TOU

Безхвостий лев

Безхвостий левБуло у зайчихи двоє зайченят. Одного звали Срібний Вус, а другого – Безхвостий Лев.

Якось надумав було Срібний Вус перескочити лісовий струмочок, та й впав у воду.

– Ага, попався, стрибунчику! – закричала одна рибка з червоним хвостиком і широко роззявила рота.

У того душа в п’яти сховалася від страху, навіть вуха затремтіли. Спробувала рибка проковтнути зайченя та не змогла. Вона плеснула хвостом по воді і сердито сказала:

– Забирайся звідси, поки цілий! От я виросту, тоді тільки попадись мені – враз проковтну!

Виліз Срібний Вус з води і чимдуж помчав додому. Забрався у теплу постіль і весь тремтить. Захворів, бідолаха, з переляку.

Зайчиха не відходила від нього ні на крок і напувала його чаєм з малиною.

– Не бійся, синку! От я скажу чаплі, і вона спіймає цю гидку рибу.

Але Срібний Вус ніяк не міг заспокоїтися. Тільки згадає, як рибка погрожувала, і шерсть у нього дибки стає.

Минуло п’ять днів. Зовсім змучилася Зайчиха і вирішила покликати кращого лісового лікаря, доктора Кру.

Доктор Кру прийшов, поправив на носі окуляри, заглянув хворому у вуха, послухав його серце, подивився горло і сказав:

– Нічого страшного. Дайте йому завтра червоне яєчко, і весь страх у нього пройде без сліду.

Попрощався і пішов.

– Ой, матінко моя! – зітхнула Зайчиха. – Де ж я візьму червоне яєчко?

– Мамо, – сказав Безхвостий Лев. – я знайду червоне яєчко. Ти тільки скажи мені, до кого піти.

– До курки, синку! Тільки вона може допомогти твоєму братикові.

Безхвостий Лев помахав на прощання лапкою, вискочив з хати, перебіг через весь ліс і прибіг на луг. Там пасся осел.

– Це, напевно, і є курка – подумав Безхвостий Лев і закричав:

– Гей, курочко, почому продаєш яєчка?

– Та ти що, осліп? Хіба не бачиш, що я не курка?

– А хто ж ти?

– Я лев в ослячій шкурі.

– А де живе курка?

– У курнику.

– А курник де?

– Не скажу.

Тут зайченя тупнуло лапкою.

– Скажеш, бо я тобі наказую!

– Та хто ти такий, щоб мені наказувати?

– Я – Безхвостий Лев.

– Ну, якщо ти безхвостий лев, то скажу. Іди туди, куди вказує мій хвіст.

Пішло зайченя тією дорогою, що її вказав йому ослячий хвіст. Йшло, йшло і, нарешті, під вечір прийшло у село. На небі світив місяць, і селяни спали міцним сном. Зайченя озирнулося навколо, шмигнуло у прочинені ворота і потрапило на якесь подвір’я. На подвір’ї воно одразу побачило Лисичку-сестричку. Та старанно рила лаз під курником.

– Що ти тут робиш? – запитало зайченя.

– Рию лаз.

– Навіщо?

– Злі люди замкнули тут мою подругу, а я хочу її звільнити.

– Яка ти добра! – сказало зайченя. – А це курник?

– Ні. Курник он там. Бачиш отой маленький будиночок? Це і є курник.

Безхвостий Лев – стриб-стриб – поскакав до маленького дерев’яного будиночку. Зазирнув у нього. У будиночку хропів старий пес Мурджо. Зайченя простягнуло лапку, торкнулося до Мурджо, але пес спав так міцно, що й не поворухнувся. Тоді Безхвостий Лев засунув голову в собачу будку і крикнув у самісіньке вухо Мурджо:

– Ку-ку!

Мурджо підскочив, схопив зайченя величезними лапами і загарчав:

– Що тобі тут треба, косоокий?

– Я прийшов по червоне яєчко для хворого Срібного Вуса. Курочко, дай мені, будь ласка, яєчко!

– Ти не туди потрапив. Я не курка. Скажи, хто тебе до мене послав?

– Добренька Лисичка-сестричка!

Мурджо насторожився.

– А де вона?

– Он там, б’ється, бідна, хоче звільнити свою нещасну подругу з в’язниці.

– Ах, ось у чому справа! Зачекай тут. Зараз ти отримаєш яєчко для свого хворого братика.

Пес непомітно підкрався до курника, кинувся на лисицю та враз роздер на ній шубу.

Курка вискочила з курника ледве жива від страху.

– Ти мій благодійнику, ти врятував мені життя, – проквоктала вона Мурджо.

– За життя дякуй он тому зайченяті, що стоїть перед моєю будкою.

Курочка підійшла до собачої будки, побачила зайченя і охнула:

– Ти що тут робиш у собачій будці?

– Чекаю на яєчко.

– Яєчко? Будь ласка! – сказала курка і одразу ж знесла яйце.

Зайченя подивилося на тепле яєчко і похитало головою.

– Не треба мені такого.

– Чому?

– Воно біле. А мені потрібно червоне.

Курочка задумалася: вона несе тільки білі яєчка. Але тут Муржо щось пробурчав, і курка радісно підстрибнула.

– Зараз я принесу тобі червоне яєчко, ти ж мене врятував, – знову проквоктала вона і перелетіла через тин на город.

Трохи згодом вона повернулася і поклала перед зайченям червону редиску.

– Візьми, – сказала вона, – і віднеси своєму хворому братику. Передай йому вітання від мене і Мурджо.

Зайченя подякувало, схопило редиску і кулею помчало з села.

Захекавшись, прибіг Безхвостий Лев додому та віддав редиску своєму боягузові-братику.

Срібний Вус почав гризти її, з’їв і враз схопився на ноги. Тепер він відчув себе хоробрим, і очі його заблищали.

– Мамо! – закричав він. – Я не хочу більше, щоб мене називали Срібним Вусом!

Зайчиха здивувалася.

– А як же тепер тебе називати?

– Лев’яче серце!

Мама зайчиха усміхнулася і лагідно погладила його по голівці.

Якщо сподобалось? Поділіться з друзями:
5 3 голосів
Рейтинг статті

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі