Маленька історія маленького Кораблика

Маленька історія маленького КорабликаВ одній маленькій дитячий ванночці, які бувають у всіх хлопчиків та дівчаток, жив маленький Кораблик. Він був дуже гарним, та особливим і вже тому, що його зробив тато Євгена. Кораблик мав яскраво розмальовані дерев’яні борти, пінопластову каюту з вирізаними віконечками та дверима. На його щоглі розіп’явся білий парус з клаптика атласної тканини, а зверху майорів паперовий прапорець. На різнокольорових бортах було написано ім’я Кораблика “Євген”.
Кораблик так всі і називали. І всім було зрозуміло, чому саме він мав таке ім’я, – бо належав хлопчикові Євгенчикові.
Безумовно, він не завжди плавав у ванночці, часто він простував по килимові або блукав по полицях з книгами та іграшками. Але де б він не мандрував, поряд завжди був хлопчик Євген.
І все ж таки найулюбленішим заняттям цих двох друзів було поїдання морозива. Євгенчик та Кораблик зручно вмощувалися на килимі в дитячій кімнаті та поїдали-поїдали… в цей час їм було солодко та смачно.
Та от одного разу Євгенчик захворів. Мама сказала, що в нього дуже висока температура. Ці слова вразили Кораблика, та так, що він закрив свої оченята аби не бачити цю високу Температуру. І коли він розплющив очі, він її не побачив.
– Як? А де ж вона? – здивувався Кораблик. – Де ця височенна тітка, чиє ім’я Температура?
– Не знаю, – відповів Євгенчик, розглядаючись навсібіч.
– Ой, та вона, мабуть, чарівна тітка, – прошепотів Кораблик. – Вона невидима.
– Ти правий, до того ж вона дуже і дуже вередлива. Через те, що вона до мене завітала, я не можу гуляти, грати та навіть встати з ліжка не можу.
– І купатися ти не можеш, – зітхнув Кораблик. – Так, вона велика вереда.
– Ніяка я не вереда, – раптом сказала Температура, котру стало видно. То була дійсно висока тітка в довгій жовтій сукні, в жовтому капелюсі та жовтих туфлях на дуже великих каблуках. В руках Температура тримала великий термометр.
– Ой, яка висока, – сказав Кораблик.
– А то ж! Висока! – суворо і незадоволено мовила Температура. – Ти подивися на термометр. Він показує цілих 39 градусів. От коли у дітлахів температура 36 і 6, я маю звичайний вигляд, нормальний зріст.
– А чому тебе враз стало видно? – спитав Кораблик.
– Я з’їла пілюлю-виднюлю, а потім з’їм пілюлю-невиднюлю і знову стану невидимою. До речі, хто це назвав мене вередою?
Друзі промовчали.
– Так от, – продовжувала Температура. – Вередуни – це ви, всі дітлахи. От скажи, Євгенчик, тільки чесно, чи завжди ти одягаєш светр, коли на цьому наполягає мама?
– Ну… – пробурмотів хлопчик, бо дуже не хотілося говорити неправду.
– А чи пив холодний сік, коли було недозволено?
– Угу…
– А на підлозі грався, знову ж таки, коли мама не бачила?
– Так, – зітхнув Євгенчик.
– Ну, і хто тут вереда? – сказала Температура, легенько торкнувшись носика хлопчика. – От і ходжу до таких неслухнянців.
Кораблик захвилювався:
– А я також разом з ним пив холодний сік, не носив светра, простував по холодній підлозі, та робив інші неслухняності. Отже ти скоро і до мене прийдеш?
– Можливо, – сказала Температура.
– Ой, прошу тебе, не треба, – прохав Кораблик. – Я обіцяю бути слухняним та слухатися Євгенчикову маму.
Температура, доторкнувшись до вітрила, помітила, що він нормальної температури та й кашля в нього не було, то ж здоровий.
– Тобі пощастило, ти ще не захворів.
Євгенчик також попросив у високої тітки Температури вибачення. Він пообіцяв, що завжди буде слухатися маму. На це Температура ласкаво посміхнулася і дала хлопчикові випити жовтогарячу солодку пілюлю.
– Важка в мене робота – ходити в гості до хворих діточок.
Кораблик з порозумінням підтримав її:
– Ходити до хворих – це мабуть дійсно сумно, адже ти не можеш просто і весело поїсти в гостях торт та морозиво…
– Так, я люблю їсти морозиво і торти, але тільки в гостях у Спеки чи Холоду, а ще у мене є хороша знайома Сніговиця. Так от вона робить чудове морозиво. До речі, не хочете покуштувати?
– Ти що, смієшся, – похмуро відповів Євгенчик. – Я ж хворий, мені не можна холодного.
– Друже, ти забув, адже я Температура, в мене є чудові пілюлі, за допомогою яких я можу зробити морозиво якої завгодно температури. Ну що, покоштуємо?
– Так! – в один голос відповіли любителі морозива.
На рецепті Температура написала каліграфічним почерком: “Люба подруго, Сніговиця! Прошу, зроби для мене три порції мого улюбленого морозива. Шоколадно-горіхове з крапельками соку полуниці з зірочками ванілі, та карамелевими бризками. З повагою, Температура”. Зробила з рецепту літачок, на крилі котрого написала адресу: “Небеса, зимове небо, хмаринка-холодинка 5, кав’ярня “Снігова”, Сніговиці”.
Після цього Температура трохи прочинила вікно та пустила літачок. Не встигли Євгенчик та Кораблик й оком мигнути, як перед вікном з’явилася хмарка. На ній стояли три великі порції морозива.
Температура сказала Євгенчикові:
– Добре вкрийся.
Потім прочинила вікно і забрала морозиво. Подивившись на небо Температура сказала Сніговиці слова подяки. Подруга десь з неба відповіла:
– Завжди рада.
В кожну з порцій Температура кинула по одній червоній пілюлі, від чого морозиво стало теплим. Морозиво не розтануло, а на смак було найсмачнішим морозивом у світі.
– Між іншим, хрусткий стаканчик з хмарок ви також можете з’їсти. Впевнена, це дуже смачно.
І дійсно, тепле морозиво Температура з хрумкими стаканчиками було дуже-дуже смачним.
– Ну що ж, мені час іти, – сказала Температура. – Подивись на термоментр. Він показує нормальну температуру і нарешті я стала нормального зросту в 36 і 6 градусів.
Дійсно, тітонька Температура мала набагато привабливіший вигляд.
– Не хворійте, – посміхнулась Температура, з’їла пілюлю-невиднюлю та й зникла.
Коли мама зайшла в кімнату та поміряла Євгенчикові температуру, то радісно сказала:
– Температури більше нема.
– Так, ми знаємо, вона пішла, ця висока тітонька Температура, – відповів Кораблик.
Безперечно, в тітоньки Температури було дуже смачне морозиво, але Євгенчик та Кораблик не хотіли, щоб Температура приходила до них. Тому вони старалися слухатися маму і не хворіти.