Метелик

МетеликНадумав метелик одружитися. Звісно, з найгарнішою квіточкою.
Він розглянувся: квіти трималися на своїх стеблинках скромно, як справжні наречені. Але як вибрати з цього розмаїття найкращу?
Втомившись перейматися цим, метелик підлетів до польової ромашки. Французи називають її Маргаритою. Вважається, що вона придатна для ворожіння. Так і є. Закохані обривають її пелюстки: «Любить? Не любить?»
– Матінко Маргарито, польова ромашко! – звернувся до неї метелик. – Ви знана ворожка! Хто моя суджена?
Але ромашка стиснула пелюстки і нічого не сказала: адже вона сама була нареченою, тож не стерпіла «матінки». Метелик так і полетів ні з чим з твердим наміром самому шукати ідеальну квітку.
Цієї весни вдалися проліски і крокуси.
– Гарні, – похвалив метелик, – але їхній красі бракує зрілості!
Метелик, як і решта молодих хлопців, віддавав перевагу дещо старшим панночкам.
Роздивившись анемони, він визнав їх гіркуватими. Фіалки здалися йому занадто сентиментальними. Тюльпани були дуже розчепурені. Нарциси – простачки. У липового цвіту забагато родичів. Яблуневі квіти дуже легковажні – не для шлюбу. Зате горошок він уподобав: біло-рожевий, повнокровний і витончений одночасно, він, безперечно, стане прикрасою кухні. Метелик майже вже запропонував одружитися, коли помітив поряд із нареченою стручок з усохлою квіткою.
– Хто це? – поцікавився метелик.
– Моя сестра, – зізнався горошок.
– А отже, і ви в майбутньому, – мовив метелик, і тільки його й бачили.
Наступними на ярмарку наречених були квітки жимолості. Але їхні видовжені жовті обличчя лише налякали жениха.
Пори року змінювали одна одну, а метеликові пошуки так і не увінчалися успіхом. Осінь подарувала йому нові квіти в ошатних убраннях, але метелик зупинив свій вибір на кучерявій м’яті.
– Вона не може похвалитися квітами, але вона – самі пахощі.
Проте м’ята відхилила його сватання:
– Залишімося друзями. Адже ми немолоді. Хто ж одружується на схилі віку?!
Хтозна, якби метелик не перебирав нареченими, може, і не залишився б до старості літ бурлакою…
Дощі і заморозки не змусили себе чекати. Піднявся вогкий вітер. Погода не для прогулянок в літньому вбранні. Метелик залетів у натоплену кімнату і там наздоганяв літо. Але довго він не витримав!
– Я жадаю сонця, свободи. Я душу дияволові продам за найпоганішу квітку! – мовив метелик, розпрямив крила і вдарився об шибку.
Його відразу ж помітили, захоплено ахнули і на шпильці посадили в коробочку з іншими дивовижами.
– Відтепер я сиджу на стеблинці подібно до квітів! – міркував уголос метелик. – Чи про це я мріяв? Але є ілюзія одруженого статусу: теж міцно сидиш.
– Жалюгідна втіха! – схилили голівки кімнатні квіти.
«Кімнатним квітам довіряти не можна! – вирішив метелик. – Вони дуже багато що перейняли у людей».