TOU

Як півень селянина врятував

Як півень селянина врятувавЖив на світі один селянин. У нього була примхлива дружина. Одного разу вона пристала до нього: поїдемо, та поїдемо до моїх батьків. Селянинові дуже не хотілося їхати, тому що був він бідний, не мав пристойного одягу, не було в нього ні коня, ні навіть сідла.

Як показатися на очі родичам дружини? Та хіба примхливу жінку переконаєш, якщо вона вбила собі що-небудь в голову. Згнітивши серце став збиратися селянин в дорогу: випросив у сусідів коней, але що були це за коні – напівдохлі шкапи, на них і сідати-то соромно. Що ж залишалося йому робити, осідлав він їх і відправився разом з дружиною в путь-дорогу.

Захотілося селянинові курити. Дістав він свою глиняну трубку, набив тютюном, став шукати кресало, всі кишені обнишпорив, не знайшов. Забув удома. Бачить він в лісі дим, а дим, кажуть, без вогню не буває. Звернув він зі стежки і поїхав в ліс за вогнем. Під’їжджає і бачить: горить горіховий кущ, а на одній з гілок сидить змія і ось-ось впаде у вогонь.

Селянин спішився, дістав довгу жердину і простягнув його змії. Та обвилася навколо жердини, і таким чином він витягнув її з вогню.

– Зробив ти для мене добру справу, то я буду його тобі відплачу, закрий очі, – сказала змія. – З цієї пори нехай буде тобі зрозуміла мова всіх живих істот, які тільки живуть на землі. Селянин закрив очі, а потім відкрив їх. І раптом він почав розуміти всі мови, які є на світі, і навіть мову дерев і птахів.

Цікаво йому слухати, про що вони говорять. Виїхав він на дорогу і відправився далі з дружиною. Раптом з лісу вискочили косуля з козеням, а за ними – вовк. Ось-ось наздожене їх. Козеня став кричати:

-Мама, допоможи, вовк наздоганяє мене! Він з’їсть мене!

– Чим же я можу допомогти тобі? – відповідає косуля-матір. – Проси допомоги у своїх ніг.

Почув селянин, про що говорить косуля, і прогнав вовка.

Косуля подякувала рятівника і з козеням помчала в ліс.

Їде далі селянин з дружиною. За кобилою, на якій сиділа дружина, біг лоша.

– Ой, мама, почекай трохи, я втомився, – сказав лоша.

– Я бачу, синку, що ти втомився, але потерпи. Мені і без тебе нудно. Бачиш, яка я огрядна, адже я лошат, мені подвійно важче, а ця бездушна жінка раз у раз мене поганяє.

Почувши це, старий пошкодував лошати і зупинився з дружиною відпочити.

Приїхали вони до рідних дружини, погостювали там тиждень. Настав час від’їзду. Осідлав чоловік коней, і прийшли вони до зворотний шлях.

Коли вони їхали лісом, селянин раптом почув, як стогне великий бук. “Чому ти стогнеш?” – запитало дерево, що стояло поруч. – “Я зсередини наповнений золотом. Мені важко, не можу зітхнути “, – сказав бук.

“Подивлюсь-ка, чи правда це”, – подумав селянин і вдарив палицею в бук: з нього посипалося золото. Селянин набрав повну сумку золота; і дружина невимовно зраділа.

Селянин і його дружина розбагатіли, вони побудували палаци, гарні будинки. Було у них багато працівників. Одного разу промите зерно просушують на столі. Селянин і його дружина сиділи на балконі. Прилетіли два горобця і сіли на стіл. Один з них почав клювати зерна, а інший-розсипати. Той, який клював, сказав: -Навіщо ти розсипаєш зерна? Другий горобець відповів:

– Те, що ти їси, – ти несеш з собою, а ті зерна, що я розсиплю, я прилечу завтра і з’їм. Адже господарі не збирають просипались зерна. Ти думаєш тільки про те, як би набити черево сьогодні, а я думаю і про завтрашній день.

Коли чоловік почув, про що перемовлялися горобці, він мимоволі засміявся. Дружина запитала у чоловіка, чому він сміється?

-Так просто, – відповів він.

Дружина пристала до нього: “Розкажи розкажеш, над чим ти сміявся!” Він довго відмовлявся. Та хіба жінка від чоловіка відстане, якщо захоче що-небудь у нього випитати.

– Якщо я скажу тобі, над чим сміявся, ти помреш, – спробував він її налякати.

– Нехай я помру, але ти повинен сказати! – зажадала вона.

– З тобою щось нічого не трапиться, але як тільки я скажу про це, помру, – сказав він.

– Якщо ти навіть і помреш, то все одно повинен сказати про причини свого сміху, -прістала вона до нього ще дужче.

– Добре, – здався він. – Завтра опівдні я розповім тобі про це. Заріж для мене ягняти, приготуй хороший обід. Завтра до полудня я буду бенкетувати наостанок, а потім помру.

Дружина приготувала розкішний обід, накрила на стіл і покликала чоловіка: – Іди, обід готовий.

Сів чоловік за стіл і задумався, не їсть. Прийшла собака і села перед господарем. Той відламав шматок мамалиги і дав собаці, але та теж не стала є: вона знала, що господар повинен померти і шкодувала його; мамалига в горло їй не лізла.

Раптом з двору прибіг півень і став клювати мамалигу. Собака його відігнала. Півень обурився: -Ти сама не їси і мені не даєш, в чому справа?

-А справа в тому, що наш господар зараз повинен померти і мені шкода його, а у тебе немає інших турбот, як набити свій зоб.

– А що сталося, чому він повинен померти? – запитав півень.

– Він знає якусь важливу таємницю і зараз повинен відкрити її дружині. Як тільки відкриє, так і помре, – відповів собака.

– А хто його змушує відкривати таємницю?

– Дружина змушує, ось хто.

– Ну, в такому разі, нашому господареві слід було б померти раніше.

– Чому? – здивувалася собака.

– Чи варто жити людині на світі, якщо він не може впоратися зі своєю дружиною, – відповів півень. – Ось у мене двадцять дружин, і всі вони слухняні мені. Зараз сама в цьому переконаєшся.

Півень вийшов на поріг і закукурікав. Кури стрімголов кинулися до нього. Він став перед ними, випнув гордо груди і сказав: – Ось бачиш, як вони мене слухають! А твій господар і з однією дружиною не може впоратися. Господар, звичайно, все це чув. Він встав з-за столу і вийшов у двір.

– Чому ти не їси? Куди ти йдеш? Адже я чекаю, коли ти співаєш і розкажеш мені, чому ти сміявся.

– Почекай, я зараз повернуся і тоді розповім тобі все. Скоро господар повернувся з міцною горіховою палицею в руці.

– Ти хотіла знати, чому я сміявся? Ну так зараз дізнаєшся. З цими словами чоловік став бити дружину палицею, примовляючи:

– Ось тобі за твоє надмірна цікавість, ось тобі за безглуздий характер.

І стало їй несила: – Ой, не треба, ой, не буду, ой, не розповідай мені нічого! – волала вона.

Так врятувався селянин. Тепер я питаю вас, друзі, хто врятував цю людину від вірної смерті?

Якщо сподобалось? Поділіться з друзями:
1 1 голос
Рейтинг статті

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі