаю.
******
Листи із саду
Щодня через леваду,
Через кленовий міст
Шле яблунька із саду
Мені за листом лист.
Сьогодні на світанку
Дізнався я з листів,
Що яблунька-мерзлянка
Боїться холодів.
Із в’язкою соломи
Подався я у сад
І яблуньку знайому
Закутав аж до п’ят —
Щоб у зимову пору
На ніжнім стовбурці
Не обгризали кору
Морози і зайці.
Шле яблунька зимою
Останній лист мені:
“У гості із бджолою
Я жду вас навесні”.
******
Новорічна пригода
В нашу хату зайшов уночі
Дід Мороз із мішком на плечі
І говорить: “Із темних дібров
Я до вас дуже довго ішов…”
А мене бере сумнів чогось:
Хто насправді оцей Дід Мороз?
Може, він не із темних дібров?
А з бюро добрих послуг прийшов?
Дід Мороз ці думки відгадав,
Та ні слова мені не сказав.
Він лише мені руку потис —
І я інеем білим обріс!
******
Гість зими
Ось і знову зима білоброва
Побілила поля і хати,
Заквітчала у іній діброву,
Через річку наводить мости.
Поспішає зима, поспішає,
Підганяє мороз, холоди:
Скоро, скоро з далекого краю
Рік Новий завітає сюди.
Під кружляння веселих сніжинок
Почали готуватись і ми,
Щоб зустріти при світлі ялинок
Найдорожчого гостя зими.
******
Дивні квіти
Дивні квіти
Розпустились
На шибках вікна.
Це Морозкові
Приснилась
Уночі весна.
