TOU

Дитячі вірші Леоніда Глібова

Новий Рік

Погас учора день,
Заплакав Рік Старенький;
Сьогодні розсвіло —
Сміється Молоденький.

Старенького нам жаль,
А плакать не годиться,
Бо Молоденький Рік
Почне на нас свариться.

Що дав Старенький Рік,
Те бачили і знають;
Що ж Молоденький дасть —
Сьогодні не питають.

І празникує люд,
Вигукує раденький:
«Прощай, Старенький Рік!
Здоров був, Молоденький!»

***

Веснянка

«Весна прийшла!
Тепло знайшла!» —
Кричать дівчатка й хлопчики.
«Цвірінь! Цвірінь!
Журбу покинь!» —
Клопочуться горобчики.

Прибіг дідок,
Зліз на горбок —
У хаті буть не хочеться.
Тепляк дмухнув,
Крилом махнув,
По бороді лискочеться.

Все ожило,
Все розцвіло.
І рій дітей привітненьких
На той горбок
Несе вінок
З фіалочок блакитненьких.

Бринить дідок,
Як той мачок,
Крипчастий і повнесенький;
Кричать, гудуть,
Далеко чуть
Таночок голоснесенький:

«Весну шануй,
Не спи, воркуй,
Наш голуб зозулястенький!
Не в’янь, рости,
Красуйся ти,
Королику квітчастенький!»

«Цвірінь! Цвірінь!
Журбу покинь!» —
Підспівують горобчики;
І я зрадів,
Помолодів,
Як ті дівчата й хлопчики.

***

Зимня пісенька

Діти наші, квітоньки,
Хлопчики і дівоньки!
Нум гуртом співать;

Ви тягніть тонесенько,
Буду я товстесенько
Окселентувать:

«Зимонько-снігурочко,
Наша білогрудочко,
Не верти хвостом,

А труси тихесенько,
Рівненько, гладесенько
Срібненьким сніжком.

Ми повибігаємо,
Снігу накачаємо
Купу за садком;

Бабу здоровенную,
Уночі страшенную,
Зліпимо гуртом.

Зробим очі чорнії,
Рот і ніс червонії —
Буде, як мара.

День і ніч стоятиме,
Вовка проганятиме
Від свого двора.

Зимонько-снігурочко,
Просимо, голубочко,
Щоб мороз стояв,

Бабу товстобокую,
Відьму вирлоокую,
Пильно доглядав.

Гляне ясне сонечко
В весняне віконечко,
Бабу припече;

Де й мороз той дінеться,
Геть від баби кинеться,
З ляку утече!

Баба буде плакати,
Будуть сльози капати,
Знівечать кожух;

Голова покотиться,
Баба заколотиться
І в калюжу — бух!

Висохне водиченька,
Виросте травиченька,
Розцвіте садок,—

Ми тоді весняночку,
Любую паняночку,
Приберем в вінок.

Подаруєм квіточку,
Із васильків скрипочку —
Грай, серденько, грай!

Звесели і воленьку,
І трудящу доленьку,
І весь рідний край».

1892 р.

***

Котилася тарілочка

Котилася тарілочка
По крутій горі,
Забавляла любих діток
У моїм дворі.

Нам тієї тарілочки
Чому не любить –
Хорошая, золотая
І як жар горить.

Прийшла  баба — сама чорна
І чорний жупан, —
Заховала тарілочку
У синій туман.

Постихали співи й жарти
У дворі моїм;
Золотої тарілочки
Стало жаль усім.

Зачинився я у хаті,
У віконці став
І про тую тарілочку
Співати  почав:

«Туманочку, туманочку!
Поклонись зорі,
Покоти нам тарілочку
По нашій горі…»

Де не взявся із-за лісу
Невідомий птах,
Довгохвостий, гостроносий
На восьми ногах.

Тільки став я приглядаться
І що, і відкіль,
А він зразу розігнався
І в вікно сусіль…

Я — на піч та у куточку
Зігнувсь, притаївсь,
І щоб птах той не надибав
Ряденцем укривсь.

Навіжений птах літає,
Не найде ніде
І тонесенько виводить:
«А де дідок, де?»

Закричав горлатий півень
І прогнав мій страх,
Я зрадів — і не побачив,
Де той дівся птах.

Золотую тарілочку
Всі знають давно:
То на небі сонце ясне,
На ввесь світ одно.

Чорна баба — нічка темна:
Із давніх-давен
Покриває все на світі,
Як погасне день.

Заховався, шуткуючи,
Дідусь-господар,
Щоб не зразу догадались,
Що той птах — комар.

***

Журба

Стоїть гора високая,
Попід горою гай,
Зелений гай, густесенький,
Неначе справді рай.

Під гаєм в’ється річенька,
Як скло вона блищить;
Долиною зеленою
Кудись вона біжить.

Край берега, у затишку,
Прив’язані човни;
А три верби схилилися,
Мов журяться вони,

Що пройде любе літечко,
Повіють холода,
Осиплеться їх листячко,
І понесе вода.

Журюся й я над річкою…
Біжить вона, шумить,
А в мене бідне серденько
І мліє, і болить.

Ой річечко, голубонько!
Як хвилечки твої —
Пробігли дні щасливії
І радощі мої…

До тебе, люба річенько,
Ще вернеться весна;
А молодість не вернеться,
Не вернеться вона!..

Стоїть гора високая,
Зелений гай шумить;
Пташки співають голосно,
І річечка блищить.

Як хороше, як весело
На білім світі жить!..
Чого ж у мене серденько
І мліє, і болить!

Болить воно та журиться,
Що вернеться весна,
А молодість… не вернеться,
Не вернеться вона!..

1859