TOU

Кому ж іти по дрова

Кому ж іти по дроваКрай села живе вдова з трьома синами. Два сини вже дорослі юнаки, високі, ставні, славні, красиві. А третій — підліток Юрко — маленький, тоненький, мов очеретина.

Було це взимку. Впав глибокий сніг, дме північний вітер, тріщить мороз. Мати говорить — немовби сама до себе, але щоб і сини чули:

— Холодно, діти. А дров немає… Кому ж за дровами йти?

Мовчать старші сини, нахилили голови, дивляться в землю і піч колупають.

— Я піду за дровами, мамо,— сказав найменший син.

— А морозу ж ти не боїшся? — питає мати й на старших синів поглядає.

— Ні, не боюсь,— відповідає син і одягається.

— Ну, що ж, іди, Юрку,— сказала мати, важко зітхнула й поцілувала сина.

Пішов Юрко. І враз стало в хаті так тихо, немов усе живе, що є в світі, прислухалося й думало: що ж воно буде? І вітер надворі затих. Два старші сини підвели голови, подивилися на матір і сказали:

— Ми теж підемо в ліс, мамо.

— Ідіть, сини,— прошепотіла мати й заплакала від радості.

Якщо сподобалось? Поділіться з друзями:
0 0 голосів
Рейтинг статті

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі