Лисиця та рак

Лисиця та рак

Десь жила собі лисичка,
тим відома між звірят,
що була у неї звичка
глузувать з усіх підряд.

Глузувала із сороки,
що у неї білі боки.
Насміхалася з жука –
в нього роги, як в бика.

А ведмідь, мовляв, незграба,
а кабан – гладкий, як жаба,
а у зайця – куций хвіст,
а їжак – малий на зріст,
у кози – негарні роги,
а у чаплі – довгі ноги,
а сова – сліпа удень,
і усі – дурні як пень.

– А сама я гарна, ловка,
славлюсь я на всі ліси.
Хвіст у мене – наче з шовку,
незрівнянної краси.

Я швидка, метка, розумна,
у палаці б жить мені!
А на вас – дивитись сумно,
простачки непоказні!..

Вихвалялася без міри
та лисиця кожну мить –
аж в усьому лісі звірі
вже не знали, що й робить!

Хоч би хто набрався духу,
щоб покласти край цьому,
щоб провчити цю хвастуху
й добре висміять саму!

Якось вийшла ця лисиця
прогулятися в байрак.
Раптом бачить: по травиці
до струмочка лізе рак.

От вона до нього скаче
й починає глузувать:
– Ех ти, раче-небораче,
тільки й вмієш рачкувать!

Рак на це, підвівши клешні,
каже: – Не займай мене!
Ще побачать всі тутешні,
хто кого пережене.

А лисиця знов сміється:
– От розвага для звірят!
Ну й змагання розпочнеться:
я – вперед, а ти – назад!

– Я готовий до змагання! –
рак відказує не в жарт. –
В цьому ж місці завтра зрання
разом вийдемо на старт!

Тут почули цю розмову
метушливі горобці
і негайно слово в слово
рознесли в усі кінці.

Збіглись звірі до байраку,
в лісі гомін шелестить:
– Та невже ж старому раку
перегнати пощастить?!

Кожен лізе, де видніше,
дехто б’ється об заклад,
а ведмідь умови пише,
щоб змаганню дати лад:

«Бігти з пагорка до мосту,
по мосту через струмок,
а тоді на гору просто,
де стоїть ото пеньок».

Дзвонить білочка у дзвоник.
Все затихло, й під кінець
сірий зайчик – майстер гонок –
підіймає прапорець.

– Приготуйсь! Команду слухай!Лисиця та рак
Починаймо! Раз, два, три!.. –
І лисиця тут щодуху
вмить помчалася з гори.

Мчить, мов лине над землею,
до струмочка!.. Через міст!..
І не зна, що рак клешнею
учепився їй за хвіст!

Ось пеньок!.. Аж дух спинився…
Круть хвостом на всім скаку! –
Рак одразу відчепився
і сидить вже на пеньку!

– Ти вже тут?.. – руда говорить,
ледве стримуючи злість,
та мерщій назад, під гору!
Ну, а рак – ізнов за хвіст!

Прибігає… Поруч з нею –
глядь! – і рак уже сидить,
ще й грозиться їй клешнею,
перед натовпом ганьбить.

– Що, – питає всім на втіху, –
будеш рака поважать?! –
Глядачі кругом від сміху
просто покотом лежать.

Аж гарчить лиса від злоби:
– Нумо знову, якщо так!
В другий раз догнати спробуй!
– Хоч у третій! – каже рак.

Вслід лисиці знову лине
регіт, оплески і свист,
а вона ні на хвилину
не оглянеться на хвіст!

Вдруге, втретє і вчетверте!..
І до того гра дійшла,
що лисиця напівмертва
впала й ноги простягла.

– Щоб тепер не насміхалась,
так і треба! – каже рак.
І веселий сміх та галас
розляглись на весь байрак.