Краватка для жирафа
Коли б заманулось раптово
жирафу
пошити краватку,
то, певне, кравці
повинні були б залізати
на шафу,
тримаючи метр у руці —
щоб шию обмірять
жирафу.
Була б та краватка,
як десять краваток,
а може,— як двадцять,
а може,— як сто,.
І, певне, носити
краватку жирафа
крім нього
не зміг би ніхто.
А з краму,
що йшов би йому
на краватку,
я зміг би пошити для себе
піджак,
та, може б,
іще й на підкладку
лишилось би краму!
Отак.
Тож слава жирафам!
Спасибі жирафам
за те,
що не носять краваток вони,
бо краму б тоді на піджак —
не дістати!
Носив би я тільки
штани…
******
А метеликам весело
А метеликам — весело,
а метеликам — смішно,
бо метеликам вересень
щось наспівує ніжне.
Бо метеликам сонечко
білі крильця лоскоче,
а довірливі соняхи
з ними гратися хочуть.
І метелики світяться
свічечками в блакиті,
бо маленьким не віриться,
що кінчається літо.
******
Новенька
Сьогодні в третій клас до нас
прийшла «новенька» в перший раз.
Зайшла, весела й радісна,
і всім сказала: — Здрастуйте!..
Що в класі почало-о-ся!
Одразу з місць своїх
посхоплювались хлопці,
мов хто підкинув їх.
Спочатку всі ходили
і голосно свистіли,
а потім по хвилини дві
стояли всі на голові,
а потім дехто по рядах
пройшовся пішки — на руках,
а потім кожний з нас робив
усе, що вмів і що не вмів!..
Не звівся із-за парти
лиш наш Юрко, відмінник.
Він кинув нам: — Ну й жарти! —
і встав поволі, чинно
та до «новенької» сказав:
— А що! Сідаймо разом? —
І та — диви, яка коза! —
погодилась одразу…
«Ну що ж! Не дуже й треба!» —
подумав я про себе.
І вирішив — до літа
відмінником зробитись!.
******
Утрьох
Славкові, що з квартири сорок,
велосипед купили вчора.
Він зразу
в двір його потяг,
прудкого та дзвінкого,
все хизувався ним,
та нас
не підпускав до нього.
Просила Іра:
— Славчик, дай
проїду до паркану! —
А він Ірині:
— Не займай,
бо дам —
так враз одстанеш!
Просив Юрко:
— Ну дай хоч раз
проїду метрів двісті! —
А він Юркові:
— Ач, який!
Свого купи та їзди!
І я просив.
Та він:
— Моє! —
І нам кататись
не дає…
Ну й що?
Нехай!
А ми зате
утрьох в кіно ходили,
утрьох у нашому дворі
співали скільки сили,
а потім грали у квача,
аж поки вечір не почавсь.
А що Славко?
Він сам-один
сидів з велосипедом
і вже кататись
не хотів…
Отак йому і треба!
Хай трошечки
позаздрить —
хай виправиться
завтра!
******
Про дорослих
Ніколи і нізащо
дорослим не позаздрю!
На них дивитись —
просто сміх.
Скажіть: хіба життя у них,
коли нічого в світі
не можна їм робити?!
Не можна їм на дерево,
хоч це і дуже просто,
аж на вершечок здертися.
Адже вони — дорослі…
Не можна грати у футбол
на вулиці завзято
і, у вікно забивши гол,
через паркан тікати.
Та й серед парку, по траві,
босоніж, без сорочки
не можна погасати їм.
Адже вони — дорослі!..
А я?
Як тільки я схотів —
м’яча ганяв
аж п’ять годин,
тоді на клен собі заліз,
сховався в теплім листі,
сидів і позирав униз,
ще й, наче шпак,
посвистував,
а потім бігав по траві
та в ній метеликів ловив.
Оце життя — хороше!
Не те, що у дорослих…
Та ще скажу по честі,
щоб ви про все вже знали:
дорослим можна дещо,
хоч дуже й дуже мало.
Ну, з’їсти пуд морозива
дозволено дорослому.
Ну, можна, скільки влізе,
дивитись телевізор.
Ну, можна ще не спати
і цілу ніч читати.
Але хіба ж то здасться
така дрібниця щастям?..
Тому ніколи і ніде
дорослим я не заздрю,
бо я дорослим буду теж,
а він малим — нізащо!
******
Моя кишеня
Це — я, а це — моя кишеня,
а в ній — усе, що є у мене.
Ось — олівець,
позичений на цілий день у тата.
Ось — папірець,
надірваний і трішечки прим’ятий:
я тут Юрка намалював,
та він побачив — і порвав.
А цього човника з кори
я вирізав години три,
щоб запускать, як буде дощик…
Але дощу нема ще й досі!
А в цій коробочці зеленій
жив цілий тиждень хрущ у мене,
та відпустив його я вчора,
бо він чомусь не їв нічого.
А це — я й сам не знаю що,
я у траві його знайшов…
Ну, от і все, що є у мене,
бо дуже вже мала кишеня!
******
Канікули
«Канікули! Канікули!» —
співає все навколо.
Канікули, канікули,
канікули у школі!
А що таке — канікули?
Це літні дні барвисті,
це час, коли нам ніколи
хоча б на мить присісти,
бо треба мчати босими
наввипередки з вітром,
з густих лісів приносити
горіхів повні відра.
Це час у річці хлюпатись,
підсмажувати спини
і зранку в лузі слухати
тонку струну бджолину…
Це час, коли за хлопцями
ми скучим, як ніколи,
і нам страшенно схочеться
скоріше знов до школи!
******
Лінивий Пилип
Дуже важко жить Пилипу:
де не ляже — там прилипне,
і лише підйомним краном
підніма Пилипа мама.
******
Збори
На тему «Я і ввічливість»
ідуть у класі збори.
На тему, дуже звичну нам,
Вікторія говорить.
— Почну з Вітька,
бо він себе
поводить некультурно,
він хоч і виріс до небес,
а розум — наче в курки!
— Сама ти курка! —
звивсь Вітько.—
Ще побазікай трохи,
так я тебе через вікно
геть викину за ноги!
— Диви, який!
— Лінтюх! — Тюхтій! —
наскочили дівчата.—
Женіть його під три чорти!
Він може все зірвати!
А хлопці що?
Та хлопці — враз:
— Гей, ви, сороки, цитьте!..
І от уже
вирує клас:
не збори —
справжній диспут,
— Ти, бевзь!
— Не лізь,
бо в лоба дам!
— Мовчи,
дурний гіпопотам!
— А ти —
зелений крокодил!
— А ти —
старий пузатий віл!
— А ти — жираф!
— А ти!.. А ти!..
Отак з усіх кутків летить —
аж чути в коридорі!..
На тему «Я і ввічливість»
ідуть у класі збори.
******
Весняні дарунки
Весна дарує кожному,
що треба і що хочеться.
Полям — сніги поталі,
лісам — траву і листя,
птахам, які вертають,
дарує рідні гнізда.
По жмені ластовиння
весна дарує дітям,
а мамам — ранки сині
та перші ніжні квіти.
Річкам дарує воду,
зернинам — теплу землю,
а сіячам — роботу,
почесну і веселу.
******
Дощик
В білу хмарку,
ніби в кошик,
цілий день
збирався дощик.
Потім вітерець у ліс
дощик
в кошику поніс.
Та коли
летів над полем —
зачепився за тополю,
перекинув хмарку —
кошик і на поле
випав дощик…
Пораділи і зайчата,
і хлоп’ята, і дівчата,
пораділи й добрі люди
урожай
чудовим буде!
******
Пісня для всіх
А я найбільше хочу
зробити так, щоб діти
були завжди щасливими
у всьому-всьому світі,
щоб ні війни, ні голоду
ніхто й ніде не знав,
щоб кожен день до кожного
приходив, як весна!
А що для цього треба?
Прозоре й чисте небо,
і сонце променисте,
і неодмінно — пісню,
таку, як сонце й небо,—
для всіх дітей одну!..
А пісню цю, як виросту,
я сам для всіх складу.
******
Вірш-райдуга
Ці рядочки — голубі,
в них літають голуби,
достигають синьо сливи
і дзвенить весела злива.
А оці рядки — зелені,
тут і липи, тут і клени,
тут і травка, і лужок,
і пахучий огірок.
Ну, а ці рядочки — жовті,
в них і сонечко, і жовтень,
все навколо в позолоті —
це, звичайно, їх робота!
Тут — горить гвоздики око,
і на вулицях широких
прапорів хлюпоче повінь,
ось чому рядки — червоні.
А оці рядки від снігу
ще вночі
сіяли сріблом,
але вранці сонце всталс —
і сніжок на них
розтанув…
******
Рукавички
Узимку, в морози, хуртечі й завії
Тебе і мене рукавички зігріють.
А теплі від чого вони і чому?
Скажу вам по щирості: теплі тому,
Що наші ласкаві бабусі і мами
Вплітають тепло своїх рук між нитками
******
Бабусі
Дай, бабусю, поцілую
Сивину твого волосся.
Теплим подихом зігрію
Снігом вибілені коси.
Може, і на них розтане
Лоскотливий іній срібний,
Мов зимові візерунки
На замерзлій з ночі шибі.
******
Сонечкова мама
Вмиває кішка кошенят,
Вмиває кізка козенят.
Мене водою з милом
Щоранку мама миє.
І чистим сонечко встає
Щодня з-за небокраю…
І в нього, мабуть, мама є,
Бо хто ж його вмиває?
******
Дай, бабусю, поцілую
Дай, бабусю, поцілую,
сивину твого волосся.
Теплим диханням зігрію
Снігом вибілені коси.
Може і на них розтане
Лоскотливий іній срібний,
Мов химерні візерунки
На замерзлій з ночі шибці.
******
Головна професія
Спитай у тата і у мами,
Які професії у них.
Професій різних є чимало,
Сповна їх вистачить на всіх!
Та є одна поміж професій,
Якої вчаться у житті.
Вона для кожного найперша,
Якої вчитимешся й ти!
Учитель, лікар та геолог,
Письменник, слюсар чи кресляр —
Всі називають головною
Одну професію — школяр!
Бо всім відомо, що без школи,
Без знань, що мусиш там набуть,
Не станеш у житті ніколи
Тим, ким в дитинстві мрієш буть!
******
Все починається з мами
Можна у світі чимало зробити:
Перетворити зиму на літо,
Можна моря й океани здолати,
Гору найвищу штурмом узяти,
Можна пройти крізь пустелі та хащі..
Тільки без мами не можна нізащо,
Бо найдорожче стоїть за словами:
В світі усе починається з мами!..
Вірш хатка
В цьому віршику нікого
ще немає
Ну й дива!..
Нумо, зайчика прудкого
ми покличемо до нас.
Раз!
І мчить зайчисько сірий.
Два!
І ще один біжить.
А за ним —
і три, й чотири,
а за тими —
п’ять і шість.
Ой, дивися —
сім і вісім!
Скільки ж там вас?
Ого-го!
Ви ж не вміститесь
у віршик,
ви зламаєте його.
Стійте, зайчики,
чекайте —
це ж бо віршик,
а не хатка!..
Та зайчисьок —
більше й більше.
Їх уже не зупинить…
Затремтів
маленький віршик,
захитався —
і за мить
всі його рядки розпались.
Тільки зайчики зостались.
******
Зірка
Зірка не спить
у моєму вікні.
Зірці — не спиться.
Не спиться й мені.
Що я для неї?
А бачиш, зі мною
зірка сумує
теж за весною…
Хочеться зірці
терпкої роси,
хочеться слухать
птахів голоси,
хочеться впасти
під ранок на землю
і загойдатись
на гілці зеленій…
Зірка сумує,
лиш зрідка змигне,
ніби, манюня,
втішає мене,
ніби шепоче:
— Скоро ж — весна.
Я засинаю —
й вона засина…
******
Що сталося?
Так сумно навколо,
як в пору осінню.
І сонця — немає,
і небо — не синє.
У всіх перехожих —
насуплені лиця.
Ніхто з них на мене
не хоче дивиться…
А знаєш, чому
все навколо сумує?
Бо двійку зі школи
додому несу я…
А завтра?..
Спиніться!
Будь ласка, спиніться!
Навколо, будь ласка,
скоріш подивіться.
Погляньте,
як небо казково цвіте.
Погляньте,
як сонцем виблискує день!.
А знаєш, чому
все навколо квітує?
П’ятірку додому
Зі школи несу я!
Красиву п’ятірку!
Чудову п’ятірку!..
Тому-то навколо
і радості стільки,
тому-то сміються
усі перехожі
і кожен із них
на щасливчика схожий!
Тому-то віднині
і вирішив я:
п’ятірки отримувать
буду
щодня!..
******
Відчинене вікно
Сьогодні вранці, в сім годин,
ударив одчайдушний грім,
а там — і блискавка за ним
сяйнула, ніби диво,
і вмить за зблиском голубим
знялась жахлива злива!
— Гроза! Гроза! —
кричать птахи
і мчать налякані такі
ховатись де попало,
щоб їх, веселих і легких,
грозища не впіймала.
А я грози не налякавсь,
чого її лякатись!
Я відкриваю вікна враз:
— Влітайте
до кімнати!
І от уже птахи всі-всі —
шпаки, синиці, горобці-
летять в мою кімнату,
рядком сідають на стільці —
та й ну мені співати!
І я своїм гостям також
підспівую як можу.
І хай собі періщить дощ —
мене він не тривожить,
бо я кричу дощу:
— Спинись!..—
Дивлюся: він — вщухає…
І я з птахами в справжній ліс
через вікно тікаю!..
Та раптом чую навздогін:
— Уже вставати треба!
Я прокидаюсь. Сім годин.
А за вікном — гроза, і грім,
і блискавки у небі.
Але ніде нема птахів:
ні поруч, ні в кімнаті.
Це просто сон мені наснивсь,
а зараз — час вставати.
На шибі — дощ, немов роса.
Я в школу поспішаю.
Але вікно, хоча й гроза,—
відкритим залишаю!..
******
Спека
поливаю наш садок,
мов я— прозорий дощик,
і спраглі ротики квіток
радіють краплі кожній.
А в небі синьому ніде
немає ані хмарки,
такий гарячий нині день,
що навіть лісу жарко.
Ліщині хочеться води,
і травам хочеться води,
і навіть вітру в лободі
страшенно хочеться води,
струмочок майже не тече,
прив’яло листя в липи…
От став би справжнім я дощем —
тоді усе полив би!
******
А що в портфелі?
Що таке надворі сталось?
Що за крики? Що за галас?
— Бий! Дава-ай!
— Гати, мазило!
— Ти куди?!
— Суддю—на мило!.
Зрозуміло: там — футбол,
і комусь забили гол..
Два портфелі, як і слід,
штанги замінили.
На воротах — мій сусід,
воротар умілий.
Знов — прохід!
Ось-ось заб’є!..
Штанга!
Ех, невдало…
І з портфеля все як є
геть повипадало!
Нумо, глянемо, що в ньому,
поки йде завзята гра,
бо ж портфель, усім відомо,—
є обличчям школяра!..
***
Ось — книжки. Та що це з ними?!
Чом вони у плямах синіх,
пошматовані, брудні?
Страшно глянути на них!
Подивіться на сторінку —
не сторінка, а «картинка»,
помальована така!
А обкладинки — ну й горе! —
ніби побували вчора
в людожерових руках!
Ще й написано, послухай:
«Xто зачепить— дам у вухо!»
Тільки підпису нема…
Ні, ось нижче: «Я, Кучма!..»
***
Ось — якийсь папір в лінійку,
а на нім — товстенна двійка.
Що ж воно? Пробачить прошу!
Виявляється, це — зошит.
Але дивний він такий,
мов іде у ньому бій!..
Буква з буквою зчепились —
аж гуде навкруг земля:
і штовхаються щосили,
і вилазять на поля!
В — волає,
Г — горлає,
Л — на дві ноги кульгає,
О — як бублик,
П — як пилка!..
Що не слово — то помилка,
а буває — навіть дві!..
Аж гуде у голові…
Ось, наприклад, прочитайте:
«Мошеністом робеть тато…»
Ні, читать — не варто більше!
Адже далі — буде гірше…
***
Ось — щоденник. Що за диво?
Та невже — Кучми Юрка?!
І впізнати неможливо —
чистота у нім така.
Розгортаємо сторінку.
Гляньте:
чиста, мов сльоза.
Де поділися оцінки?
їх, напевне, кіт злизав…
Ну звичайно! Придивіться:
онде — слід від одиниці,
нижче — двійку стерто вправно…
Ну, нарешті я узнав,
чом і чистим, і охайним
у Кучми щоденник став!
***
Ось — дрібніші речі далі:
ручка й гумка у пеналі,
два обдертих олівці
та чотири камінці.
А навіщо камінці?
Щоб ганяти горобців
чи жбурляти нишком-тишком
у якусь бездомну кішку.
Ну а це…
Невже — шкарпетка?!
Так, звичайно, це — вона!
А чому вона в портфелі —
то Юрко і сам не зна…
***
Ось який портфель незвичний
у знайомого мого.
Отаке його обличчя –
і не бачити б його!
Що ж, гадаю, всім вам ясно,
інших слів тепер нема:
нечепура та ледащо
ось він хто, Юрко Кучма!
******
Невсидющий Василь
Непосида Вася
на стільці гойдався.
Перший раз гойднувся —
і перевернувся.
Другий раз гойднувся —
знов перевернувся.
Третій раз гойднувся —
теж перевернувся!..
З того часу Вася
більше не гойдався.
******
Балакучий Михайло
Як говорить Михайло,
то руками махає:
і отак, ще й отак,
не Михайло — вітряк!
І здається: за мить
наш Михайло злетить…
******
Лінь
Що робити?
Наче тінь,
приросла до мене
лінь!
Я хотів уроки вчити —
адже в мене
стільки справ!
А вона шепоче:
— Вітю,
взяв би краще —
та поспав…
Суперечок не терплю!
Що поробиш?
Ліг — та сплю…
Вранці —
протираю очі:
ех, зарядочку б зробить!
Раптом чую —
лінь шепоче:
— Та навіщо це
тобі?!
Як тут
виберешся з ліжка?
Що зробив я?
Знову влігся…
Ну а вчора…
Ну а вчора —
навіть
соромно згадать! —
жовтенятські класні
збори довелося прогулять.
Ні, я спершу
йшов туди
радісно й охоче.
Раптом чую:
— Не ходи-и-и…—
клята лінь шепоче!
Як боротись —
невідомо.
Здався я,
пішов додому…
Став сумним я
і товстим —
тільки й справ,
що сплю чи їм,
не життя — а горе!
Навіть з хлопців
хтось гукне
у футбол пограть мене—
лінь одразу ж поруч!
І від ранку та й до ночі
щось шепоче
та шепоче…
Ех, коли б не вуха —
хто б її
послухав!
******
Джміль про сонечко гуде
Коли надворі дощ іде,
у нас на підвіконні
важкий мохнатий джміль
гуде —
велика тепла соня.
Вже другий рік літує він
у наших чорнобривцях,
ласує медом лісовим,
на сонці гріє крильця.
А у негоду на вікно
я зву джмеля до себе,
бо звик до нього вже
давно, як до квіток і неба.
І хай надворі
дощ іде,
шибками
вітер дзвонить —
мій джміль
про сонечко
гуде
мені на підвіконні.
******
Буває все
На світі —
все буває:
і сніг, і дощ, і вітер.
Буває злива навіть
тоді,
як сонце світить.
Бува,
що втратять колір
всі квіти у саду…
Лиш не бува ніколи,
щоб друг тебе
забув.
А як забуде раптом
тебе твій друг —
то що ж:
ніякий він не справжній,
а просто так —
ніщо!..
******
Кому що сниться
Всім у всьому світі
щось хороше сниться.
Саду сняться груші,
жовті і солодкі.
Хмарам — вітер дужий,
травам — прохолода.
Теплим ластів’ятам
сниться небо синє.
Стежці коло хати
сниться ліс осінній.
Сниться дощик свіжий
огіркам на грядці.
Дві долоньки ніжні
ляльці в ліжку сняться.
А татусю й мамі
сниться сон далекий,
що вони так само,
як і я,— маленькі…
******
Про друга
Твій друг
тобі віддасть усе:
і свій квиток на карусель,
і цвях, і ґудзик, і літак,
та не за щось —
а просто так.
І збільшувальне скельце,
найкраще у дворі,
твій друг
зі щирим серцем
тобі віддасть — бери!
І ти нічого не жалій —
ніколи і нітрохи!
І навіть
м’яч футбольний свій
віддай, як друг попросить.
І посміхнеться друг тобі —
аж схочеться співати.
І ти подумаєш тоді:
«Як-гарно — дарувати!..»
