Дитячі вірші Качана Анатолія

Осінні поля

Охололи води і земля,
Сон бере натруджені поля.
На горбах у висохлий кулак
Заховав зернята дикий мак.
А поміж горбами в теплий край
Покотився колесом курай.
Ні душі в полях, лише димок
Лащиться, згортається в клубок.
То в село за синій горизонт
Поспішає трактор на ремонт.
Тихо-тихо трактор вуркотить,
Щоб свої поля не розбудить.

******

Перепілчине поле

Грає-котиться хлібами
Хвиля-самоцвіт,
І рука над колосками
Чайкою летить.

Від села до небокраю
Стежка нас веде.
Раптом поруч хтось гукає:
— Хто іде? Хто йде?!

Озираємось навколо —
Ні душі ніде.
Та лунає знов над полем:
— Хто іде? Хто йде?!

— Перепілко, в цій долині
Хазяйнуєш ти.
Тож дозволь нам по стежині
Поле перейти.

Обізвалась перепілка:
— Ну ідіть, ідіть,
Та глядіть пшеницю тільки
Не потолочіть!

******

Сліпий дощ

Дозріли жито і пшениця,
Комбайн спішить на косовицю.
І, як навмисне, в день такий
Прийшов на поле дощ сліпий.

Йому кричать: “Не заважай
Збирати людям урожай!
Іди собі гуляти в ліс!”
А дощ пішов на сінокіс.

І тут йому не раді теж:
“Ти наше сіно зіпсуєш!
Іди собі на болота!”
А дощ вертається в жита.

Іде і журиться, що всюди
Женуть його із поля люди,
Хоча раніш не проганяли,
А скрізь, як гостя, зустрічали.

******

Польова дорога

Червоним золотом із груші
Останнє листя потекло.
Останній трактор з поля рушив,
А птиця стала на крило.

Давно відпахла медуниця,
У підземеллі спить ховрах.
Лише не спиться, не лежиться
Глевкій дорозі у полях.

Вона то журиться за колосом,
Що відшумів, немов прибій,
То пригадає перше колесо,
Що прокотилося по ній.

Було це літо урожайне:
Потоком сонячних краплин
Зерно із бункерів комбайнів
Текло у кузови машин.

Та відшуміла косовиця,
Тепер тут знову ні душі,
Хіба що заєць чи лисиця
Через дорогу пробіжить.

Куди не глянеш — пусто, голо
– І на стерні, і по ярах.
Стоять лише дві скирти в полі,
Мов кораблі на якорях.

Надходять хмари-водовози
Із глибини рудих степів,
І дощ цілує на дорозі
Сліди людей і тракторів.

******

Два плюс два

Мені на долоню
Злетіли з хмаринки
Дві білі сніжинки
І ще дві сніжинки.

А разом виходить
Якась дивина —
А разом виходить
Краплина одна!

******

Крихти хліба

З лісосмуг, де свищуть сніговиці,
Де не стало корму і тепла,
Перебрались лагідні синиці
У садки до нашого села.

В завірюху, ожеледь, морози
Стукають синиці у вікно,
З горобцями ділять на дорозі
Крихту хліба мерзлу і зерно.

Пригощав пташок я з годівниці
І почав нарешті відчувать,
Що для когось крихта — це дрібниця,
А для пташки — жить чи замерзать.

******

Зелений острів

Лягла на землю біла тиша,
В новому році — все нове.
Снігами січень око тішить,
Але морозом вухо рве.

Вже поховались від морозу
Під кучугурами в садку.
Немов ведмеді у берлозі,
Кущі калини, кущ бузку.

Та як зелений острів літа,
Стоїть сосна за ворітьми,
Хоч їй і сумно зеленіти
Одній у таборі зими.

Я протоптав по білій тиші
Рипучу стежку до сосни:
Удвох нам буде веселіше
Дозимувати до весни.

******

Чекання

Навесні, коли бузок
Хоче зацвітати,
Виглядає ластівок
Наша біла хата.

Ми подвір’я підмели,
Висіяли квіти,
А весні допомогли
Яблуні білити.

І розчистили струмок,
Що тече з діброви…
До прильоту ластівок
Все у нас готово.

******

Щедре сонце

З неба сонце променисте
Зливою лилося
На зелене буйнолистя,
У дзвінке колосся.

Ціле літо по краплині
Сонце ми збирали,
Обережно у корзини,
В кошики складали.

Зашуміли в косовицю
Ниви урожайні —
Це забили у пшениці
Крилами комбайни.

Трактори заскиртували
Сонячне проміння,
І над полем заблищало
Срібне павутиння.

Все тепло своє за літо
Сонце розгубило,
Ним земля тепер зігріта.
Відпочинь, світило.

Ще горять його краплини
В яблуках із саду,
В стиглих кетягах калини,
В гронах винограду.

Прилетіли омелюхи,
Раді кожній гронці,
Заспівали в завірюху
Пісеньку про сонце.

******

Крилате насіння

Кружляє над нами
Насіння крилате,
Радіє насіння,
Що вміє літати.

Це клени високі
З осінньої гілки
Синів проводжають
В далеку мандрівку.

І згадують сумно
Дерева бувалі:
Колись і вони
Над землею літали!

— Ми знову знялись би,
Як наше насіння,
Та роки не ті,
І тримає коріння…

Кружляє у небі
Насіння крилате,
Радіє насіння,
Що вміє літати.

Одна насінина
З кленової крони
Довірливо сіла
Мені на долоню.

І каже:— Я довго
Блукала над містом,
Але на асфальт
Не наважилась сісти.

Благаю, мій друже,
Якщо це не важко,
Візьми й посади мене
В землю, будь ласка.

Я виросту кленом
У нашому краї
І шумом зеленим
Тебе привітаю.

******

Листи із саду

Щодня через леваду,
Через кленовий міст
Шле яблунька із саду
Мені за листом лист.

Сьогодні на світанку
Дізнався я з листів,
Що яблунька-мерзлянка
Боїться холодів.

Із в’язкою соломи
Подався я у сад
І яблуньку знайому
Закутав аж до п’ят —

Щоб у зимову пору
На ніжнім стовбурці
Не обгризали кору
Морози і зайці.

Шле яблунька зимою
Останній лист мені:
“У гості із бджолою
Я жду вас навесні”.

******

Новорічна пригода

В нашу хату зайшов уночі
Дід Мороз із мішком на плечі
І говорить: “Із темних дібров
Я до вас дуже довго ішов…”

А мене бере сумнів чогось:
Хто насправді оцей Дід Мороз?
Може, він не із темних дібров?
А з бюро добрих послуг прийшов?

Дід Мороз ці думки відгадав,
Та ні слова мені не сказав.
Він лише мені руку потис —
І я інеем білим обріс!

******

Гість зими

Ось і знову зима білоброва
Побілила поля і хати,
Заквітчала у іній діброву,
Через річку наводить мости.

Поспішає зима, поспішає,
Підганяє мороз, холоди:
Скоро, скоро з далекого краю
Рік Новий завітає сюди.

Під кружляння веселих сніжинок
Почали готуватись і ми,
Щоб зустріти при світлі ялинок
Найдорожчого гостя зими.

******

Дивні квіти

Дивні квіти
Розпустились
На шибках вікна.
Це Морозкові
Приснилась
Уночі весна.

******