TOU

Простакувате подружжя і доброзичлива ящірка

Простакувате подружжя і доброзичлива ящіркаЖили собі в давні часи чоловік із жінкою і мали вони бика. Але чоловікові заманулося продати його. Щоб наба­вити ціну, чоловік найняв продавця, який встановив вар­тість: вісімсот піастрів. Почали сходитись покупці. Перший запропонував п’ятсот піастрів. На це маклер відповів:

– За таку ціну нізащо в світі не продам. Візьми краще мої п’ятсот піастрів та й забирайся геть!

Надійшов другий і запропонував шістсот піастрів. Але й цьому відмовив продавець:

– Візьми краще мої шістсот піастрів і забирайся геть! Дай спокій моєму бику.

Коли почав торгуватися третій, пропонуючи сімсот пі­астрів продавець і тому заявив:

– Краще вже візьми собі сімсот піастрів з моєї кишені та не мороч мені голови!

Повернувся господар з биком додому, але завдяки продавцеві в його кишені полегшало на тисячу вісімсот піастрів Виходить назустріч дружина й питає:

– Ну як, продав бика?

– Ні,— відповів чоловік і розповів пригоду на торзі.

Дружина й собі хвалиться:

– А я утнула ще краще, ніж ти: обдурила продавця пряжі.

– І як це сталося? — питає чоловік.— Розкажи ли­шень!

– Продавець пряжі дав мені три мотки вагою по двісті грамів, щоб я вимила. Як я впоралася, він прийшов і почав важити, щоб по справедливості розрахуватися. Щоб більше заважило, я поклала до пряжі всі свої оздоби, вагою один моток. Отак я обдурила продавця й дістала зайву платню.

Чоловік сказав їй:

– Щоб ти здорова була!

А тоді взяв свого бика й повів до ящірки на купу камін­ня. Прийшов і каже голосно:

– Доброго ранку, пані ящірко!

Та похитала головою.

– Чи не хотіла б ти,— мовив чоловік,— купити цього бика за вісімсот піастрів?

Ящірка знов похитала головою. Чоловік прив’язав бика до каміння й подався слідом за ящіркою в печеру, що була під тією купою.

Щоб не загубити сліду, він робив позначки. В кінці пече­ри уздрів горщика із золотом. Горщика поніс додому, а при­в’язаного бика там і залишив.

Прийшов додому й хвалиться дружині:

– Цього горщика із золотом я хочу подарувати султа­нові.

Жінка тільки руками сплеснула:

– Ні, залишмо собі! В султана вистачає й без твоїх подарунків.

Та чоловік наполягав на своєму:

– Ні, я все-таки віддам золото султанові, бо знайшов його на султановій землі.

Нарешті жінка нібито погодилась:

– Гаразд, завтра віднесеш свою знахідку султанові.

– Приготуй мені харчів на дорогу,— звелів чоловік.— Завтра ж я піду до султана.

Жінка сказала: «Гаразд »,— але опівночі, коли чоловік заснув, узяла добрячого каменя й загорнула в плащ замість горщика з золотом. Уранці, вставши до схід сонця, чоловік завдав собі клунка на плечі й вирушив у дорогу. Йшов він тридцять днів, аж поки доплентався до Стамбула. Прийшов у палац султана й каже вартовим:

– Хочу зустрітися з султаном!

– Султан хворий,— відмовили йому,— у нього чиряк у горлі. Він не хоче нікого бачити, а тим більше старців.

Та чоловік не відступався:

– Я приніс йому подарунок і хочу вручити особисто!

Нарешті дозволили чоловікові увійти до правителя. Зги­наючись у три погибелі в поклоні, підійшов він до хворого й мовив:

– О царю нашого часу, прошу вибачити мене!

– Нехай Аллах простить усім нам!—ледве вимовив султан.

Чоловік розгорнув плащ і побачив каменюку замість горщика з золотом. Не розуміючи, як таке могло статися, почав міркувати, що сказати султанові. Тим часом султан заговорив перший:

– Що це ти приніс?

– Я був продавцем,— сказав чоловік,— але люди по­чали говорити мені: «Твоя гиря дуже маленька». Я посва­рився з ними й вирішив собі: «Візьму цю гирю та й зважу в султана». Ось вона, моя гиря!

Почувши це, султан несамовито зареготав. Від реготу прорвало йому в горлі й витекло багато гною.

Султан почувся краще й подякував чоловікові:

– Я радий, що ти мені стрівся. Побажай, що хочеш, і я задовільню твоє бажання.

Чоловік подумав і сказав:

– Я нічого не прошу в тебе, тільки маленьку послугу: видай указ про те, що маю право брати мито з кожного, хто слухається порад своєї дружини!

Невдовзі цар написав такий указ.

А чоловік, беручи мито, наскладав багато грошей. Так і став він найбагатшим у всій окрузі. І зажив у щасті, кажу­чи собі, що інколи й жінки варто послухатись.

Якщо сподобалось? Поділіться з друзями:
0 0 голосів
Рейтинг статті

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі