TOU

Феї

ФеїЧи чув ти колись тоненький голосочок, що шепоче щось прямо у вухо? Чи переливчастий дзвін крихітних дзвіночків за вікном? А може, ти бачив слід чарівного пилку в повітрі? Тоді ти знаєш, про що я говорю. Феї існують!

Вони і тут і там. Вони повсюду!

А тепер, з твого дозволу, я розповім історію про фей Нетландії.

Як я вже сказав, феї, про яких розповідатимемо, живуть у Нетландії. Це чарівне місце, де ніхто не дорослішає: ні феї, ні діти, ні тварини, ні русалки! Навіть пірати, і ті, не стають старшими ні на день, до поки перебувають на острові.

Феї Нетландії – чудові крихітні створіння з крильцями за спиною. Зростом вони не більше п’ятнадцяти сантиметрів. Феї посипають себе чарівним пилком і тому сяють лимонно-золотистим світлом. Чарівний пилок допомагає їм літати. Феї люблять літати!

Вони можуть полетіти, куди захочуть. А як весело грати у повітрі в лови! Уяви собі, як було б класно, якби ми з тобою теж так могли: раз, два — і полетіти. Замість того, щоб просто ходити або бігати!

Нескладно здогадатися, що гра в лови – одне з улюблених занять маленьких фей. Вони злітають угору, падають вниз або висовуються з-за стебел високої трави і ховаються за луговими квітами. Їхній дзвінкий сміх розноситься в повітрі.

Тільки одна фея не насолоджувалася грою, як раніше. Звали її Рені. У неї не було крил. Тобто колись вони в неї були. Але їй довелося віддати їх, щоб допомогти Матері-Голубці та її дорогоцінному яйцю.

Пожертвувавши своїми крилами, Рені врятувала не лише Мати-Голубку та яйце, а й Долину фей. Без Матері-Голубки у фей не було б чарівного пилку, а без яйця всі у Нетландії почали б дорослішати.

Феї були дуже вдячні Рені за її самовідданий вчинок та жаліли її. Адже фея без крил це як… фея без крил. Це… щось надзвичайне!

— Не турбуйтесь, — повторювала Рені. – Я в порядку!

Але, правду кажучи, Рені було дуже сумно через те, що вона втратила крила. Та хіба могло бути інакше?! Щоправда, тепер, коли їй треба було кудись полетіти, її відвозив на собі Брат-голуб. Про це подбала Мати-Голубка. До того ж Рені стала водяною феєю, а у воді крила лише заважають.

Бачите, кожна фея має особливий дар. Рені вміла робити різні трюки під водою і тепер, нарешті навчилася плавати, як риба. Вона завжди мріяла про це і перепробувала для цього все, що можна було. Але раніше крила намокали і тягнули на дно.

Тепер, без крил, Рені могла годинами хлюпатися в річці, або спускатися до самого дна океану. І це їй подобалося, дуже подобалося. Вона була в захваті від того, що шкіра ставала вологою, а волосся коливалося у воді, як морські водорості. Вона навіть навчилася дихати під водою, зробивши для цього намисто з бульбашок повітря. При кожному вдиху вона просто роздушувала повітряну бульбашку прямо в роті.

Найкращий друг Рені, фея Дінь-Дінь, теж мала особливий дар. Вона любила лагодити горщики та сковорідки, але не тільки їх. Якось одна зла і груба фея на ім’я Відія сказала Рені, що без крил та нікому не потрібна. Засмучена її жорстокими словами, Рені втекла. Дінь-Дінь дуже сумувала за Рені. Коли вона повернулася, вона вирішила зробити все, щоб це не повторилося.

Дінь-Дінь покликала фею-швею та фею-художницю. І сказала їм: — Чому нам не об’єднатися і не зробити Рені нові крила?

— Чудова думка! — погодились усі феї.

І вони разом взялися до роботи. Феї-швачки взяли найтоншу тканину, щоб зробити крила якомога легшими, а фея-художниця придумала, як розмістити на них ниточки, щоб керувати крилами.

— Порція чарівного пилку — і ти знову літатимеш у небі. Ось побачиш! – сказала Дінь-Дінь засмученій Рені.

Дінь-Дінь була дуже задоволена собою. Але крила сиділи на Рені якось незручно, а ниточки були дуже натягнуті. Втім, день видався вітряний. Тож, може, воно й на краще…

— Ну, давай же, Рені! — крикнула Дінь-Дінь, ширяючи над нею в повітрі.

Рені потягла за ниточки та розправила крила.

— Невже це допоможе мені злетіти? – подумала вона.

Рені не хотілося засмучувати Дінь-Дінь, і вона вирішила зробити все, що було в її силах. Раптом сильний порив вітру підхопив Рені і підняв у повітря.

— Працює! — розреготалася Дінь-Дінь і помчала за Рені.

— Ти впевнена в цьому? – Прокричала Рені, намагаючись ухилитися від куща.

— Абсолютно! Залишилося тільки навчитися кермувати, — відповіла їй Дінь-Дінь.

— На-пев –но-но! – Закричала Рені, дивом не врізавшись у дерево.

Але черговий порив вітру кинув її прямо на старий дуб. Бух! Рені простогнала і безпорадно повисла на гілках. Заплющивши очі, вона почула безладний хор схвильованих голосів.

— Ти в порядку? Ми зараз спустимо тебе! Не бійся!

Рені насупилась. Нехай вона не може літати, ну той що? Це не заважає їй бути справжньою водяною феєю. А якщо їй треба кудись полетіти, то варто лише свиснути. Відразу прилетить Брат-голуб і віднесе її, куди вона захоче.

Тепер, коли Рені входила до майстерні, всі розмови припинялися. Вона намагалася посміхатися і всім своїм виглядом показувала, що з нею все добре. Але варто їй сісти за роботу, як всі починали шепотіти:

— О, це було таке жахливо! Вона мало не впала з дерева! Вона зовсім не може літати!

Рені знала, що інші феї ніколи не зможуть зрозуміти, наскільки їй добре у воді. Але як пояснити їм, що з нею все добре? Може, якщо вони побачать, з яким задоволенням вона плаває у воді, вони здогадаються самі?

Рано вранці Рені вирушила в пральню і одним порухом пальчика випрала білизну.

Зайшовши після обіду на кухню, вона поглядом закип’ятила чайник. Це була непроста робота, але вона їй подобалася, і ніхто не міг зробити її краще. А побачивши, як феї-збирачки повертаються з повними кошиками аґрусу, вона підстрибнула від радості. Ось справжня робота для водяної феї!

За мить ягоди були помиті і підготовлені до того, щоб зробити з них начинку для пирогів.

А коли Рені перестала працювати на кухні, ніде не залишилося ні крапельки вологи. Рені була справжньою феєю води, і ніхто не міг з нею зрівнятися.

Рені спустилася у вітальню до чаю. Вона дуже втомилася і сіла відпочити поряд з іншими феями.

Рені із задоволенням випила чашечку чаю з свіжоспеченим пирогом, але чого їй справді хотілося так це поплавати

Вона сподівалася, що чиста і прохолодна вода допоможе їй розслабитися. Але тут вона помітила щось блискуче. Серце її впало. Це Дінь-Дінь. Вона влетіла у вітальню з черговою парою крил. Виглядали вони приголомшливо і переливалися срібним блиском. Ось тільки Рені, зовсім не хотілося знову підніматися в повітря після того, що сталося з нею востаннє. Але Дінь-Дінь і чути нічого не хотіла:

— Ці крила працюватимуть!

Це я тобі говорю, — сказала вона. — Вставай, пішли на луг, там нема дерев.

— Дінь-Дінь, крила, звичайно, дуже гарні, і взагалі… — почала була Рені, — але…

—Ні слова більше! — обірвала її Дінь-Дінь. — Я вклала в них усю свою майстерність! Подивись на них. Вони ідеально підходять тобі. І вони піднімуть тебе у повітря, обіцяю!

—Дінь-Дінь, — зітхнула Рені. — Будь ласка, я…

— Просто підстрибни, — крикнула їй Дінь-Дінь, — а вітер зробить усе інше.

Рені зітхнула і підстрибнула. Вітер поніс її. На мить до неї повернулася насолода від польоту, але тут вона почула гучний крик.

— Яструб, яструб!

У небесах Нетландії літає багато яструбів, які не проти поласувати феєю. Рені кинулася вниз,

пірнувши вона відчула, як вода обіймає її. До чого ж чудово! Іноді їй здавалося, що саме тут її місце. Нехай тут трохи самотньо, проте ніхто не жіліє тебе. Плаваючи на спині, Рені раптом почула крик і побачила у небі яструба.

О ні! Він схопив одного з них — горобчиного чоловічка Теренса!

— Куди ж дивилися феї-розвідники? — обурилася Рені.

Тут вона згадала про невдалі спроби Дінь-Дінь зробити їй крила.

— Гаразд, усі ми час від часу помиляємось, — зітхнула вона, — якими б талановитими ми не були.

Тут вона побачила в небі цілу зграю фей-розвідників, які переслідували хижого птаха.

На якусь мить вона знову пошкодувала, що не має крил. Пошкодувала всерйоз. Вона дуже хотіла допомогти Теренсу, але не могла нічого зробити для нього, перебуваючи тут унизу у воді.

Рені мало не задихнулася від жаху. Дві феї-розвідниці підлетіли надто близько до пташиного дзьоба птаха, гострого як бритва.

— Стережися! — закричала Рені.

Але виявляється, вони зробили це навмисне. Коли яструб накинувся на них, ще одна фея сіла йому на голову. У руці у неї був кинджал. Побачивши блискуче лезо, яструб і думати забув про Теренса.

Теренс каменем полетів униз.

— Розправ крила і лети-и-и- и! – Закричала йому Рені.

Але нічого не вийшло.

— О ні! – Жахнулася Рені. — Він не може летіти, він непритомний!

— Що ж, принаймні, він падає не на землю, а у воду, — заспокоїла себе вона.

І тут її ніби громом вдарило:

— Він же не вміє плавати!

А якщо крила його намокнуть, вони обов’язково потягнуть його на дно. Він точно втопиться! Вона має врятувати його, вона єдина, хто може це зробити.

Хлюп! Теренс з усього розмаху врізався у водну гладь, і холодна вода привела його до тями.

З жахом він зрозумів, що знаходиться посередині річки. Він почав молотити по воді руками та ногами, але це йому не допомогло.

— Припини борсатися! — Крикнула йому Рені.

Рені підхопила Теренса. Їй треба було утримати його крила над водою. Якщо вони намокнуть, він стане надто важким. Рені добре це знала. На щастя, він перестав борсатися, і міцно вчепився в неї. Він весь тремтів і кашляв.

Рені й уявити не могла, що витягти його з води виявиться такою важкою справою.

Це було справжнім випробуванням. Вона боролася з останніх сил, сантиметр за сантиметром наближаючись до берега.

А на березі їх зустрічали оплесками майже всі жителі Долини фей.

Почувши про те, що яструб намагався схопити Теренса, на берег поспішила й Королева Клеріон.

Знесилена Рені поклала Теренса на траву.

Він все ще кашляв і відплював воду.

— Добре, що сьогодні у тебе не було крил, — нарешті сказав він, тремтячим голосом. — Я точно захлинувся б.

Рені кивнула головою і посміхнулася до нього. Потім вона відчула чиюсь руку на плечі. Це була Королева. Вона допомогла Рені підвестися.

— Рені, ти робиш своєму дару велику честь, люба моя.

Рені посміхнулася, і в очах у неї заблищали сльози.

— Не знаю, що б ми робили без тебе, — продовжила Клеріон. – Ти як вода – м’яка, всепробачаюча, здатна пристосуватися до всього. Це дуже важливі якості в нашому світі. Але під час небезпеки ти дієш твердо та рішуче. І якби не ти, Долини фей уже не було. Навіть без крил ти продовжуєш подавати нам приклад

Закінчивши, королева довго дивилася на Рені, після чого сказала:

— Рені, я не знаю, чим віддячити тобі і тому прошу взяти в дар мою глибоку повагу.

Рені вклонилася, і сльози гордості потекли її щоками. Вона почувала себе щасливою, як ніколи. Вона знову була серед фей, знову стала однією з них.

Тут Рені знову відчула чиюсь руку на плечі. Обернувшись, вона побачила перед собою Дінь-Дінь.

Вона світилася помаранчевим, а щоки її почервоніли.

— Тепер я розумію, чому ти не хотіла, щоб тобі полагодили крила, — сказала вона. – Тобі це було ні до чого.

Рені посміхнулася Дінь-Дінь і міцно обняла її.

— Ти справжній друг, Дінь-Дінь! – Сказала їй Рені. — Ти єдина, хто спробував допомогти мені.

Дінь-Дінь зітхнула.

— Мабуть, мені краще повернутися до моїх горщиків та сковорідок.

— Як знаєш – сказала Рені – але обіцяй що ми залишимося друзями.

Дінь-Дінь кивнула і зніяковіло посміхнулася. Рені посміхнулася їй у відповідь.

— А чи можна мені з тобою? — спитала Дінь-Дінь. — Ну, не плавати, звичайно, а просто за компанію… повеселитися!

— Полетіли, – відповіла їй Рені і свиснула.

За мить дві подруги злетіли в небо і вирушили до синього океану, доступного тільки тим феям, у яких немає крил.

Якщо сподобалось? Поділіться з друзями:
0 0 голосів
Рейтинг статті

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі