Дитячі вірші про вишиванку

Дитячі вірші про вишиванкуМені сорочку мама вишивала

Мені сорочку мама вишивала,
Неначе долю хрестиком вела,
Щоб лихих стежинок не шукала
І до людей привітною була.
Виконуй доню – мама говорила
Життя закони, істини прості,
Не зраджуй землю, що тебе зростила,
Не залишай нікого у біді.
(Н. Май)

***

Наша хата

Вся у білих рушниках,
наша хата – ніби птах.

Мчить вона через віки,
диво-крила – рушники.

Вишивала їх бабуся,
вишивала їх матуся…

Я теж птаху помагаю –
рушничок свій вишиваю.
(Н. Поклад)

***

Рушничок

Маленька Оленка,
Левкова сестриця,
Що голочку має, –
Таки чарівниця.
Як голка сумна –
Тягне ниточку чорну.
Як голка весела –
Червону, проворну.
То голочка плаче,
А то – заспіває.
Оленка піснями
Рушник вишиває.
(Н. Кір’ян)

***

Вишиванка

Квiти розцвiтають
Ось на рукавах,
З iрiю далекого
Повернувся птах –

Дивнi вiзерунки
Сяють, мов живi –
Мама вишивала
Оберiг менi!
(Т. Винник)

***

Якщо людина хоче вишивати

Якщо людина хоче вишивати,
Знайдеться в неї голка, нитка, час…
Зуміє всі відтінки підібрати,
Й шедеври вийдуть з-під руки не раз.
Якщо людина хоче вишивати,
Побачить в цьому радість і красу.
І по узорах буде мандрувати,
І вишиє на квіточці росу,
І створить диво, первозданну казку,
Їй усміхнеться сонечко в вікні,
Бо відіб’ється і любов, і ласка
У хрестиках на білім полотні.
(Н. Красоткіна)

***

Учись, дитино, гарно вишивати

Учись, дитино, гарно вишивати —
Це творчість і поезія душі.
У вишивці закладено багато…
Від неї відцуратись не спіши.

У ній краса, билина, дума й казка,
В ній подих вітру, шепіт квітів й трав,
Любов, турбота, ніжність мами, ласка,
Чарівність й диво сонячних заграв.

Учись, дитино, гарно вишивати,
У вишиваночку вдягнеш колись дитя
І будеш колискової співати.
Усе повториться, таке воно — життя.
(Н. Красоткіна)

***

Вишиванка

Вишиванка — символ Батьківщини,
Дзеркало народної душі,
В колисанці купані хвилини,
Світло і тривоги у вірші.

Вишиванка – дитинча кирпате,
Що квітки звиває в перепліт,
Материнські ласки, усміх тата,
Прадідів пророчий заповіт.

Вишиванка – писанка чудова,є
Звізда ясна, співи та вертеп.
Вишита сльозою рідна мова,
Думами дорога через степ.

Вишиванка – біль на п`ядесталі,
Слава, воля, єдність, віра – ми.
Журавлем курличе, кличе далі,
Стелить вирій взорами-крильми.

Біля річки дитинча кирпате,
Кинуло віночок в часу тлінь –
В плетиві надії, мрії, злато,
Загойдалась пісня поколіннь.

Колисанки не забудь дитино,
В серці вишиванку залиши…
Не зліпити болем Батьківщину,
Як розбите дзеркало душі.
(Ю. Лазірко)

***

Розкажи, вишивальнице-юнко

Розкажи, вишивальнице-юнко,
Що за барви в узори кладеш,
Яку ниточку голкою в’юнко,
Мов за мрією, вправно ведеш.
— Перша ниточка — бачите? — синя,
Поруч неї — шитво золоте!
Вони творять удвох воєдино
Знамено України святе.
Як поглянеш —милуєшся. Гарне ж!
Тріпотіти йому од вітрів.
Тризуб золотом вишию — Герб наш,
Символ Волі з минулих віків.
Я дівча українського роду.
Довкіл мене вкраїнська земля.
Майори ж ти, наш прапоре, гордо,
Величавий і зблизька, й здаля!
(Є. Зозуляк)

***

Два кольори

Як я малим збирався навеснi
Пiти у свiт незнаними шляхами,-
Сорочку мати вишила менi червоними i чорними,
Червоними i чорними нитками.

Два кольори мої, два кольори,
Оба на полотнi, в душi моїй оба,
Два кольори мої, два кольори:
Червоне – то любов, а чорне – то журба.

Мене водило в безвiстi життя,
Та я вертався на свої пороги.
Переплелись, як мамине шиття,
Щасливi i сумнi мої, щасливi i сумнi мої дороги.

Менi вiйнула в очi сивина,
Та я нiчого не везу додому,
Лиш згорточок старого полотна
I вишите моє життя, і вишите моє життя на ньому.
(Д. Павличко)

***

Сорочка-оберіг

Вишивала мама синіми нитками, —
зацвіли волошки буйно між житами.
Узяла матуся червоненьку нитку, —
запалали маки у пшениці влітку.
Оберіг-сорочку вишила для сина.
Візерунком стали квіти України:
маки та волошки, мальви біля хати.
Долю для дитини вишивала мати.
Шила-вишивали хрестики зелені, —
зашуміло листя на вербі й калині.
Золотилось сонце у розлогій кроні.
Вишивала долю, наче по долоні.
Оберіг-сорочку вишила для сина.

Візерунком стали символи Вкраїни:
і верба, й калина, сонях біля хати.
Щастя для дитини вишивала мати.
Білими по білім вишивала ненька,
до ниток вплітала всю любов серденька.
Дрібно гаптувала росяні мережки,
щоб не заростали у дитинство стежки.
Оберіг-сорочку вишила для сина.
Візерунком стала рідна Україна.
Мамину турботу збереже сорочка,
захистять від лиха хрестиків рядочки.
(Л. Вознюк)

***

Одягаю вишиванку

Синьо-жовта стрічка
В мене у волоссі.
Я хоч ще маленька
Та заплітаю коси.
Одягаю вишиванку
Та іду в садочок зранку.
(Автор невідомий)

***

У садку попросили

У садку нас попросили всіх до свята
Вишиванку з дому взяти.
Зранку ми її попрасували,
акуратно із собою взяли.
Одягнули у садку й закружляли у танку!
(Автор невідомий)

***

На свята уся сім′я

На свята уся сім′я
Мама, тато й навіть я,
Вишиванки одягаєм
В центрі міста ми гуляєм.
Хай всі знають, що родина
Любить неньку-Україну!
(Автор невідомий)

***

Я вишию сорочку

Я вишию сорочку кольорову
Й по білім світі гордо в ній піду.
У ній зустріну пору світанкову
І щастя світле я у ній знайду.
Я – українець! Дуже гордий з цього.
Несу у світ традиції свої
Для себе в Бога не прошу нічого,
Все в мене є: і гори, і гаї,
Поля родючі, повноводні ріки,
Озера сині, чисті небеса…
Я син землі від роду і навіки,
В краю, де поруч казка і краса.
Я – українець з щедрою душею,
На вишитому рушникові хліб несу.
Горджуся Україною своєю
І в серці бережу її красу,
Історію, традицію і пісню,
Й правдиве слово-думу Кобзаря…
То ж вишиванку я до серця тисну
І вірю, що зійде моя зоря.
(Н. Красоткіна)

***

День вишиванки

День вишиванки. Це великий день,
Бо люди згадують сім’ю, родину.
Як шила мати і вела пісень,
Сорочку гарну вишивала сину.
Лягав собі узор на полотні,
А мати шила і думки вплітала.
Так долю вишивала день при дні,
Щоб добра доля сина не минала.
А як же вишивала рушники
І дарувала дітям на дорогу…
Щоб діти подолали всі шляхи
Й верталися до рідного порогу.
В тих вишиванках думи і пісні,
Про щастя мрії, туга за синами,
Тривога вічна, гарні дні ясні,
До Бога звернення — молитва мами.
(Н. Красоткіна)

***

Сорочка-вишиванка

Сорочка-вишиванка! Модно й гарно!
Всі різні, двох однакових нема,
Як і людей знайти подібних марно,
Однакових нема, усе дарма.
Робота кожна індивідуальна,
Узор чи колір треба замінить.
Для сина він тепер уже сакральний,
Це оберіг, що завжди захистить.
Вкладає мати душу в вишиванку
І вся любов у хрестиках живе.
Буває, що й не ляже до світанку,
А за вікном он Місяць вже пливе
І заглядає в хату, заглядає…
Свій промінець, мов ниточку, дає.
А мати і часу не помічає,
Все вишиває й думає своє…
(Н. Красоткіна)

***

Українська вишиванка

Вишиванка рідна, ну хіба не диво?
В ній ходити модно, стильно і красиво.
Це митецький витвір, це краса і казка,
В ній душі наснага, материнська ласка.
Кольори сплелися в ній в узори й квіти,
Щоб були щасливі і сміялись діти.
А веселі люди від краси раділи
І самі, звичайно, вишивати вміли
Червону калину, зелені листочки,
Щоб були щасливі доні і синочки.
Й рідні вишиванки їх оберігали
Від біди в дорозі діток захищали.
Щоб у вишиванках хлопчики мужніли,
Рідну Україну захистити вміли.
Вишиванка наша, ну хіба ж не диво?
В вишиванці завжди модно і красиво…
(Н. Красоткіна)

***

У вишневому садочку

Тоня вишива сорочку.
Вміло нитки підбирає,
Тихо пісеньку співає:
“Ой летіли дикі гуси…” —
Для рідненької матусі.
Гарно доня вишиває,
Сонця промені вплітає.
(Н. Любиченко)

***

В нашім домі

Всі хвилини вільні
в нашім домі — спільні.
Батько щось ладнає,
мати вишиває…
І мене вчить мати
також вишивати.
Спершу все для Галі —
для моєї лялі,
потім по стібочку
братові сорочку…
Вишивать навчуся,
як уміє ненька,
вишию з любов’ю
рушничок чудовий
на портрет Шевченка.
(М. Хоросницька)

 

Вишиванка

Вишила суничку нитка червоненька,
вишила листочок нитка зелененька.
Вишила садочок, вишила долинку,
Вишила у небі хмарку і хмаринку:
Щоб гуляли тихо, весело обоє
та й учили птахів, як літать по двоє.
(Г. Кирпа)

***

Вишиванка

Вишиванка – Вкраїна і доля.
В ній не лише барвиста краса.
В ній боролися предки за волю
І відходили на небеса.
Жито жали і хліб випікали,
І у парі ішли під вінець.
В ній дітей своїх благасловляли
Батько й мати, від щирих сердець.
Вишиванко моя, вишиванко,
Ти- як пісня, у серці моїм.
Одягну тебе в будні і свята,
Щоб любов поселилася в нім.
(Т. Строкач)

***

Вишивка

Я рідний край та мову солов’їну
У вишивку свою вплела, в нитки.
Я прославляю рідну Україну,
Яскраві вишиваючи квітки.

Душею я до полотна пристану
Та настелю на ньому краєвид.
Я іншою ніколи вже не стану
Під впливом промайнулих літ.
(О. Вишневська)

***

Біле поле полотняне

Біле поле полотняне,
рівно ткане, чисто пране.
А по ньому голка ходить,
за собою нитку водить.
Покрутнеться так і сяк —
зацвіте червоний мак.
Зазирне і там і тут —
василечки зацвітуть.
Застрибає навпрошки —
зажовтіють колоски.
А як пройдеться поволі —
заряхтять листочки в полі.
Біле поле полотняне
рушником барвистим стане.
(Т. Коломієць)

***

Рушничок

Я біленький рушничок
Шовком вишивала.
Візерунки з ниточок
Гарно гаптувала.

Щоб вони, немов живі,
Квітнули на ньому,
Ніби роси на траві
Після зливи й грому.

Милу пташку — солов’я
Вишию малого.
Десь йому позичу я
Голосу дзвінкого.

І повішу на стіні
Рушничок біленький,
Заспіває хай мені
Соловей маленький.
(Д. Мегелик)

***

Вишивальниці

Вигаптуй на небо райдугу-доріжку,
Простели до сонця вишивку-маніжку,
Щоб по тій доріжці з лебедями-снами
Плавати по щастя білими човнами.
(В. Симоненко)

***

Мама своїй донечці

Мама своїй донечці
Льолю вишивала,
Вузлики на пам’ять
Донечці в’язала.

Розв’яжеться ниточка –
Наче рілля чорна.
Пізнає дитиночка
Прадідівські корені.

Розв’яжеться ниточка –
Червона кровинка –
Козацькі заграви
Побачить дитинка.

Носи, доню, льолечку
Без гонору й пихи,
Я сюди зашила
Слово проти лиха.

Носи, доню, льолечку,
Тримай прямо спину,
Бо тобі Вкраїноньку
Піднімать, дитино…
(Я. Яковенко)

***

Ви б побачили узори

Ви б побачили узори
Вишиває мама як!
Колоски, та сині зорі,
Виноград, рожевий мак.

Ось відрізала тканину,
Голку вибрала тонку.
Мама каже: «Скатертину
Хочу вишить дитсадку…»

І виводить сині сливи,
Ніби справжні, хоч зірви!
То листки, то груші — гливи,
Смужки свіжої трави.

Срібна голка так і сяє…
Я дивлюсь — не надивлюсь.
Я нитки в клубок мотаю,
Вишивати теж учусь!
(В. Ткаченко)

***

Рушник

Вишивала я рушник
власними руками.
Гаптувала залюбки
всіма кольорами.

Мов жива, на полотні —
калинова гілка.
Під мережкою, внизу,—
книжка і сопілка.

До ладу все довела
хоч іще й маленька,—
і оздобила як слід
я портрет Шевченка!
(В. Лучук)

***

 

Вишиванка

Вишиванка – символ України,
Кожної великої родини,
Нашої історії та мови
Залюбки вдягаємо її знову.
(Автор невідомий)

***

Вишиваночка

Щоб вишиваночку вдягати,
Вагомий привід нам не треба мати.
Її ми хочемо носити кожен день,
Співать народних в ній пісень!
(Автор невідомий)

***

Вишиване платтячко

Плаття-вишиванку
Одягаю радо,
Буду в ній сьогодні
з друзями гуляти.
Мені личить унікальний
Одяг наш національний!
(Автор невідомий)

***

Батькова сорочка

Батькова сорочка пропахла житами,
травами медовими, теплими дощами.
Обіймало сонце її у долонях,
малювали роки сивину на скронях.

В вишиванці батько, лан орав весною,
з джерела вмивався зимною водою.
Засівав пшеницю у чистому полі
і просив у неба, дітям кращу долю.

А літа летіли, вслід за журавлями,
та сорочка в батька цвіла кольорами.
Бо з любов”ю мати її вишивала,
тепло свого серця й доброту вкладала.
(Л. Мандзюк)

***

Вишиванка

Вишиваю вишиваночку
Я для братика Іваночка.
Вишиваночка у вишеньках,
Ягідками рясно вишита.
Вся в мережках вишиваночка
Подарунок для Іваночка.
(В. Гринько)

***

Вишиванка

Рано-вранці, на світанку,
Вишиваю вишиванку.
У зеленім житі
Буду ворожити.
Попрошу у неба
Солов’їний щебет.
Попрошу у квітки
Чарівної  нитки.
Тоненької, шовкової,
Нитки кольорової.
Полотном біленьким
Вишию рівненько
Голосну сопілочку
І вишневу гілочку,
Пташечку, калину,
Маму і дитину.
Вийся-вийся, голочко,
Вишиваю долечку.
Візерунок рясно –
Буде доля красна.
(Я. Яковенко)

***

Вдягни свою чудову вишиванку

А українська вишиванка — диво,
У ній народу код, його душі.
І кожному в ній зручно і красиво,
Вдягнути ж вишиванку поспіши.
І гордо йди у ній по цілім світі,
Та мовою своєю розмовляй!
І хай сміється сонечко в зеніті —
Ти рідного свого не забувай!
Бо в ньому все — ліс, гори і долина,
І річечка, й маленьке джерельце,
Твій рідний край, чарівна Україна,
І мати, й батько — пам’ятай про це!
І хліб на вишиванім рушникові,
І пісня, що до серця пролягла,
І краєвиди навкруги чудові,
І стежка, що у Всесвіт повела.
Вдягни свою чудову вишиванку,
Відчуй в ній ласку і душі тепло,
І чистий ранок в ніжному серпанку,
І те, як добре з мамою було.
(Н. Красоткіна)

***

Вишивала мама

Мама вишила мені
Квітами сорочку.
Квіти гарні, весняні:
– На, вдягай, синочку!
В нитці – сонце золоте,
Пелюстки багряні,
Ласка мамина цвіте
В тому вишиванні.
Вишиваночку візьму,
Швидко одягнуся,
Підійду і обніму
Я свою матусю.
(В. Крищенко)

***

Вишиванка

Узор вручну, широка планка,
Легенький запах ковели.
Моя сорочка вишиванка ,
Вся ніби сплетена з трави.
Дніпра потоки, степ , простори,
По лівій, правій стороні.
Червоно – чорні всі узори,
Мережив ряд на полотні.
(Л. Вознюк)

***

Я вишивку свою вплела

Я рідний край та мову солов’їну
У вишивку свою вплела, в нитки.
Я прославляю рідну Україну,
Яскраві вишиваючи квітки.
Душею я до полотна пристану
Та настелю на ньому краєвид.
Я іншою ніколи вже не стану
Під впливом промайнулих літ.
(О. Вишневська)