Жило собі маленьке Козеня, яке навчилося лічити до десяти.
Якось підійшло воно до великої калюжі, стало над нею як укопане і довго дивилося на себе у воді.
А тепер послухай, що було далі.
— Один! — сказало Козеня.
Це почуло Теля, що гуляло поблизу й скубло травичку.
— Що це ти робиш? — спитало Теля.
— Я само себе перелічило,— відповіло Козеня.— Хочеш, я й тебе перелічу?
— Якщо мені не болітиме, то перелічи,— сказало Теля.
— Зовсім не болітиме. Тільки ти не ворушись, і тоді я зможу тебе перелічити.
— Ні, я боюся, і моя мама, мабуть, не дозволить,— промовило Теля, задкуючи.
Але Козеня не відступалося і сказало:
— Я — це один, ти — це два. Один, два!
— Ма-а-мо! — заревло Теля і почало плакати.
Враз до нього підбігла Корова з дзвіночком на шиї.
— Ти чого ревеш? — спитала Корова.
— Козеня мене перелічило!—поскаржилося Теля.
— А що це таке? — спитала Корова.
— Я перелічило,— сказало Козеня.— Я вмію лічити до десяти Ось послухайте: один — це я, два — це Теля, три — це Корова. Один, два, три!
— Ой, воно вже й тебе перелічило! — заревло Теля.
Коли Корова це зрозуміла, вона дуже розсердилась.
— Я тобі покажу, як знущатися з мого Телятка й з мене! Ану, Телятку, даймо йому духу!
І Корова з Телям кинулися до Козеняти. Козеня перелякалось, підскочило, як ужалене, і подалось геть по моріжку. А Корова й Теля — за ним.
Недалечко на пасовиську стояв Бичок. Він колупав рогами землю й підкидав угору кущики трави. Теля й Корова протупотіли повз нього.
— Чого ви женетеся за цим малесеньким Козеням? — спитав Бичок.
— Бо воно нас перелічило!
— Але ми його спіймаємо! — сказала Корова.
— Один — це я, два — це Теля, три — це Корова, чотири — це Бичок. Один, два, три, чотири! — сказало Козеня.
— Ой, воно вже й тебе перелічило! — захлипало Теля.
— Ну, це йому так не минеться! — заревів Бичок і разом з усіма кинувся доганяти Козеня.
Обіч дороги походжав Кінь і скуб травичку. Побачивши тварин, що мчали, як очманілі, він закричав:
— Куди це ви біжите?
— Женемося за Козеням,— відповіла Корова.
— Воно нас перелічило,— запхикало Теля.
— А йому ніхто не дав такого права! — проревів Бичок.
— А як же воно це робить? — спитав Кінь.
— Дуже просто,— сказало Козеня.— Ось як! Один — це я, два — це Теля, три — це Корова, чотири — це Бичок, а п’ять — це Кінь. Один, два, три, чотири, п’ять!
— Ой, воно вже й тебе перелічило! — сказало Теля.
— Ах ти ж, козино отака! Ну, постривай же! — заіржав Кінь і собі кинувся слідом за Козеням.
В загороді спокійно спала велика Свиня. Від тупоту вона підхопилася.
— Куди це вас усіх несе? — спитала Свиня.
— Ми женемось за Козеням,— відповіла Корова.
— Воно нас перелічило,— жалібно заревло Теля.
— А йому ніхто не давав такого права,— проревів Бичок.
— Але ми йому покажемо! — заіржав Кінь.
— А як же це воно перелічило? — спитала Свиня.
— Дуже просто! — вигукнуло Козеня. — Один — це я, два — це Теля, три — це Корова, чотири — це Бичок, п’ять — це Кінь, шість — це Свиня. Один, два, три, чотири, п’ять, шість!
— Ой, воно вже й тебе перелічило! — схлипнуло Теля.
— Ну, нехай начувається! — сказала Свиня. Вона підрила писком загороду й подалася слідом за всіма.
Вони мчали прожогом, навмання і добігли до річки.
А біля причалу стояв невеликий вітрильник. На борту вітрильника вони побачили Кота, Пса, Вівцю і Півня. Кіт був кок на вітрильнику, Вівця — юнга, Півень — капітан, а Пес — лоцман.
— Стійте! — закричав Півень, побачивши тварин, що мчали наосліп.
Але вже було пізно. Козеня відштовхнулось копитами від причалу і… скочило на борт вітрильника. А за ним — і всі тварини. Вітрильник гойднувся, ковзнув по воді, і його понесло на найглибше місце…
Тоді Півень перелякався.
— Рятуйте! — закричав він.— Вітрильник тоне!
Всі затремтіли від страху. А Півень знов закричав:
— Хто з вас уміє лічити?
— Я вмію! — сказало Козеня.
— Ану перелічи усіх нас швидше! Вітрильник може витримати тільки десятьох пасажирів.
— Швидше лічи, швидше! — загукали всі тварини.
І Козеня почало лічити:
— Один — це я, два — це Теля, три — це Корова, чотири — це Бичок, п’ять — це Кінь, шість — це Свиня, сім — це Кіт, вісім — це Пес, дев’ять — це Вівця і десять — це Півень. Один, два, три, чотири, п’ять, шість, сім, вісім, дев’ять, десять!
— Ура Козеняті, ура! — закричали всі.
Вони перепливли річку і вийшли на берег. А Козеня відтоді так і лишилося на вітрильнику. Воно тепер працює контролером. І щоразу, коли Півень перевозить тварин на той берег, Козеня стоїть на причалі і лічить пасажирів.
