TOU

Учень злодія

Король, дуже гнівався, що син його візника Джека тягнув із замку все, що погано лежало. І наказав батькові навчити молодого шахрая якомусь ремеслу — будь-якому, яке той вибере.

Але щоб заслужити у короля прощення собі і своєму батькові, юний шахрай повинен був до кінця семирічного навчання так опанувати своє ремесло, щоб виконати будь-які три завдання короля.

Джеку надали повний вибір, він пішов своїми нахилами і зупинився на крадіжці. Разом з батьком вони вирушили в дорогу і подорожували, допоки не зустріли в далекій стороні найбільшого злодія зі злодіїв. І той погодився за вірну семирічну службу зробити з Джека такого самого майстра своєї справи, як і він сам.
До кінця сьомого року Джек повернувся додому і батько відвів його до короля на випробування.

— Яке ремесло він вибрав? — спитав король батько.

— Злодійство. Тепер він уже майстер красти!

— Ну, це ми ще побачимо, — сказав король. — Завтра я посилаю в Дублін мого вірного пастуха, щоб він купив мені дві череди овець. Зверни увагу, коли він вирушає в дорогу, він не розлучається із зарядженим мушкетом! Ти мусиш завтра вкрасти в нього цих овець, але так, щоб не завдати шкоди ні собі, ні йому. Нехай він навіть не дізнається про це. І привести овець до мене.

Тієї ж ночі Джек вкрав у королівського шевця найкращу пару черевиків і взяв їх із собою на дублінську дорогу. Там він виліз на пагорб, щоб йому було видно все довкола. Як тільки він побачив пастуха, що повертався з чередою овець, він кинув посеред дороги один черевик, але перед тим вимазав його болотом, а сам відійшов трохи далі і поклав на дорогу другий черевик, якраз на саму її середину. І сховався поблизу.

Чесний пастух дійшов до першого черевика, він глянув на нього, перевернув брудний черевик ногою і в душі вилаяв того дурня, який загубив чи кинув на дорозі тільки один гарний черевик: ну кому він потрібен, якщо немає пари? І пішов далі зі своєю чередою, доки не дійшов до другого черевика, чистенького та гарного. Коли він побачив його, відвів свою череду на лужок, поклав на землю мушкет, щоб легше було бігти, і руки в ноги — погнав за першим черевиком.

А тим часом Джек підхопив його мушкет і погнав череду прямо до замку.
Король дуже здивувався.

— Поки що все йде добре, — сказав він. — Але це було надто просто. Ось завтра я посилаю двох моїх найнадійніших орачів на парі найсильніших коней зорати поле за пагорбом, яке я збираюся засіяти пшеницею. Я дам їм мушкети, а крім того, з ними підуть двоє озброєних стражників. Усі четверо будуть попереджені, що заплатять головою, якщо прогавлять тебе і не пристрелять, коли ти будеш красти в них коней. І все-таки ти маєш привести сюди до мене цих коней завтра надвечір. А якщо не приведеш, або не будеш мертвим лежати на полі, я звелю доставити тебе сюди і сам своїми руками пристрелю!

Джек проспав цю ніч міцно і солодко, на світанку побував біля пагорба, знайшов зайчиху в її гніздечку, зловив її і приніс додому. А ті четверо вийшли в поле і весь день орали, не зводячи очей з усього, що робилося довкола. Коли сонце торкнулося землі, вони почали розпрягати коней, щоб відвести їх додому.

– Дивіться! Дивіться! — раптом вигукнув один із них.

Через канави шкутильгала кульгава зайчиха. Усі четверо покидали все і пустилися за нею. Але зайчиха виявилася не такою вже кульгавою і почала втікати. Кожному здавалося, що він ось-ось схопить її. Коли ж нарешті вони її впіймали і повернулися з перемогою на поле—тут та тобі! – коней як не бувало. І мушкетів також!

Король і здивувався, і розлютився, коли побачив увечері, як Джек входить у двір його замку, несучи на плечах чотири мушкети і ведучи за собою коней.

— Ти лихий негіднику, — мовив він. – Нічого не скажеш! І все-таки не такий ти вправний, щоб я не зміг тебе обдурити. Завтра вночі,— вів далі він,— тебе чекає останнє випробування. І вже воно буде останнім у твоєму житті! Коли ми з королевою підемо завтра ввечері до спальні, біля вхідних дверей нашого замку стоятимуть шість озброєних слуг, другі шість біля внутрішнього входу і ще шість біля дверей нашої спальні. У всіх будуть заряджені мушкети, які вони не наважаться випустити з рук від самої вечірньої зорі до першого півня. Всім їм буде звелено стріляти в будь-кого, хто тільки підійде. Мало того, і я і моя дружина теж покладемо біля себе заряджений мушкет. І ось тобі останнє завдання, щоб ти зміг довести своє мистецтво: зумій за ніч, до світанку, викрасти з-під нас з ліжка простирадло!

Невдовзі після опівночі короля розбудив якийсь шум за вікном. Трохи згодом він помітив голову людини, яка намагалася залізти до кімнати.

Король прицілився та вистрілив. Негідник упав і більше не показувався. Тоді король скочив — і до вікна. Він побачив свою жертву на землі і сказав королеві, що сам потихеньку прибере труп, щоб уникнути шуму, який, чого доброго, піднімуть слідчий і суд. Виліз із вікна і спустився драбиною, щоб поховати вбитого.

За кілька хвилин королева бачить, як він знову залазить у вікно.

— Мені потрібне простирадло, щоб загорнути в нього цього негідника і віднести труп, — каже він пошепки, витягає з-під королеви простирадло і зникає з ним у вікні.

Через півгодини король повертається через вікно.

— Закопав?

— Закопав, дякувати Богові. Тепер він більше не зможе турбувати нас,.

— А чому ти не приніс назад наше прекрасне простирадло?

— Яке простирадло? Про що ти говориш?

— Та простирадло, за яким ти повернувся через вікно, щоб забрати труп.

— Що? Що? – вигукнув король. – Допоможіть! Допоможіть! Горимо! Грабують! Вбивають!

Негайно спальня наповнилася озброєними людьми. Але було пізно. Шахрай Джек, майстер своєї справи, встиг вкрасти з ліжка з-під короля та королеви простирадло. А щоб розбудити короля і змусити його вистрілити, Джек підняв до вікна мерця з королівського цвинтаря.

Чеснота винагороджується.

І Джек був довічно призначений охоронцем королівського замку.

Якщо сподобалось? Поділіться з друзями:

Можливо вам буде цікаво:

0 0 голосів
Рейтинг статті

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі