Біла та чорна наречені

Біла та чорна нареченіВийшла якось одна жінка із своєю донькою і падчеркою на поле – трави нарізати, і з’явився до них Господь Бог у подобі жебрака і питає:
– Як мені ближче пройти в село?
– Якщо хочете дізнатися дорогу,– відповіла мати, – самі її й шукайте.
А донька додала:
– А якщо ви боїтеся, що дороги вам не знайти, то візьміть собі поводиря.
А падчерка та й сказала:
– Бідний чоловіче, я тебе проводжу, йди разом зі мною.
Розлютився Господь Бог на матір і на доньку, відвернувся від них і зачарував їх: стали вони чорні, як ніч, і потворні, як гріх. А до бідної падчерки був Господь милостивий, – він пішов разом із нею і, коли вони підходили до села, дав їй своє благословення й сказав:
– Загадай собі три бажання, і я їх виконаю.
І сказала дівчина:
– Хотілося б мені стати такою ж прекрасною та світлою, як сонечко, – і раптом стала вона світлою й прекрасною, як день.
– А ще мені хотілося б мати гаманець із грошима, який би ніколи не ставав порожнім.
І дав їй Господь Бог такий гаманець, але сказав:
– Не забувай про найголовніше.
Дівчина сказала:
– А ще хотілося б мені, коли я помру мати на небі вічний спокій.
І це було їй теж обіцяно, а потім Господь Бог із нею попрощався.
Тільки прийшла мачуха із своєю донькою додому, бачить – стали вони обидві чорні; як вугілля, і ще потворні, а падчерка стала світла та прекрасна. І стала тоді мачуха серцем ще більш зла, і було в неї тільки одне на думці, як би зробити падчерці образу якусь і лихо.
А був у падчерки брат, звали його Регінер; вона сильно його любила й розповіла йому все, що сталося. Ось якось Регінер їй і каже:
– Мила сестро, я хочу написати твій портрет, щоб я міг тебе завжди бачити: адже любов моя до тебе така велика, що мені хотілося б на тебе дивитися безупинно.
І вона відповіла:
– Але я прошу тебе цього портрета нікому не показувати.
І ось зробив він портрет своєї сестри й повісив його у себе в кімнаті. А жив Регінер у королівському замку, де служив кучером. Кожного дня підходив він до портрета і дякував Богові за щастя, дароване його дорогій сестрі. Але померла в цей час у короля, де він служив, дружина, а була вона така красуня, що у всьому світі не можна було знайти такої, яка могла б бути такою ж красивою, і король був дуже сумний через це. Але придворні слуги помітили, що кучер кожного дня стоїть перед прекрасним портретом і милується ним, і стали йому заздрити» і сказали про те королю. Король наказав кучерові принести йому цей портрет. Коли він побачив, що вона у всьому схожа на його померлу дружину, тільки, мабуть, ще прекрасніша за неї, то дуже її покохав. Він наказав покликати до себе кучера й спитав, хто змальований на цьому портреті. Кучер сказав, що це його сестра. І вирішив король одружитися тільки з нею, дав кучерові карету і коней, пишне золоте вбрання і послав його привезти обрану ним наречену. Коли Регінер прибув з таким дорученням, його сестра зраділа, а Чорнявка – та стала заздрити її щастю, сильно розлютилася й каже своїй матері:
– Що ж це за чаклунство, коли ви не можете надати мені подібного щастя!
– Заспокойся, – сказала стара, – буде і тобі щастя.
І за допомогою чарівництва вона так затьмарила очі кучерові, що він став майже сліпий, а білій нареченій вона заклала вуха, і та майже нічого не чула. Потім сіли вони в карету, спочатку наречена в пишному королівському вбранні, а за нею мачуха із своєю донькою, а Регінер сидів на передку і правив. Проїхали вони деякий час, і крикнув кучер:
– Загорнися ти, сестрицю,
Щоб дощем не замочило,
Щоб пилюкою не вкрилась,
Щоб красунею прийти до короля.
Спитала наречена:
– Що це сказав мій милий братик?
– Ах, – відповіла стара, – це він сказав, щоб ти зняла з голови свій золотий весільний вінець і віддала б його сестрі.
Зняла вона з себе весільний вінець, одягла його на Чорнявку, а сама залишилася з непокритою головою. Поїхали вони далі; і невдовзі брат крикнув знов:
– Загорнися ти, сестрицю,
Щоб дощем не замочило,
Щоб пилюкою не вкрилась,
Щоб красунею прийти до короля.
Спитала наречена:
– Що це сказав мій братик?
– Ах, – відповіла стара, – він сказав, щоб ти визирнула з карети.
А проїжджали вони саме в цей час через міст над глибокою рікою. Тільки піднялася наречена і висунулась із карети, як викинули вони її звідти, і впала вона в середину ріки.
І в ту мить, коли вона потонула, випливла з дзеркально-ясної води білосніжна качка і попливла вниз по річці. Брат нічого цього не бачив і продовжував правити конями. Нарешті вони під’їхали до королівського замку. Привів Регінер до короля дівчину Чорнявку, немов свою сестру, – він думав, що це вона і є насправді, адже в очах у нього тьмарилося, йому було видно тільки, що виблискувала на ній золота сукня. Побачив король страшну потворність своєї несправжньої нареченої, сильно розлютився і наказав кинути кучера в глибоку яму, що була повна гадюками й іншими зміями. Але стара відьма змогла все ж таки оплутати короля і за допомогою своїх чар так – Ах, – відповіла стара, – це він сказав, щоб ти зняла з голови свій золотий весільний вінець і віддала б його сестрі.
Зняла вона з себе весільний вінець, одягла його на Чорнявку, а сама залишилася з непокритою головою. Поїхали вони далі; і невдовзі брат крикнув знов:
– Загорнися ти, сестрицю,
Щоб дощем не замочило,
Щоб пилюкою не вкрилась,
Щоб красунею прийти до короля.
Спитала наречена:
– Що це сказав мій братик?
– Ах, – відповіла стара, – він сказав, щоб ти визирнула з карети.
А проїжджали вони саме в цей час через міст над глибокою рікою. Тільки піднялася наречена і висунулась із карети, як викинули вони її звідти, і впала вона в середину ріки.
І в ту мить, коли вона потонула, випливла з дзеркально-ясної води білосніжна качка і попливла вниз по річці. Брат нічого цього не бачив і продовжував правити конями. Нарешті вони під’їхали до королівського замку. Привів Регінер до короля дівчину Чорнявку, немов свою сестру, – він думав, що це вона і є насправді, адже в очах у нього тьмарилося, йому було видно тільки, що виблискувала на ній золота сукня. Побачив король страшну потворність своєї несправжньої нареченої, сильно розлютився і наказав кинути кучера в глибоку яму, що була повна гадюками й іншими зміями. Але стара відьма змогла все ж таки оплутати короля і за допомогою своїх чар так
засліпила йому очі, що він залишив у себе і її, і доньку, навіть Чорнявка здалася йому гідною, і він насправді з нею одружився.
Якось увечері, коли чорна наречена сиділа у короля на колінах, припливла біла качка н ринві до кухні й каже кухарю:
– Вуглики в печі розворушіть,
Дайте мені пера просушить.
Кухар так і зробив, розвів для неї в печі вогонь; з’явилася качка, сіла біля пічки, обтрусилася і почала дзьобом, пір’я собі пригладжувати. Сидить вона, і так приємно їй відпочивати, і ось питає вона:
– Що робить брат мій Регінер?
Відповів кухар:
– Сидить він у глибокій ямі,
З гадюками та вужами.
Питає качка ще:
– Що робить чорна відьма в домі?
Відповідає кухар:
– Сидить, милується,
З королем цілується.
І сказала качка:
– Нехай це не справдиться! – і попливла по ринві.
Наступного ранку вона з’явилася знов і задала ті ж питання, і третього вечора теж. І не міг кухар утриматися, пішов і розповів про все королю. Захотілося королю все це побачити самому. Він прийшов наступного вечора туди, і, коли качка просунула голову із ринви, він схопив меч і відрубав їй голову. Миттю обернулася вона прекрасною дівчиною і була дуже схожа на портрет, писаний з неї братом. Зрадів король, а через те, що стояла вона мокра та гола, то наказав він принести дорогі сукні і наказав її одягти. Тут розповіла вона йому, як обманули її хитрістю і підступністю і кинули в ріку; і першим її проханням було, щоб витягли її брата із зміїної ями. Король виконав її прохання, увійшов в кімнату, де сиділа стара відьма, і спитав:’
– Скажи, на що заслуговує той, хто зробив ось це і це? – і розповів їй усе, що було.
Але відьма була така засліплена, що нічого не зрозуміла, і сказала:
– Він заслуговує того, щоб його роздягли догола і кинули в діжку, що утикана цвяхами, запрягли в ту діжку коня й пустили б її на всі чотири сторони.
І все це з нею і її донькою Чорнявкою було зроблено. А король одружився з білою прекрасною нареченою й нагородив її вірного брата.