TOU

Нове вбрання для короля

Нове вбрання для короляІ тру-ля-ля, і тра-ля-ля! –

Ось казочка про короля.

Був собі король,

Що про своїх підданих не піклувався,

А тільки чепурився

і САМ СОБОЮ ПИШАВСЯ.

От якось прокинувся він зранку,

Почухав заспану голову,

Не пішов до сніданку:

«Щось не те, як на те,

Щось не так, позаяк

Не шанують мене мої люди однак.

Чогось би мені ОТАКОГО –

НЕЧУВАНОГО, неземного,

Щоб КОЖНИЙ побачив

І зблизька, й здаля,

Що кращого в світі НЕМА короля»!

Тут защіпка у брамі – клац!

Дві видри стукають в палац.

Махають лапками: «Ля-ля!..

Ми – ЗНАХІДКА для короля!»

Вклонились низько край воріт

І мило крикнули: «Привіт!

Ми – кутюр’є, тобто кравці,

НАЙКРАЩІ в світі молодці.

Ми вам, ясний королю наш,

Таке пошиєм що АЖ-АЖ!

Всі просто оніміють

І зразу зрозуміють:

ОВ-ВА! Такого КОРОЛЯ

Іще НЕ БАЧИЛА земля!»

– Це те, що треба! Трум-бам-боль! –

Сказав утішений король.

– О, це не все ще! Є у нас

Щось ДИВОВИЖНІШЕ для вас…

Ми маємо небесні дари –

Впрядемо у тканину чари,

Від чого зробиться тканина

Не тільки ВІЧНА, а й НЕЗРИМА

Для ВСІХ ДУРНИХ,

А ще – для ТИХ,

Которі не до ладу

ЗАЙМАЮТЬ НЕ СВОЮ ПОСАДУ.

(Торбинка ЗОЛОТИХ талярів

ПІДСИЛИТЬ дію наших чарів).

– Та це ж ЧУДОВО!

Брум-бам-боль! –

Гукнув утішений король.

Це – ГЕНІАЛЬНО!..

Кличте раду!

Врядіть нечувану параду!

Я вийду в НОВОМУ вбранні,

І всі ПОКЛОНЯТЬСЯ мені!

Та тут від підскарбія черепахи

Почулися ЖАЛІБНІ охи і ахи:

«Чи ж під силу нам це? Що за свято?

У скарбниці грошей НЕБАГАТО…»

Заєць зітхнув: «Величе-Е-Е-ЗНІ суми

Пішли на взуття, капелюхи й костюми».

– ДУРНИЦІ! – закричав король. –

В цього вбрання – ДЕРЖАВНА роль!

Я вмить побачу хто є хто:

Хто – МУДРАГЕЛЬ, а хто – НІХТО!

Оце майстри! Оце хороші!..

МЕРЩИЙ давайте видрам ГРОШІ!

Король наш вельми ошукався –

У лапки ШАХРАЯМ попався.

(Були ті видри шахраючки,

Робили КЕПСЬКІ всякі штучки).

Як їх лишили працювати,

Вони почали танцювати –

Регочуть, скачуть, мають втіху,

Аж рачки повзають від сміху:

– Ми вмієм гарно жити –

Навіщо одяг шити?

Ми краще – гоп і тру-ля-ля! –

ПОШИЄМ В ДУРНІ КОРОЛЯ!!!

Руками смішно так ведуть,

І буцімто тканину тчуть…

Так ПРЯЛИ цю БРЕХНЮ

ТРИ днини,

Але – даруйте –

БЕЗ тканини.

А бідний заєць під дверима

Нервово знизував плечима,

Тулився вухом, наслухав,

Та так НІЧОГО й не доп’яв…

Така печаль, ТАКА непруха –

Короткий розум, довгі вуха…

Три дні минуло і три ночі,

А наш король не стулить очі:

Клопочеться з самого рання:

«Вже час ПОБАЧИТИ убрання!..

Але стривайте! – схаменувся

І мовби весь аж стрепенувся. –

А що ж то буде, – мовить строго, –

Як не побачу там НІЧОГО?

Мене б це вельми засмутило,

Бо Я ж – КОРОЛЬ, а не дурило…

Я краще слуг туди пошлю –

Нехай розкажуть королю…»

Отож послав він зайця з черепахою

До кімнати,

Де видри ВДАВАЛИ,

Що не втомлюються працювати…

О Боже!.. НЕ МОЖЕ бути такого!

Вони НЕ побачили там НІЧОГО!

Одежі НІЯКОЇ там не було!..

Зайцеві та черепасі аж в голові загуло…

– Ну, як вам це вбрання прекрасне? –

ХИТРУЮТЬ видри. –

Правда, КЛАСНЕ?

Заєць лиш очима кліпав,

Переляк його аж тіпав.

Та щоб не здаватись дурнем,

Мовив голосом культурним:

– Ду-дуже мило… Ду-дуже мило…

(«Та невже це Я – ДУРИЛО?!

Ще й не на СВОЄМУ місці?!

О-хо-хо… невтішні вісті…»).

Король аж гикав з нетерплячки

І важко дихав, мов з гарячки:

– Ну ж, не мовчить! ДОПОВІДАЙТЕ,

І відповідь жадану дайте:

Оте ВБРАННЯ, воно – ЧУДОВЕ?

Розкішне, ПИШНЕ, СУПЕРОВЕ?

Як мовлять давні греки –

КЛЬОВЕ?

Кажіть, як є: воно – МОЄ?

Заєць з черепахою очі ховали,

Правди не казали,

А хвацько БРЕХАЛИ:

– Сія КРАСА хвилює зір!

ТАКИЙ фасон! ТАКИЙ узір!

Вбрання, звичайно ж, ВАШЕ!

(«Як добре, що не наше»).

І ось нарешті день паради –

Все королівство ходить раде!

О ЯК же видри метушились,

З голками й ножицями вились!

Заскакують довкола короля,

Прицмокують лукаво: «О-ля-ля!

Неперевершено! Мур-мур!

ЯКА КРАСА! Який гламур!

Вбрання пасує ІДЕАЛЬНО!

Ви в ньому – супермен! Реально!..».

Король щосили НАМАГАВСЯ

вдавати, що не ошукався.

Байдуже, що його півдня

ВДЯГАЛИ В ТЕ, ЧОГО НЕМА.

І ось виходить з високої брами

Королівська процесія –

З сурмами і прапорами.

О, як ГОРДО ступає КОРОЛЬ –

НЕЗЕМНА його роль!

Салюти БАХКАЮТЬ,

Всі охають і ахкають,

І придивляються, і приглядаються

І тупляться, і ВИТРІЩАЮТЬСЯ…

– ОЦЕ краса! ОЦЕ фасон!

Оце ВБРАННЯ!

Це – сон, це… сон…

Всі ЗЛЯКАНІ були на тім параді,

Й казали ГЕТЬ НЕ ТЕ,

Що бачили насправді.

І тоді у ту хвилину

Над юрбою враз полинув

Жабеняти КРИК бадьорий:

– ГЛЯНЬТЕ, а король наш –

ГОЛИЙ!!!

Цей дитячий голосочок

Всіх збудив, немов дзвіночок.

Всі головами смикали

І пальчиками тикали,

Сміялися, свистали

І гучно РЕГОТАЛИ:

– Та він і справді – ГОЛИЙ

Та ще й на РОЗУМ КВОЛИЙ!..

ОВВА!.. ТАКОГО короля

Іще НЕ БАЧИЛА земля!..

———————————

І тру-ля-ля, і тра-ля-ля –

Отак мале маля

Вмить ВИКРИЛО шахрайство

Й ДУРНОГО короля!

Тут нашій казочці – кінець.

Хто зрозумів

Той МОЛОДЕЦЬ!

Якщо сподобалось? Поділіться з друзями:
0 0 голосів
Рейтинг статті

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі