TOU

Подумали санчата

Подумали санчатаНа вулиці випав перший сніг.

Зраділи санчата на четвертому поверсі висотного будинку, відв’язалися од балкона і стрибнули на сніг. І снігу повно, і гора гарна, а санчатам не катається.

Прибіг хлопчик. Побачив свої санчата на снігу. Зрадів. На гору витягнув. Спустився вниз — раз, вдруге… Покинув санчата. І хлопчикові не катається!

Прийшла група з дитсадка.

— О, санчата! Можна, ми з гори з’їдемо?

— Можна.

По одному разу спустилися — ще просяться!
Дивиться хлопчик, а до санчат — черга нескінченна.

— Та дайте ж і мені з’їхати! Це мої санчата…

— Ставай у чергу.

«У гурті мене дужче люблять!»—подумали санчата.

Коли дійшла хлопчикова черга, він так прудко сів на санчата, що хруснула одна дощечка і зламалася.

— Нічого, поправимо!— весело вигукнув хлопчик.

«По одному мене дужче жаліють!— подумали санчата.

А коли їх, відремонтовані, з новенькою дощечкою, знову підв’язали до балкона, санчата гірко сказали:

— А САМОМУ БУТИ — НАЙГІРШЕ В СВІТІ!..

Якщо сподобалось? Поділіться з друзями:
0 0 голосів
Рейтинг статті

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі