TOU

Вовк і гончар

Вовк і гончарЯкось забіг голодний вовк у село. “Якщо побачу, – думає, – на вулиці козеня або ягня, схоплю і втечу”.

Почули вовка собаки, підняли гавкіт. Вискочили з хат селяни — хто з ціпком, хто з вилами, хто з косою. Оточили вовка, кричать на нього, сварять.

— Ти в мене цапа задер! – Кричить один.

— Ти в мене вівцю забрав! – Кричить другий.

— Ти в мене ягняти з’їв! – кричить третій.

Вовк нічого їм не відповідає, стоїть, на всі боки озирається і думає, як би йому пошвидше ноги забрати.

Раптом до місця пригоди прибіг гончар і почав кричати найголосніше. Палицею розмахує, навіть кілька каменів у вовка кинув.

А вовк подумав: «Ось такі крикуни, у яких немає причин кричати, мені тільки на руку. Тепер я втечу».

І, повернувшись до гончаря, він голосно запитав:

– Послухай, гончарю! Хіба це справедливо? Ну, нехай селяни на мене сваряться; мають за що, адже я в кожного з них задер чи вівцю, чи козу, так мені і треба. А що я тобі поганого зробив? Невже я з’їв у тебе горщик чи миску?

Селяни засміялися, а вовк, поки гончар думав, що відповісти, метнувся повз нього і втік у ліс.

Якщо сподобалось? Поділіться з друзями:
Можливо вам буде цікаво:
0 0 голосів
Рейтинг статті

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі