TOU

Пес чабана

Жив-був чабан, і була в нього велика отара овець, яку охороняв старий відданий пес… Багато вовків та ведмедів знищив він за своє життя. Та з деяких пір стали слабшати його сили – насилу піднімався він із землі, почала облазити шерсть. Чабан, побачивши, що одного чудового дня може залишитися без охоронця, знайшов десь цуценя і став його приручати. А оскільки він був хорошим господарем, то продовжував доглядати обох псів. Але ось почало щеня задиратися зі старим псом через їжу. Жадібний і ненаситний, він боявся, що залишиться голодним.

Якось підластився він до чабана, потерся об його ноги, а потім і каже йому:

– Хазяїне, ти б прогнав цього старого пса, він тільки їжу даремно переводить. А так мені більше дістанеться: швидше виросту, зміцню, адже вся твоя надія на мене, а він нехай іде на всі чотири сторони, все одно користі від нього вже не буде.

Чабан послухався поради і почав покрикувати на старого собаку, сьогодні тихо, завтра – голосніше, коли словом образить, коли і палицю пустить у хід. Побачив бідолашний пес, що не жити йому більше у господаря, і похнюпивши голову, побіг геть.

Біг він біг і добіг до лісу. Там почав нишпорити в пошуках їжі, шукає то там, то тут, але нічого не знаходить. Від голоду і марних пошуків зовсім уже втратив сили. Але ось зустрілася йому на шляху хатинка. Увійшов він до неї, сів і задумався: Ну і услужило мені цуценя! Тепер, мабуть, не залишиться нічого іншого, як попрощатися з життям.

Сидів він так і проклинав своє життя-буття, як раптом бачить у віконце вовка, що наближається до хатинки, — тут проходила саме вовча стежка. Собака не наїжачився: знав, що вовки, коли ситі, не чіпають нікого. Вовк підійшов до хатинки і питає:

– Ти хто такий?

– Швець,-відповідає пес.

– І що ти вмієш робити?

– Постоли, чоботи, все, що можна зробити зі шкіри. – От і добре, давно збираюся собі чоботи замовити.

– А шкіра є?

– Немає. А яка потрібна?

– Для підошви – теляча, для передків – свиняча, для халяв-гусяча.

– Значить, по руках. Зробиш, мені чоботи!

– По руках, куме, тільки притягни мені живе теля, я сам з нього шкуру здеру, сам і дубитиму.

– Гаразд.

Рискав-рискав вовк по полях і ось тягне молодого бика.

– Гарний?

– Добрячий. А за три дні мені знадобиться ще і свиня.

Вовк утік, а пес взявся за бичка. Поїсть-поїсть, відпочине трохи, води поп’є і знову їсть. За три дні якраз упорався з бичком. Вовк, думаючи тільки про чоботи, дотримав слова: на третій день притягнув величезного кабана.

– Ось кабан, згодиться його шкіра на передки?

– Кращої й не треба.

– Коли чоботи готові будуть?

– Принеси ще чотирьох гусей на устілки та на халяви – за три дні зроблю.

Вовк радіє не натішиться. На другий день притягнув чотирьох гусей і все місця собі не може знайти-не дочекається, коли чоботи взує. А пес, знай собі їсть та спить. Закушує то свининкою, то гусятинкою і джерельною водичкою запиває . Якщо це був не рай, то близько до раю це було. Від ситної їжі зміцнів пес, набрався сили, шкура на ньому почала лисніти від жиру.

Тут і час підійшов – прийшов вовк.

– Ну, що чоботи готові?

– Що це за чоботи ти вимагаєш, звірюга? – вискочив пес із хатинки. Вовк від подиву на хвіст присів, пес кинувся на нього і давай рвати зубами. Бідний вовк, передчуваючи кінець, так зойкнув, що збіглися до них усі вовки з ближнього лісу. А пес з усіма так розправлявся, що тільки дерева гойдалися. Як вгризався зубами раз – одразу трьох вовків загризав. Через якийсь час примчав цар вовків. Побачив таке звалище і закричав:

– Досить, вовки! Дайте псові спокій і біжіть до мене. Вовки відступили, а цар почав їх вичитувати.

– Ікласті, навіщо ви зв’язалися з цією псиною, чи хочете, щоб він вам усім перегриз горло, щоб і вашого роду не залишилося? Не бачите, який він сильний і спритний, – ніхто з вас не може встояти проти нього! Ідіть, дайте йому грошей, зробіть усе, щоб він пішов звідси, куди очі дивляться, інакше не буде нам спокою. Побігли тоді чотири вовки до пса:

– Ваша високість, скільки заплатити вам, чи що зробити, щоб ви залишили ліс і залишили нас в спокої?

– Якщо потягнете з отари чабана (тут він назвав ім’я свого господаря) двох овець, мені іншої винагороди не треба буде.

Вовкам це доручення припало до смаку. Побігли вони під гору, куди вказав пес; і недалеко від отари овець почали вити і клацати зубами. Молодий пес від страху підібгав хвоста і давай втікати. Бідолашний чабан не міг впоратися з чотирма вовками. Свистів, кричав, та все марно: вовки кинулися на вівці, схопили двох із них і зібралися назад. Тут вибіг їм назустріч наш пес (а він тихенько раніше пробрався до отари) і давай рвати вовків зубами, так що ті ледве забрали ноги.

Ну і зрадів чабан, побачивши, як розправляється з вовками його старий друг! Приголубив його, нагодував, а молодого пса, коли той повернувся, побив і прогнав геть від загону.

Став старий пес, як і раніше, жити в достатку в чабана: і їжа у нього була і догляд, і дах над головою.

І чим він старішим ставав, тим старанніше чабан доглядав його. А коли настав час шукати чабану іншого пса, знайшов він такого, що був схожий на старого: старанно охороняв отару і не боявся вовків.

Якщо сподобалось? Поділіться з друзями:
Можливо вам буде цікаво:
0 0 голосів
Рейтинг статті

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі