TOU

Принцеса Жасмін

Принцеса ЖасмінУ далекій Аравії, казковій країні чудес, було колись місто Аграба. Воно простягалося на всі боки від пишного султанського палацу, що височів над ринковою площею, над лабіринтом вуличок і провулків. На цих вуличках тіснилися, притискаючись один до одного, хатинки — всі однаково білі, всі однаково скромні зовні, а в середини наповнені різними голосами, ароматами, фарбами.

Палац з білого і рожевого мармуру, з позолоченими куполами, самотньо здіймався в небо , як символ могутності і багатства, на тлі страшних злиднів, що панувала навколо.

У цьому розкішному палаці жила дочка султана, прекрасна принцеса Жасмін, дівчина з довгим волоссям кольору воронячого крила.

— Не дай тобі Аллах мати нащадків жіночої статі! – похмуро сказав султан, батько принцеси, звертаючись до тигра Раджі.

Жасмін підібгала губи. Вона сиділа на краю круглого фонтану, що блищав бризками і прикрашав повні квітів і дивовижних рослин султанські сади.

Султан, розуміючи, що подальші розмови марні, повернувся до дочки спиною і, стиснувши кулаки, пішов. Тигр, що ліниво розтягнувся біля своєї господині, провів його спантеличеним поглядом.

— От так завжди! Як важко бути жінкою! — прошепотіла принцеса і з сумним виглядом почала водити рукою у воді.

За її наказом останній з кавалерів, що з’явилися до палацу султана, просити її руки, — принц Ахмед ледь не став здобиччю тигра Раджі. Жасмин просто не знала, що їй робити з цими людьми, сповненими зарозумілості і марнославства, що поставали перед нею з фальшивою усмішкою на вустах і з пусткою в серці. У них усіх було тільки одне на думці — сісти колись на султанський трон.

— Якщо мені неодмінно треба вийти заміж, то я хочу, щоб це було з любові! – сказала вона батькові. Але закон наказував їй одружитися в день шістнадцятиліття, а до цього закінчення цього терміну залишалося лише три дні…

— Це неправильний закон! – Наважившись висловити вголос крамольні думки, дівчина побачила гнів в очах батька.

«Закон! – Жасмин погладила м’яку шерсть на голові Раджі. — Через цей закон я живу в палаці як у в’язниці, і єдиний друг, з яким я можу поділитися думками, — тигр. Навіщо тільки я народилася принцесою?! Тут дівчина посміхнулася ідеї, що прийшла в голову. Якщо бути принцесою – значить провести все життя в золотій клітці, не маючи жодного уявлення про те, що відбувається за стінами палацу, то вона більше не хоче бути принцесою!

Скільки разів намагалася вона розповісти про свої почуття батькові але все даремно. Він не розумів її.

Жасмин сильно сумувала. Була б поряд мама, вона б допомогла дівчині доброю порадою, увагою, ласкою. Але принцеса знала обличчя матері лише за мініатюрними портретами, зробленим на емалі. Один з них завжди був з нею.

Говорили, що дівчина дуже схожа на матір, від якої вона успадкувала струнку постать, тонкі риси обличчя, бездонні сяючі очі. Однак схожість не поширювалася на характер – цариця Фірюза була за натурою набагато поступливішою!

Але цариця давно вже покинула цей світ, а няньки, які у всьому потурали капризам принцеси-сирітки, не могли замінити їй матір. Вона виросла, і ціла армія слуг, приставлених до неї для постійного стеження, стала їй нестерпною. Одні мали будити її вранці, другі — готувати їй сніданок; треті одягати, четверті зачісувати . Були й такі, які вирішували, що вона повинна робити і говорити в кожному окремому випадку. Тепер вони були зобов’язані підказувати їй, за кого вийти заміж, з ким провести залишок днів своїх.

«Невже мені судилося життя без кохання?!» – подумала принцеса і зітхнула.

Жасмин схопилася на ноги і попрямувала до кліток із голубами. Цим птахам випало вічно бачити синяву неба лише крізь сітку. Очі дівчини сповнилися сльозами.

Як і вони, вона мріяла про свободу!

Як і вони, вона була доглянута, викликала загальне захоплення, але приречена на безрадісне існування!

«Я така сама, як і вони…»

Спритні пальчики Жасмин відчинили дверцята клітки. Голуби нерішуче закружляли біля неї, не в змозі відразу відчути смак свободи. Помах її руки проводив їх у політ. Розправивши білі крила, пташки злетіли до сонця. Погляд дівчини слідкував за білою хмарою голубів, яка незабаром зникла вдалині.

Принцеса посміхнулася.

Ніякі закони на світі не змусять її примиритися з такою долею! Жасмин не хотіла засмучувати батька; вона розуміла, що він турбується про неї, про її майбутнє.

Вона пошкодувала, що різко розмовляла з ним у саду, і вирішила пошукати його у тронному залі. Потрібно вибачитися — швидше за все, образи Жасмін перебільшені, адже батькові теж нелегко знаходити з нею спільну мову!

— Просто не знаю, у кого вона така пішла. Її мати не була такою норовливою! – бурмотів султан собі під ніс.

Жасмин сумно посміхнулася.

Вона знала, що батько хотів якнайшвидше вирішити питання про її заміжжя не тільки тому, що цього вимагав закон, але і для власного спокою: дочка не залишиться самотньою, коли його вже не буде на світі.

Їм треба було поговорити ще трохи, наодинці… Але тут Жасмин побачила візира Джафара, що наближався, зі своїм нерозлучним папугою Яго.

Дівчина терпіти не могла цього худого і довгого, як тичка, чоловіка; який дивився на неї дивним, підозрілим поглядом, наче весь час щось шукаючи. Вона відчувала неспокій щоразу, коли бачила візира, його присутність дратувала її. Ось і зараз їй зовсім не хотілося з ним зустрічатися, краще піти геть. Все одно при ньому неможливо було розмовляти з батьком.

— Мій досвідчений і вірний радник, я вкрай потребую твоєї авторитетної думки! – радісно зустрів візира султан.

— Мета мого життя – у служінні вам, мій повелителю! – відповів він, кланяючись.

— Знову та сама історія: Жасмін відмовилася вибирати собі чоловіка.

— Що ж, побачимо… Можливо, я зможу знайти якесь рішення. Але для цього мені знадобиться Чарівний Блакитний Алмаз, — відповів візир.

— Мій перстень? Але він… він споконвіку належав нашому роду…

Сумніви султана, звичайно, не могли стати перешкодою для Джафара: там, де не діяло його красномовство, допомагало чаклунство, великим знавцем якого був візир.

Ніхто, і тим більше принцеса, не могли знати, що саме завдяки чаклунству йому вдалося відшукати в пісках пустелі легендарну кам’яну тигрову голову, чия розкрита паща вказувала вхід у Чарівну Печеру. Там зберігалися нечувані скарби, такі, що людський розум і уявити не в змозі. Джафара ж цікавила тільки мідна лампа, яких було багато на прилавках арабських ринків. Але зовнішній вигляд оманливий: як це часто буває, тут цінувалося не те, що видно зовні, а те, що ховалося всередині! Ця лампа могла змінити долю багатьох людей.

Занепокоєна Жасмін повернулася до саду. Дівчина вже давно помітила, що візир має велику владу над батьком, але вона ніколи б і уявити не змогла, що саме діялося в тронному залі всього за кілька кроків від неї. А там Джафар повільно водив перед обличчям султана своїм чарівним посохом з закінченням у вигляді голови кобри з очима-рубінами.

— Нехай вас ніщо не турбує, володарю, все буде чудово… Алмаз… потрібний для вибору чоловіка для Жасмін… — безперестанно повторював візир.

— Він твій, Джафаре, – нарешті здався султан, не в силах опиратися. – На додачу візьми все, що забажаєш.

Тигрина голова дозволила б проникнути в Чарівну Печеру і взяти лампу тільки тому, хто «має особливу коштовність, що містить у собі необроблений алмаз».

Тепер, отримавши перстень султана. Візир міг знайти того, хто був здатний спуститися в підземні глибини.

Тим часом, дивлячись на своє відображення у воді фонтану, Жасмин розмірковувала. Їй здалося, що вона побачила обличчя батька.

Хто знає, можливо, так і треба, щоб поряд з такою доброю, але м’якосердою людиною, якою був султан, знаходився хтось на зразок великого візира, цього яструба зі злими очима, здатного керуватися лише розумом, забувши про почуття.

Свобода…

Рішення було прийняте: вона має втекти з палацу! Ця думка заволоділа розумом, серцем, душею Жасмін, коли вона гуляла безмежними палацовими садами, супроводжувана на певній відстані рабами і служницями, зобов’язаними не спускати її з очей ні на мить. Але принцеса знала кожну стежку, кожне дерево, кожен кущик цього саду.

— Принцесо! Принцесо Жасмін, куди ви сховалися?

Ці всі вигуки ледь досягали слуху дівчини, яка швидкими кроками втікала від слуг. Вона чудово орієнтувалася в лабіринті паркових алей.

Ось і кухня, куди щодня ринкові торговці та селяни з кошиками на головах приносили все краще, що в них було на продаж: найсолодші фініки, найсоковитіші ананаси, найсвіжішу зелень — усе, що зуміла виростити земля.

Сховавшись за колонною, принцеса вирішила почекати: з кухні мали виходити торгівці, після того як їх кошики спорожніють.

— Ну і скупий цей Газим, постійно намагається заплатити менше!

— Усього кілька монеток за мої яблука, а кращих на всьому ринку не знайти!

— А мій інжир? Кажуть, султан, бережи його Аллах, просто без розуму від нього!

Жінки йшли групою, перемовляючись між собою. Одна з них, занурена у свої думи, трохи відстала.

До неї Жасмін і звернулася напівголосно:

— Дай мені, будь ласка, твою накидку.

Грошей у Жасмин не було, вони їй були не потрібні —дівчина ніколи не виходила за межі палацу, – але були дивовижні, безцінні прикраси. Вона запропонувала торгівці свій перстень:

— Візьми ось це!

Продавщиня фруктів остовпіла.

На її обличчі відобразилися здивування, страх, недовіра.

— Не бійся, мені потрібна лише твоя накидка.

Можливо, на жінку подіяв мелодійний голос цієї незнайомої дівчини чи її погляд, який був сповнений благання; можливо, її вишуканий одяг або шляхетна зовнішність; а може, турбота про своїх шістьох дітей, яких треба було годувати, або просто думка про те, що цей перстень вартує цілого маєтку і що такого випадку ніколи більше не буде у її житті.

Жінка посміхнулася, зняла з себе коричневу накидку, прийняла тремтячою рукою перстень, який простягнула їй дівчина. І одразу втекла.

Сонце ще не вставало з-за обрію, а в султанських садах уже ходила самотня постать в темній накидці з капюшоном, які носять жінки з народу. І збиралася вона вилізти на високі стіни, що оточували палац.

Раптом хтось ухопив її за поли накидки. Жасмін здригнулася. Це тигр Раджа не хотів її відпускати.

— Мені дуже шкода, але я не можу залишитися тут і дозволити іншим розпоряджатися моїм життям. Я сумуватиму за тобою, Раджа… Прощавай!

Здавалося тигр зрозумів і з великим сумом в очах допоміг тендітній господині перебратися через стіну.

Тепер вона могла прогулятися незнайомими вуличками; пройтись серед строкатих лотків на ринку; подивитися, на заклиначів змій і факірів; зануритися у вир міського життя; дати себе оглушити шумом, гамом і голосами бродячих торговців.

– Дорогоцінне намисто для прекрасної пані!

Дивлячись на ці дешеві брязкальця, Жасмин посміхнулася: вона подумала про нечувані скарби, які залишила у своїх покоях, і про те, що, розлучившись з ними, вона не зазнала жодного жалю.

А люди… Досі принцеса знала лише слуг та мешканців палацу. Вона і гадки не мала про те, що робили піддані султана; не знала, як чарівно прекрасна її країна; не знала і того, яка бідність була всюди поза палацом! Зрозуміти цю дійсність їй допомогли широко розкриті очі хлопчика – жебрака, які оглядали прилавок із яблуками.

— Ти, мабуть, помираєш із голоду! Ось, візьми, – сказала Жасмин, взявши одне яблуко і простягнувши його хлопчику.

Дівчині здавалося цілком природним брати те, що їй було потрібно: так її виховували з дитинства. Але тут, все було інакше.

— Май на увазі, ти мусиш мені заплатити за це яблуко! Нікому не дозволено красти з мого прилавка! — закричав продавець на принцесу.

— На жаль, у мене немає жодної копійки… — відповіла Жасмин. Здоровенний, товстий продавець схопив її за руку і почав загрожувати покаранням за крадіжку. Тоді принцеса сказала, що він може піти до палацу, і султан йому заплатить. І що ж, ви думаєте, робить цей лиходій? Він піднімає над головою сокиру і тримає руку принцеси, ніби й справді збирається…

Спочатку Жасмин не повірила йому, але тепер жахнулася.

— О, дякую вам, добрий пане, добре, що ви її знайшли! — вигукнув хтось, вчасно зупинивши руку, що приготувалася ударити сокирою по зап’ястю принцеси. — Де ти була? Я всюди тебе шукаю!

— Ти знаєш це дівчисько? — Запитав вражений продавець.

— На жаль, знаю. Це моя сестра. У неї з головою не все гаразд! — відповів незнайомець.

Не все гаразд із головою? Що ж, якщо для порятунку треба прикинутися божевільною — це навіть кумедно!

— О, премудрий султане, чим можу вам служити? — спитала Жасмін, вклоняючись маленькій мавпочці.

Вона швидко увійшла в роль вдаючи з себе божевільну.

— Ходімо, ходімо, сестрице, нам треба до лікаря.

— О, вітаю вас, лікарю! Як поживаєте? — цього разу Жасмін звернулася до верблюда.

Але хто цей смаглявий юнак, у якого вистачило духу стати між нею і розлюченим велетнем-продавцем?

Потрібно було якнайшвидше тікати, поки приголомшений продавець не прийшов до тями.

Аладдіну було не в новинку втікати провулками Аграби, але Жасмін вперше опинилася в такому становищі. Вона була схвильована цією подією і раптовою зміною, що сталася в її житті.

Щодуху біжучи та стрибаючи між розстеленими на землі тканинами і лотками, заваленими товарами, вони прибігли, до притулку юнака, що був на даху покинутого будинку.

Всі в окрузі знали Аладдіна і любили його, тому що він нікому не робив зла, скоюючи дрібні крадіжки, що дозволяли йому не померти з голоду, був дуже спритним і вправним. Йому співчував навіть Расул – начальник палацової варти, якому нерідко доводилося разом зі своїми солдатами ганятися за цим невловимим хлопцем-злодюжкою.

Аладдіну подобалося це місце, звідки відкривалася чудова панорама: все місто Аграба лежало, як на долоні, а особливо добре було видно султанський палац. Які тільки мрії не приходили йому в голову коли він бачив цей палац!

І Аладін впевнено говорив своєму кращому другові — мавпочці Абу: «Коли-небудь все зміниться, ми розбагатіємо, житимемо в розкішних покоях, і не буде в нас жодних турбот!»

Але тепер, коли він був тут із цією таємничою і прекрасною дівчиною, йому стало трохи соромно за свій убогий притулок на даху.

— То ти тут живеш?

—Вгадала! Тут ми живемо з Абу. Коли хочемо йдемо, коли хочемо приходимо.

— Щасливчики! — зітхнула Жасмін.

—А ти звідки?

— Чи не все одно?.. Я втекла і не збираюся повертатися… Мій батько хоче змусити мене вийти заміж.

Вона чомусь довірилася цьому юнакові. Їй, правда, здавалося, що вона знала його завжди: зрештою, він врятував їй життя! Принцесі сподобався його прямий веселий погляд, його простодушна і водночас трохи зухвала усмішка і цей збентежений, але щирий вираз обличчя, з яким він пропонував їй допомогу та дружбу.

Сидячи поряд, вони на мить забули про все: про свою втечу, про палац, про стражників, про те, як Жасмін була схоплена за крадіжку — про все на світі. Раптом Жасмін прийшла до тями і задумалася про те, що зараз відбувається у палаці. Тепер там, мабуть, уже помітили її зникнення.

— Хай береже вас Аллах, шановна пані.

Служниці, зобов’язані будити і одягати і зачісувати Жасмін вранці, обережно увійшли до її спальні. Вони підняли важкі завіси, які мали охороняти спокій принцеси. Але промені сонця освітлили порожнє ліжко!

Наглядачеві над рабами Сааду випала на долю неприємна місія повідомити Джафара про зникнення принцеси Жасмін. Саад був величезною дитиною з могутніми мускулами і злим обличчям. Він усіх тримав у страху, але перед грізним візиром тремтів сам.

— О, шляхетний Джафаре! – вигукнув Саад, кидаючись до ніг візира і цілуючи полу його мантії. — Благаю, будьте милосердні, вислухавши жахливу звістку, яку я змушений вам повідомити. Принцеса Жасмін… зникла.

— Зникла? — голос Джафара не видав жодних почуттів. Жасмін йому ніколи не подобалася, він не зумів добитися її прихильності – принцеса була надто розумна і норовлива. До того ж вона була перешкодою на шляху здійснення його амбітних планів… — Ти заплатиш за це життям — своїм власним і твоїх підлеглих!

У компанії з Яго, який завжди сидів у нього на плечі, візир попрямував до тронної зали, щоб повідомити новину султанові.

— З тремтінням у серці, о повелителю, повідомляю вам, що принцеса, ваша дочка, зникла, – вигукнув Джафар, зображуючи невтішне горе. – Не залишилося жодних слідів. Але ви не турбуйтеся, я зумію покарати винуватців за це недбальство.

— Покарати? Винуватців?.. Мені потрібна моя дочка! Що трапилося з моєю дівчинкою? Варта! Негайно шукайте всюди! – лунали гучні крики султана.

— Доручіть цю справу мені, я особисто нею займусь. Я вже звелів покликати Расула і сам віддаватиму розпорядження… – посміхнувся Джафар.

Повернення додому

Ну ось, почалося! – Жасмін у паніці схопилася на ноги. До їхнього притулку на даху підбиралася палацова варта! Аладдін теж швидко підвівся і був уже на карнизі, готовий знову втікати. Він усміхнувся і взяв дівчину за руку:

— Ти віриш мені?

Принцеса, не вагаючись, стиснула його руку і стрибнула в прірву, назустріч свободі.

Однак Расул і його люди прийшли сюди не за принцесою. Насправді Джафара цікавила зовсім не Жасмін. Блакитний Алмаз відкрив йому ім’я того, хто міг проникнути в Чарівну Печеру та взяти лампу. А лампа дозволила візиру домогтися виконання його зухвалих намірів. Цією людиною був злодюжка на ім’я Аладдін!

Расул, передбачаючи дії юнака чекав його унизу.

— Чи не правда, світ тісний? — з усмішкою сказав начальник варти. Солдати кинулися на Аладдіна і схопили його.

— Цього разу ти потрапиш прямісінько у в’язницю! – реготали воїни, проте їхній сміх швидко перервався.

— Відпустіть його! Вам наказує принцеса! — Жасмін відкинула на плечі капюшон накидки, і всі побачили на її чолі дорогоцінну діадему.

—Принцеса!—від здивування Аладдін витріщив очі..

Не менше вражений був і Расул.

—Але що ви робите тут, за межами палацу? Та ще в компанії цього обірванця…

— Це тебе не стосується. Роби, що тобі кажуть. Звільни його!

—Я б з радістю, принцеса, але маю наказ візира. Вам доведеться порозумітися з ним особисто.

Щоб дочка султана не могла зупинити якогось там візира?!

— Будь спокійним, я це зроблю! — відповіла обурена Жасмин.

Провівши збентеженим поглядом Аладдіна, якого відводили геть, Жасмін вирішила пожертвувати

своєю свободою і повернутися додому, щоб врятувати юнака.

“Тепер мені доведеться знову терпіти облесні промови Джафара!” — одна ця думка викликала в ній огиду.

Проходячи повз групи дітей, які бавилися на вулиці, вона відчула, що хтось торкнувся її накидки. Обернувшись, вона побачила хлопчика. Того самого, якому дала яблуко тоді, на ринку.

— Як тебе звати? — спитала дівчина.

— Керим… – несміливо відповів малюк. — А чому ці стражники з тобою? Ти вкрала ще одне яблуко?

— Ні, – засміялася Жасмин, – вони проводжають мене до палацу.

— До палацу? — хлопчик витріщив очі з подиву. – Ти там живеш? Ти служниця? А принцесу колись бачила? Кажуть, вона красуня!

— Так, бачила кілька разів… А ти хотів би побувати в султанському палаці?

— Звичайно, але ж це неможливо!

— Обіцяю, що якось днями я тебе проведу туди. До побачення, Керім.

Вона не могла більше гаяти часу. Їй треба було терміново поговорити з Джафаром.

— О принцеса, який я щасливий бачити вас знову! Ми всі дуже турбувалися за вас!

Шанобливі манери Джафара не справили враження на Жасмін.

— На твоє розпорядження стражники щойно заарештували на ринку одного юнака!

— Ваш батько доручив мені забезпечувати мир і спокій у місті. Цей юнак – злочинець.

— Які ж злочини він скоїв?

— Очевидно, він викрав принцесу! — Знову та сама фальшива посмішка на губах! Може, й справді правдива чутка про те, що Джафар — чаклун і що замість серця в нього камінь!

— Ніхто мене не викрадав, я сама втекла!

— Ой – йо – йой, яке прикре непорозуміння! Якби ми тільки знали раніше… На жаль, смертний присуд щодо цього юнака вже виконано.

Жасмин зблідла. “Ні, ні, не може бути!” – думала вона.

Джафар стояв, роздивляючись її. Дівчина не хотіла, щоб він помітив її розпач.

— Ні! — скрикнула вона і кинулася геть, ніби намагаючись втекти від цієї страшної звістки.

Біля басейну знесилена Жасмін дала волю своєму горю: вона почувала себе винною у смерті юнака.

—Якби не я, він був би зараз живий! – плакала вона, притулившись до вірного тигра Раджі.

Але не тільки докори совісті мучили Жасмін: цей юнак був єдиною людиною у світі, який проявив до неї щирі почуття. Він відразу ж запропонував їй свою дружбу, він допоміг дівчині, що потрапила в біду, а не принцесі, до якої всі звикли підлещуватися. Такого з нею ніколи в житті не траплялося!

— А я навіть не знаю його імені! – схлипнула дівчина.

У душі вона завжди буде з болем згадувати про нього, як про супутника в короткому, але прекрасному шляху до забороненої свободи.

Ще один наречений

Сидячи на височенному троні, що мав форму слона, султан виливав на Джафара своє роздратування.

— Це обурливо! Якби не довгі роки вірної служби… Я вимагаю, щоб відтепер і надалі ти обговорював зі мною всі вироки, які виносили в’язням!

—  Запевняю вас, мій володарю, що такого більше не повториться! Ви теж, моя пані, прийміть мої вибачення.

Якщо це могло задовольнити султана, то гнів Жасмин не втихав.

— Мій вимушений шлюб принесе принаймні хоч якусь користь: як тільки я стану царицею, то зможу, нарешті, позбутися тебе! — гукнула вона Джафарові в обличчя.

Ну й тип! А це була вчена людина, яка просиділа свої найкращі роки над книгами, знала безліч мов, мала гострий розум. І все-таки він викликав у Жасмин лише огиду. Їй був противний цей бігаючий погляд, цей улесливий голос, ці вічні поклони, ця палиця з головою змії, яку Джафар незмінно носив із собою. Ось і цього разу вона помітила в його очах глузливий блиск, ніби її загрози були для нього розвагою.

Найголовніше — якнайшвидше вигнати візира, хоча це дуже важко здійснити…

Звідки цей шум? Жасмин вийшла на терасу, що прилягала до її покоїв: через все місто в напрямку до султанського палацу рухалася величезна процесія. По переду йшла група танцівниць у розкішних вбраннях, усипаних дорогоцінним камінням. За ними, у супроводі великого загону збройної варти, десятків рабів і безлічі в’ючних тварин, йшов велетенський слон, прибраний багатими прикрасами. Слон ніс на собі великий паланкін, у якому сидів молодий чоловік шляхетної зовнішності, одягнений у все біле.

«Новий наречений, – думала принцеса, ще один самовпевнений принц, який думає справити на мене враження цією виставою … Його слуги навіть розкидають золоті монети, ось чому зібрався такий величезний натовп! »

Крики захоплених городян змішувалися з музикою труб, литавр, сопілок і ріжків, які супроводжували цей фантастичний парад. Ніколи ще за останні сто років у місті Аграба, та й у всій Аравії та її околицях ніхто не бачив нічого подібного!

Жасмін досить надивилася: їй набридло спостерігати, як цей принц виставляє напоказ багатство та розкіш, і вона повернулася до своїх покоїв. І все-таки ця вистава розбудила у ній цікавість. «Хотілось би знати, що скаже йому батько! – подумала дівчина, прямуючи до тронної зали.

Принц Алі вже розмовляв із султаном, який, на відміну від дочки, був у захваті від усього цього блиску.

— Я прибув з далекої країни, щоб просити руки принцеси, – почула Жасмін слова молодика.

Ніхто не помітив її присутності. Зупинившись біля входу до зали, дівчина почала розглядати нового кандидата в чоловіки. Вона помітила, що він швидко завоював симпатії султана завдяки одній неймовірно рідкісній в цих краях речі – чарівному килиму-літаку!

«Дуже цікавий спосіб добитися прихильності батька — подумала Жасмін. — Однак Джафар, мені здається, зовсім незадоволений!»

І справді, великий візир не міг приховати своє роздратування.

— Не вірю я йому, мій повелителю — повторював він.

— Ет, дурниці! Жасмин буде в захопленні!

— Сподіваюся, я також буду в захоплені від принцеси, – вставив принц Алі.

Тут Жасмин почала по справжньому сердитися.

— О ні, пане, – наполягав Джафар, – треба думати про щастя Жасмін… Ця молода людина нічим не краща за всіх інших. І що тільки дало йому привід думати, що він достойний принцеси?

— Дозвольте мені тільки зустрітися з нею, побачите – я зумію підкорити її! – Вигукнув принц у відповідь.

Ну, це вже занадто!

— Як ви смієте? Усі ви тут! — Поява Жасмін застала всіх зненацька. – Весь час вирішуєте за мене мою долю! — її голос тремтів від невдоволення.

Ця тендітна дівчина мала незвичайну силу, здатну змусити замовкнути наймогутніших із султанів, найбагатших із принців, найхитріших із візирів.

— Я вам не трофей, який можна здобути! – Жасмін повернулася до них спиною і з гідністю вийшла.

Легенький вітерець розвіював скрізь пряні аромати Сходу. Ніч була тиха, зоряне небо куполом простягалося над головою, світло місяця навіювало фантастичні мрії.

Але Жасмін набридло мріяти: що в цьому користі, якщо в житті все виходить зовсім по-іншому?.. Вона сиділа у своїх покоях, занурена в глибокий смуток, з єдиним співрозмовником в особі тигра Раджі.

— Принцесо Жасмін, – пролунав чийсь голос. Він чувся з балкона.

Жасмин виглянула назовні:

— Хто тут?

— Це я, принц Алі.

— Ідіть, я не хочу вас бачити!

З мороку ночі з’явилося обличчя молодої людини, освітлене місяцем… Він на своєму килимі-літаку приземлився прямо на балкон. Цей принц когось їй нагадував. Думка перенесла її до юнака, з яким вона познайомилася у місті.

— А ми з вами ніде не зустрічалися? – Пильний погляд принцеси вивчав його обличчя. — Ви нагадуєте мені одну людину, яку я бачила на ринку.

— На ринку, принцеса? На ринок я посилаю слуг!

Ні, це не міг бути він! І все ж… ті ж самі незграбні рухи, той самий збентежений тон, коли він промовляв:

— Принцесо Жасмін, ви така… така чудова!

— А я ще й багата, ще й дочка султана… – Жасмін повільно наближалася до нього із змовницьким виглядом, – …я – вигідна партія для будь-якого принца…

Серце Алі шалено забилося. Можливо, справді йому вдалося її підкорити.

— Звісно, для такого принца, як я!

— Як ти і як усі інші надуті пихою і гордістю, яких я бачила! – люто накинулася на нього Жасмін. — Забирайся! Зникни геть з очей!

А він подумав… оце дурень! До цієї принцеси і справді не підступитися. Жодним багатством у світі неможливо її заманити, ніякою лестощами не обворожити, ніякими обіцянками не обдурити.

— Це правда, тебе не завоюєш як приз! Ти маєш бути вільна у своєму виборі. Я йду!

Ці слова, в яких прозвучала покірність і повага до її волі, глибоко запали в душу принцеси.

— Ні!.. Стривай.

Зраділий принц запропонував дівчині покататися на чарівному килимі. Це було дуже привабливо, але Жасмін долали сумніви.

— Ти віриш мені? — спитав принц, простягаючи їй руку. Цю сцену вона вже одного разу бачила…

— Так! – відповіла дівчина.

Жасмин і принц Алі літали під зірками, що сяяли як алмази. Ніч видалася дивовижною. Юнак і дівчина відчували себе вільними як ніколи. Це був фантастичний політ! Всі біди залишилися десь далеко, Жасмін і Алі забули про все. Вони були нерозлучні у світі, що існує тільки для них двох! Таке ніколи не зітреться з пам’яті, і вони зможуть утримати нове почуття у своїх серцях. Бо це була чарівність першого кохання, що народжується.

— Ми ніби у чарівній казці! – вигукнула принцеса.

Її голова лежала на плечі юнака: навколо з тріском розсипалися тисячі сяючих різнокольорових вогнів феєрверку. Оксамитові очі Жасмин були не тільки чарівні, в них сяяло гостре лукавство.

— Шкода, що Алі не бачить всього цього. – Нічого, він терпіти не може феєрверків. Та й літати йому не до вподоби. Ой… тобто…

— То ти таки той хлопець із ринку! Навіщо ти мені збрехав?

— Жасмін… пробач, але… це…

Ображений тон дівчини стривожив Алі. Він не наважувався раніше відкрити Жасмін усю правду — надто великий був страх її втратити… А тепер усе валилося!

— Ти вважав мене недотепою, думав, я ні про що не здогадаюся? – чарівність ночі танула на очах. — І хто ж ти, зрештою? Тільки не смій мені брехати!

— Ну… Якщо чесно, я часом живу серед простих людей… але загалом я принц!

— Чому ти одразу не сказав мені цього?

— Але ж принц, який переодягається обірванцем і блукає містом, міг здатися тобі трохи дивним, хіба ні?

— Ммм, не дуже! – прошепотіла Жасмін. Схоже, у місті Аграба у багатих увійшло в звичку маскуватися під бідняків! І вона сама, тікаючи з дому, вчинила так само…

— На добраніч, мій любий принце! – Побажала дівчина.

— Приємних снів, принцесо!

Чарівний килим опустився на терасу біля покоїв Жасмін. Захоплююча подорож закінчилася, назавжди залишившись у пам’яті молодих закоханих.

Справжні чари

Раджа, все було просто чарівно! – повторила Жасмин, тільки-но увійшла до своєї кімнати, все ще відчуваючи на губах поцілунок принца Алі.

З мрійливим виразом обличчя вона сіла перед дзеркалом і почала розчісувати своє довге шовковисте волосся.

— Все було блискуче, чудово, приголомшливо! Та що я кажу? Незвичайно, фантастично… О, я просто не знаходжу слів…

Принцеса замовкла, застигла з гребінцем в руці, з напівзаплющеними очима… Потім встала і, обнявши тигра, заговорила знову:

— Я закохана, Раджа, розумієш, я закохалася в принца Алі… Я зрозуміла це одразу ще тоді, коли побачила його на ринку. Зрозуміла, що він моє кохання.

Жасмін була у нестямі від радості. Вона співала і кружляла по кімнаті, і говорила, говорила, говорила… Потоки слів були готові оголосити всім про її щастя.

— Раджа, я вирішила – я вийду заміж за принца Алі! А коли я стану царицею, все тут буде по-іншому. Насамперед я звільнюся від цього огидного Джафара і його нестерпного папуги. Як буде здорово не бачити більше цей чорний одяг, що майорить у залах палацу! Потім треба буде зайнятися правосуддям: якби ти знав, Раджа, що я бачила там, у місті! — тінь смутку ковзнула по обличчю Жасмін, але відразу її знову переповнила радість.

— Так, я вийду заміж, і, можливо, у мене народиться донечка, маленька принцеса… І в неї обов’язково буде свобода, якої я завжди була позбавлена. Свобода думати, вирішувати… і кохати. Я впевнена, що Алі погодиться зі мною. Адже він теж переодягався в бідняка, щоб дізнатися більше про життя городян, хоч і ризикував бути схопленим як злодій і опинитися у в’язниці. А ти що думаєш, Раджа?

Жасмін ходила по кімнаті і продовжувала захоплено розмірковувати про свого принца:

— О, Алі такий чарівний, такий ввічливий, з ним так цікаво… Але в той же час у ньому є якась таємниця, ніби він хоче щось приховати. Навіщо, наприклад, йому потрібна стара лампа, яку він ховає у своєму тюрбані? Я помітила її, коли він знімав тюрбан, але не наважилася спитати. Якщо він так любить лампи, я замовлю йому нову, золоту, тонкої роботи і з дорогоцінним камінням: це буде моїм весільним подарунком.

Якби Жасмін знала, що саме ця старовинна лампа мала б змінити її долю! Що юнак, з яким вона зустрілася на ринку і який за наказом Джафара опинився у в’язниці, подолав тисячі перешкод і ризикував власним життям заради того, щоб заволодіти цією лампою!

Аладдін сидів у в’язниці, закутий ланцюгами, а думки його були про дівчину, яка зачарувала його серце. Він був упевнений, що ніколи більше її не побачить, що він взагалі не гідний її… Але Джафар, який з’явився в образі старого в’язня, допоміг юнакові звільнитися. Він хотів щоб Аладдін спустився в Чарівну Печеру і дістав для нього омріяну лампу. Не задарма, а за щедру винагороду. І тоді Аладдін уявив собі, що якщо він стане багатим, дуже багатим, то зуміє домогтися принцеси.

Як уві сні спустився він у надра землі і побачив приховані там сліпучі, чудові скарби.

Лампа… Аладдіну було дозволено торкатися тільки лампи…

Але мавпочка Абу побачивши всі ці багатства не змогла утриматися і схопила величезний рубін, який лежав на долоні якоїсь статуї. І тут тигряча голова грізно повідомила, що тепер їм більше не побачити сонячного світла! Кам’яні стіни раптом захиталися, золото перетворилося на нестримний потік киплячої лави.

Єдиним порятунком для друзів став килим-літак! Стрімко пролетівши крізь це пекло, він доставив їх до входу в печеру.

Отже, старому – лампу, Аладдіну натомість – багатство. Такою була угода. Але замість цього старий чаклун дістає кинжал… Тільки спритність мавпочки Абу, що кинулася на лиходія, дозволило юнакові уникнути смертельного удару. Але при цьому друзі назавжди залишилися в’язнями Печери! Лампа…

Абу в останній момент вихопив її з рук Джафара.

Аладдін незабаром дослідив, що лампа має магічні властивості! Густий стовп диму, що з’явився раптом з неї під здивованими поглядами юнака і мавпочки, набув форми величезної істоти синього кольору – джина, здатного творити чудеса. Джин не тільки виявився здатним визволити Аладдіна і Абу з печери, але й готовий був виконати три будь-які бажання.

Що б побажати в першу чергу?

Щодо цього у Аладдіна не було жодних сумнівів: щоб заволодіти увагою прекрасної дочки султана, слід було стати принцом. Ось так він і перетворився на принца Алі.

Цієї наповненої враженнями ночі, здавалося, не буде кінця. Несподівано в покої дочки з’явився султан; його очі мали дивне вираження. Принцеса зустріла його з натхненням:

— О тату, якби ти знав, як чудово я провела час! Я так щаслива!

— Дуже добре, що ти щаслива,

Жасмін: твій батько щойно вибрав тобі чоловіка, — відповів султан.

— Ти вийдеш заміж за Джафара! Губи візира, що стояв за плечеми султана, витяглися в тонкій, злій посмішці:

— Я бачу, що ви мовчите. Що ж, мовчазність — цінна якість для дружини.

— Я ніколи не погоджуся стати твоєю дружиною! – прошипіла Жасмін. – Батьку, я обрала принца Алі! – Додала вона.

— Принц Алі покинув нас!

Але слова султанського радника були відразу спростовані появою Алі, який відразу викрив Джафара. Виявляється візир щойно намагався вбити юнака, наславши на нього свою варту.

— Султане! Джафар керував вашою волею з допомогою ось цього! – І, не довго думаючи, принц зламав чарівну палицю з головою кобри.

Від вірної смерті Аладдіна врятувало лише втручання джина з лампи. А візир, думаючи, що звільнився від юного суперника, спробував запропонувати себе в чоловіки принцесі! Але тепер нарешті все вияснилося… до речі, і для Джафара: він побачив чарівну лампу, заховану в тюрбані, який принц Алі притримував рукою!

— Варта! Негайно заарештувати Джафара! – крикнув султан.

Проте мистецтво чаклуна взяло гору.

— Ти ще не переміг, хлопче!

— Хмара диму заплющила очі стражникам, і великий візир розчинився в повітрі.

— Жасмін, з тобою все гаразд? — голос юнака тремтів.

— Так! — щаслива принцеса притулилася до нього.

— Що це? Очам своїм не вірю! Моя дочка нарешті обрала собі нареченого? Слава Аллаху! — султан, хоч і засмучений підступним зрадником Джафаром, не міг не радіти рішенню дочки і тому захопленню, який бачив в її очах. – Вам треба побратися не відкладаючи. А потім ти, мій хлопчику, станеш султаном. І будете жити в щасті та достатку! – Оголосив він.

“Як у казці!” — подумала Жасмін. Це було неймовірно! Надто добре, щоб бути правдою…

Урочистість Джафара

Були підібрані найтонші тканини, виготовлені спеціально для найбагатших і наймогутніших монархів. Їм не було ціни ще й тому, що їх прикрашала чудова вишивка.

Складки сукні, скріплені дорогоцінною застібкою, спадали м’якими, повітряними хвилями, підкреслюючи тонку талію. Невідчутна на дотик шовкова стрічка, утримувана чудовою діадемою, охоплювала густе і чорне, майстерно заплетене волосся. У центрі діадеми виблискував великий яскравий сапфір – красивішого каменю ніхто ніколи не бачив. Золоті сережки і намисто блищали, але слабше, ніж променисті очі принцеси.

Жасмин приміряла сукню, яка буде на ній під час весілля.

Раніше вона ніколи не проявляла особливого інтересу до одягу, завжди впевнена у своїй красі та чарівності. Але цього дня все було інакше: ніколи ще її не зачісували і не одягали так ретельно. Ніколи ще її служниці не були настільки терплячі, переробляючи на різні лади урочисте вбрання принцеси, поки, нарешті, вона не була цілком задоволена. Зовнішність, відображена в дзеркалі, воістину радувала погляд!

— Принцеса, ви прекрасні! — захоплено вигукували рабині.

Тут якраз і султан навідався до дочки.

—  Тату! — вигукнула вона, підбігаючи до нього. – Скажи, тобі подобається? Служниці твердять, що я чудово виглядаю. Але може, вони просто хочуть мене потішити? Хочу знати твою думку.

— Душа моя, я переконаний, що вони лукавлять… Ти набагато прекрасніша, ніж можна висловити словами!

Жасмин усміхнулася і ніжно обняла батька.

— Однак тепер нам слід поспішати, — нагадав султан, — людям не терпиться побачити принца Алі.

З раннього ранку султанські глашатаї ходили вулицями міста, оповіщаючи населення про майбутнє весілля принцеси Жасмін. Аграба підготувалася до свята: всюди майоріли прапори, рясніли гірлянди: повітря було наповнене звуками музики, що веселила народ. Торговці прикрасили свої намети найкращими килимами, найяскравішими подушками, всілякими рослинами та квітами. Була підготовлена нічна ілюмінація: адже свято мало розтягнутися надовго! Ремісники припинили роботу, та й взагалі всі покидали свої звичайні заняття – величезний натовп зібрався перед палацом, щоб подивитися на чоловіка принцеси і майбутнього правителя країни.

Цього ранку дві рабині вирушили в провулок, що прилягає до ринкової площі, до убогої хатини, де жив Керим зі своїми батьками та братами. За розпорядженням принцеси вони мали привести хлопчика до палацу. Жасмін не забула обіцянки, яку дала тямущому малюкові.

Ніхто не вірив словам Керіма, мало того, всі від душі сміялися, коли він заявляв, що рано чи пізно вирушить до палацу! Тому всі були приголомшені побачивши, як він віддаляється в супроводі двох рабинь.

—Я йду до палацу! – повідомляв він кожному зустрічному. – Іду до двору султана, там побачу принцесу! – збуджено повторював щасливий малюк.

Жасмін, яка чекала Керіма в саду, зустріла його обіймами. Хлопчик був вражений її одягом і коштовностями.

— Отже, ти… ви… ви… — бурмотів він, не вірячи своїм очам.

Збентежений і розгублений Керим посміхався, не маючи сили нічого додати.

Принцесі раніше і на думку не спадало, що, доставляючи радість іншим, отримуєш таке задоволення.

— Тепер я маю піти, — сказала вона, посміхаючись, — але ти — почесний гість на моєму весіллі і можеш залишатися тут скільки захочеш. Розважайся і не забудь зустрітися зі мною потім!

— Алі, чому ти зволікаєш? — у голосі Жасмин чулося хвилювання, викликане урочистістю моменту: султан офіційно оголошував з балкона палацу про весілля своєї дочки та принца Алі.

— Жасмін, я маю сказати тобі одну річ, — почав принц.

— Народ уже зібрався і слухає промову батька!

— Жасмін, прошу, вислухай мене. Я не… – намагався він пояснити.

Але ж хіба можна було допустити, щоб саме зараз Алі пустився в якісь пояснення? Вона обірвала його поцілунком.

— Бажаю успіху! — і Жасмін виштовхнула його на балкон назустріч аплодисментам натовпу.

Тим часом Джафар зовсім не збирався позбавляти себе такого видовища. Він стояв біля одного з вікон палацу і чекав на початок урочистостей: тоді тільки відбудеться його помста, і буде вона жахлива!

І ось довгоочікуваний момент настав. Джафар з’явився на балконі – в очах зловтіха, в руках лампа…

— Тепер я твій пан!

Яго виконав своє завдання: чарівна лампа, необережно залишена Аладдіном без нагляду, була тепер у руках Джафара.

— Джин, виконуй моє перше бажання: хочу стати султаном!

Жасмін з жахом зрозуміла, що джин не міг ухилитися від виконання наказів Джафара… Перед нею розгорнулася справжня трагедія: вона побачила, як знаки влади зривають з батька і передають Джафару.

—Що… що тут відбувається? – розгубленість султана швидко поступилася місцем гніву… – Джафаре, це ти! Гидкий зрадник!.. Наказую! Наказую тобі припинити!

– Тепер тут новий порядок – мій! Нарешті не я вам, а ви мені кланятиметеся!

– Ми тобі ніколи не вклонимося! – відчайдушно заявила Жасмін.

Але джин уже виконував друге бажання Джафара: візир хотів стати наймогутнішим чаклуном у світі.

Посох з головою кобри знову магічним чином опинився в руках Джафара. Непереборна сила, надприродна влада підкорила собі султана та його доньку. Опиратися було марно. Стиснуті невидимою залізною рукою, вони були змушені схилитися перед новим паном.

– Джин, зупинись! – вигукнув Алі. І на мить у Жасмін майнула іскра надії, що цей крик допоможе зруйнувати мару.

Але все було марно, лампа більше не належала Аладдіну, і ніщо не могло втримати джина, навіть нагадування про їхню дружбу.

— Мені шкода, друже, але в мене тепер новий господар.

Жасмін із зусиллям підвела голову  і простягла руки до принца, який дивився на неї благаючим поглядом.

— Принцесо, я вмираю від бажання представити вам одну людину! – тріумфував Джафар. – Можете попрощатися з принцом Алі!

— Алі! — слово, як легке зітхання, зірвалося з губ Жасмін, у свідомість якої поступово проникала гірка правда.

— Чи, може, краще сказати Аладдін? — Вперше слуху принцеси торкнулося це ім’я, вимовлене різким голосом папуги Яго.

— Жасмін, я все намагався сказати тобі, що я всього лише… – Аладдін наблизився до принцеси, руки їх з’єдналися, очі зустрілися: його погляд виражав гіркоту і жаль, її очі все ще не вірили тому, що бачать, і були сповнені подиву. Алі знову набрав вигляд жебрака – злодія з вулиці.

Однак часу на пояснення не було; Джафар грубо розлучив закоханих.

Перетворені чаклунством Аладдін і Абу були ув’язнені в одну з веж палацу, а потім закинуті за тридев’ять земель у крижану пустелю. Моторошний регіт чаклуна супроводжував зникнення Аладдіна і кінець всіх надій Жасмін.

Зловісна тінь Джафара нависла над нею і султаном, що притулилися один до одного з очима, сповненими жаху.

Жахіття

Навіть уві сні не міг приснитися принцесі такий розвиток подій. Місто Аграба вирувало, і не тільки через сумну долю, що спіткала султана і Жасмін. Життя народу взагалі важке – так було завжди. Тепер тиранія Джафара зробила її нестерпною.

Жорстоке безумство тирана виявлялося насамперед у палаці. Жасмін була змушена стати свідком того, як жага помсти  Джафара впала на султана. Колишній візир перетворив його на маріонетку і віддав у владу папуги Яго, котрий у злодійствах нітрохи не поступався своєму господареві.

І все ж найжорстокішим чином злість Джафара проявлялася щодо принцеси: вона стала предметом його жорстокої гри. Почуття власної гідності принцеси не давало йому спокою, він хотів погасити його назавжди. Він вимагав від дівчини повної покірності.

Цього ранку дві рабині вирушили в провулок, що прилягає до ринкової площі, до убогої хатини, де жив Керим зі своїми батьками та братами. За розпорядженням принцеси вони мали привести хлопчика до палацу. Жасмін не забула обіцянки, яку дала тямущому малюкові.

Ніхто не вірив словам Керіма, мало того, всі від душі сміялися, коли він заявляв, що рано чи пізно вирушить до палацу! Тому всі були приголомшені побачивши, як він віддаляється в супроводі двох рабинь.

—Я йду до палацу! – повідомляв він кожному зустрічному. – Іду до двору султана, там побачу принцесу! – збуджено повторював щасливий малюк.

Жасмін, яка чекала Керіма в саду, зустріла його обіймами. Хлопчик був вражений її одягом і коштовностями.

— Отже, ти… ви… ви… — бурмотів він, не вірячи своїм очам.

Збентежений і розгублений Керим посміхався, не маючи сили нічого додати.

Принцесі раніше і на думку не спадало, що, доставляючи радість іншим, отримуєш таке задоволення.

— Тепер я маю піти, — сказала вона, посміхаючись, — але ти — почесний гість на моєму весіллі і можеш залишатися тут скільки захочеш. Розважайся і не забудь зустрітися зі мною потім!

— Алі, чому ти зволікаєш? — у голосі Жасмин чулося хвилювання, викликане урочистістю моменту: султан офіційно оголошував з балкона палацу про весілля своєї дочки та принца Алі.

— Жасмін, я маю сказати тобі одну річ, — почав принц.

— Народ уже зібрався і слухає промову батька!

— Жасмін, прошу, вислухай мене. Я не… – намагався він пояснити.

Але ж хіба можна було допустити, щоб саме зараз Алі пустився в якісь пояснення? Вона обірвала його поцілунком.

— Бажаю успіху! — і Жасмін виштовхнула його на балкон назустріч аплодисментам натовпу.

Тим часом Джафар зовсім не збирався позбавляти себе такого видовища. Він стояв біля одного з вікон палацу і чекав на початок урочистостей: тоді тільки відбудеться його помста, і буде вона жахлива!

І ось довгоочікуваний момент настав. Джафар з’явився на балконі – в очах зловтіха, в руках лампа…

— Тепер я твій пан!

Яго виконав своє завдання: чарівна лампа, необережно залишена Аладдіном без нагляду, була тепер у руках Джафара.

— Джин, виконуй моє перше бажання: хочу стати султаном!

Жасмін з жахом зрозуміла, що джин не міг ухилитися від виконання наказів Джафара… Перед нею розгорнулася справжня трагедія: вона побачила, як знаки влади зривають з батька і передають Джафару.

—Що… що тут відбувається? – розгубленість султана швидко поступилася місцем гніву… – Джафаре, це ти! Гидкий зрадник!.. Наказую! Наказую тобі припинити!

– Тепер тут новий порядок – мій! Нарешті не я вам, а ви мені кланятиметеся!

– Ми тобі ніколи не вклонимося! – відчайдушно заявила Жасмін.

Але джин уже виконував друге бажання Джафара: візир хотів стати наймогутнішим чаклуном у світі.

Посох з головою кобри знову магічним чином опинився в руках Джафара. Непереборна сила, надприродна влада підкорила собі султана та його доньку. Опиратися було марно. Стиснуті невидимою залізною рукою, вони були змушені схилитися перед новим паном.

– Джин, зупинись! – вигукнув Алі. І на мить у Жасмін майнула іскра надії, що цей крик допоможе зруйнувати мару.

Але все було марно, лампа більше не належала Аладдіну, і ніщо не могло втримати джина, навіть нагадування про їхню дружбу.

— Мені шкода, друже, але в мене тепер новий господар.

Жасмін із зусиллям підвела голову  і простягла руки до принца, який дивився на неї благаючим поглядом.

— Принцесо, я вмираю від бажання представити вам одну людину! – тріумфував Джафар. – Можете попрощатися з принцом Алі!

— Алі! — слово, як легке зітхання, зірвалося з губ Жасмін, у свідомість якої поступово проникала гірка правда.

— Чи, може, краще сказати Аладдін? — Вперше слуху принцеси торкнулося це ім’я, вимовлене різким голосом папуги Яго.

— Жасмін, я все намагався сказати тобі, що я всього лише… – Аладдін наблизився до принцеси, руки їх з’єдналися, очі зустрілися: його погляд виражав гіркоту і жаль, її очі все ще не вірили тому, що бачать, і були сповнені подиву. Алі знову набрав вигляд жебрака – злодія з вулиці.

Однак часу на пояснення не було; Джафар грубо розлучив закоханих.

Перетворені чаклунством Аладдін і Абу були ув’язнені в одну з веж палацу, а потім закинуті за тридев’ять земель у крижану пустелю. Моторошний регіт чаклуна супроводжував зникнення Аладдіна і кінець всіх надій Жасмін.

Зловісна тінь Джафара нависла над нею і султаном, що притулилися один до одного з очима, сповненими жаху.

Жахіття

Навіть уві сні не міг приснитися принцесі такий розвиток подій. Місто Аграба вирувало, і не тільки через сумну долю, що спіткала султана і Жасмін. Життя народу взагалі важке – так було завжди. Тепер тиранія Джафара зробила її нестерпною.

Жорстоке безумство тирана виявлялося насамперед у палаці. Жасмін була змушена стати свідком того, як жага помсти  Джафара впала на султана. Колишній візир перетворив його на маріонетку і віддав у владу папуги Яго, котрий у злодійствах нітрохи не поступався своєму господареві.

І все ж найжорстокішим чином злість Джафара проявлялася щодо принцеси: вона стала предметом його жорстокої гри. Почуття власної гідності принцеси не давало йому спокою, він хотів погасити його назавжди. Він вимагав від дівчини повної покірності.

— Сміливіше, скажи ще щось про мене…

— Невже подібною мовою говорив той самий підступний візир?

Жасмін знову зібралася з духом і продовжувала:

— Ти такий високий, сильний, статний…

Раптова чудова поява Аладдіна, надоумила її так примовляти . Цим вона хотіла допомогти юнакові, відволікти увагу візира.

— Любов моя, твої очі зачаровують мене, мені подобається в тобі все, я закохана!

Гра тривала, а тим часом Аладдін все ближче підбирався до чарівної лампи.

— Твоя борідка так лоскоче мене, — дівчині довелося обійняти візира…

Рука Аладдіна була готова схопити лампу, а рука Жасмін пестила обличчя Джафара.

— Ти вкрав моє серце.

Несподіваний шум змусив Аладдіна скам’яніти, а Джафара – різко обернутися.

Відкинувши вагання, принцеса з силою притулилася губами до губ візира.

Але поцілунок цей став даремною жертвою: відображення Аладдіна на золоті корони, що сяяла на голові Жасмін, миттєво повернуло Джафара до дійсності.

— Ти! Скільки ж разів мені доведеться тебе позбуватися?!

Жасмін стиснула кулаки: і тоді візир все зрозумів… Його удар у відповідь буде жахливим.

—  Твій час пробив, принцесо!

Жасмін уперлася руками в гладку прозору поверхню скла, що оточувало її з усіх боків: більше вона не зможе допомагати Аладдіну – вона замурована в величезному пісочному годиннику. Мавпочка Абу була перетворена на  іграшку, а килим-літак – в моток ниток.

Аладдін залишився наодинці зі страшним ворогом.

— Аладдін! — відчайдушно закричала Жасмін. Треба щось робити!

Але хто може нарівні  боротися із надприродними силами? І все-таки Джафар, зрештою, був людиною, людиною, як і всі інші, а отже…

— Боїшся вийти проти мене таким, яким ти є насправді, змій повзучий? – у своїй скляній пастці Жасмін погано чула голос коханого, але весь його вигляд говорив про те, що він готовий битися до останнього.

Пісок, що сипався все швидше, засліплював принцесу. Вона застукала кулачками по склу. Може, кайдани допоможуть їй розбити його? Але її руки вже опинилися під шаром піску…

З жахом дивилася вона, як Джафар перетворився на жахливу велетенську кобру і стиснув Аладдіна своїми кільцями.

— Дурний хлопчисько, невже ти й справді сподівався здобути перемогу над найбільшою і могутньою істотою на Землі? Без джина ти просто ніщо!

Це був кінець. У своїй скляній в’язниці принцеса вже не могла дихати – пісок засипав їй підборіддя, набивався до рота… Але ж вона потрібна Аладдіну, вона не може загинути ось так…

Тим часом кільця змії стискалися все сильніше, для перемоги однієї мужності було замало.

Боротьба була нерівною, єдиним порятунком тепер могла стати тільки хитрість і винахідливість.

— Без джина! Джин завжди буде сильнішим за тебе, Джафаре! — вигукнув Аладдін.

Страшна рептилія, на яку перетворився візир, на мить завагалася.

— Що ти сказав?

— Це джин дав тобі силу і так само зможе відібрати її в тебе! – продовжував юнак.

Він побачив руку Жасмін, в даремній спробі вибратися з піску, що засипав дівчину: вона загине через свою віру, в нього, Аладдіна! Не можна було гаяти ні секунди!

—Змирись, Джафар. Ти завжди будеш номером другим!

Жага влади затьмарила розум Джафара, заздрість затьмарила його свідомість.

—Ти маєш рацію, його могутність поки що перевищує мою… але ненадовго! Гей, рабе, а ну-ка виконуй моє третє бажання: хочу перетворитися на всемогутнього джина!

Жасмін уже з головою поринула в пісок, коли відчула, що скляний годинник розлетівся на тисячу скалок. Сильні руки підхопили її, вириваючи з пазурів смерті. Дівчина закашлялася і почала приходити до тями.

Аладдін бережно обіймав свою кохану. – Що тепер? – спитала дівчина.

— Довірся мені!

Над ними височив Джафар, що перетворився на джина:

— Тепер у мене влада, влада безмежна! Всесвіт у моїх руках!

І тоді Жасмин помітила лампу! Аладдін схопив її першим.

— Ти хотів стати джинном? Чудово, ось ти ним і став…

На зап’ястях нового джина з’явилися важкі браслети – товсті пута.

— Незвичайна космічна влада! – гримів голос Джафара, коли Аладдін підняв над головою нову лампу. — Вам не встояти проти мене, жалюгідні люди!..

Непереборна сила засмоктала Джафара, що голосно кричав у лампу. Занадто пізно він зрозумів, що тепер залишиться в’язнем лампи разом зі своїм Яго до кінця століть!

— Тепер він нікому більше не зможе завдати зла, — прошепотіла принцеса, все ще не вірячи в те, що сталося.

Справжній джин посміхнувся:

—  Кілька тисячоліть у глибинах Чарівної Печери повинні його втихомирити, – і, вживши всю свою силу, Джин закинув лампу далеко-далеко за межі людського погляду.

Жах закінчився.

Останнє бажання

Жасмін і Аладдін стояли поруч на терасі султанського палацу: настав час відкинути геть усіляку брехню. Джафар був переможений, небезпека минула. Залишалося лише залагодити деякі питання.

— Жасмін, я жалкую, що змусив тебе вважати мене принцом, — Аладдін притиснув до грудей ніжні руки коханої, дивлячись їй просто в очі.

— Я знаю, чому ти так зробив, – Жасмін розуміла, що його почуття було щирим: не честолюбство і не жага багатства змусили юнака збрехати, – він просто думав, що інакше йому не домогтися уваги принцеси.

Жасмін бачила багатьох принців: вони прибували до неї з вантажем дарів, а також зарозумілості та чванства. Аладін єдиний  зміг запропонувати тільки своє щире серце, розуміння, свою життєлюбність, великодушність, свою чуйність … свою любов. Але це якраз і було їй потрібно!

— Ну що ж, тоді нам час прощатися! — Аладдін не міг приховати свою смуток. Та він і не пробував.

Варто було тільки попросити джина — і він знову став би принцом. Але свого часу, коли Аладдін зустрів джина вперше, він пообіцяв йому…

— Я дам тобі волю! – сказав він джинові тієї ночі. – Коли ти виконаєш два мої перші бажання, а третім моїм бажанням буде – дати тобі свободу.

Цей момент настав.

Аладдін вагався: йому треба було відмовитися від найпрекраснішого, що йому дало життя, ніколи він не знайде другої Жасмін, ніколи більше не буде в нього іншого кохання, такого великого і чарівного!

— О, цей безглуздий закон! — вигукнула Жасмін у серцях. — Він несправедливий, адже я люблю тебе!

— Жасмін, я теж тебе люблю, але більше не можу прикидатися тим, ким не є насправді.

— Розумію. — Може, за це вона ще більше любила його!

— Джин, хочу, щоб ти був вільний! — голос Аладдіна рознісся далеко в повітрі. Руки востаннє стискали чарівну лампу. — Джин, ти вільний!

Закрутився стрімкий вихор, кайдани розбилися, лампа впала на землю. Чари розвіялися.

— Вільний! Яке дивовижне почуття! Нарешті я вільний! – заволав джин.

Свобода! Ніхто не міг зрозуміти цю нестримну радість краще за Жасмін. А чи буде вона колись по-справжньому вільна? Вона пригадала білих голубів, що літали в піднебессі… Так багато часу, здавалося, пройшло з того дня. Вона сильно подорослішала після всіх цих пригод, усіх цих випробувань. Тепер вона була жінкою, здатною заради кохання на подвиг.

— Що б там не говорили всі інші, ти для мене завжди будеш принцом! — Джин стиснув Аладдіна в останніх обіймах.

— Так, це буде справедливо! — Султан знав, що він зобов’язаний своїм визволенням цьому відважному і винахідливому юнакові. — Ти довів нам свою хоробрість! А щодо закону, то це, справді, проблема! – Султан усміхнувся. — Але, зрештою, султан я чи не султан? З цього моменту принцеса отримує право вибирати в чоловіки будь-кого, кого вважає гідним своєї руки!

— Його! – Жасмін не дочекалася навіть, коли батько закінчить говорити, і кинулася в обійми Аладдіна.

— Я обрала… я обрала тебе, Аладдіне! — Чому вона не подумала про це раніше? Адже, звільнений від впливу Джафара, батько став іншою людиною!

Цього дня лише одна служниця допомагала принцесі. Жасмін хотіла, щоб тільки Аміна була біля неї, коли вона одягала свою весільну сукню. Щойно прийшов кінець правлінню Джафара, принцеса сама спустилася у в’язницю палацу, щоб звільнити стару годувальницю і оголосити їй, що закінчилося не тільки її тюремне ув’язнення, а й рабство в палаці, і відтепер вона вільна назавжди.

Так! Аміна, уже не рабиня, попросила Жасмін залишити її при собі: а принцесі кращого і не треба було.

Перед тим як наречена покинула свої покої, прямуючи на зустріч із нареченим, Аміна поцілувала її і навчала:

— Будь завжди відвертою, прекрасною і відважною, моя маленька Жасмін. Нехай благословить Аллах твої дні, нехай пошле він тобі мир і радість!

За годину відбулася весільна церемонія.

І ось молодята залишилися наодинці, під просторами небесного купола, що сяяв зірками. Свято було позаду. Султан пішов у свої покої. Джинн вирушив мандрувати світом, який він не бачив кілька тисяч років. Абу теж пішов, і навіть Раджа не наважувався порушувати розмову двох закоханих.

На балконі палацу Жасмин і Аладін обмінялися ніжним поцілунком, як того вечора… І, як того вечора, килим-літак ще раз пролетів з ними над містом.

Ніби заглянувши в серце принцеси, він приземлився на даху одного будинку на ринковій площі; будинку, схожого на багато інших; старого, покинутого будинку. Але який краєвид відкривався звідти! Тут колись почалася повість про пригоди і кохання Аладдіна і Жасмін.

Ця повість була сповнена тривог і небезпек, але, закінчилася щасливо.

Якщо сподобалось? Поділіться з друзями:
3 1 голос
Рейтинг статті

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі