У Василька в кімнаті жив великий червоний Будильник з тендітним білим капелюшком. Своїм дзвіночком Будильник радісно повідомляв хлопчика про початок кожного нового дня.
Але Василько не любив свого Будильника. Завжди щосили бив його по капелюшку, примушуючи замовкнути.
Одного вечора хлопчик засидівся біля телевізора аж до опівночі. Коли ж уранці його розбудив дзвінок, він неабияк розсердився і кинув у Будильника подушкою.
Той упав і цього разу образився так, що більше не захотів служити такому жорсткому господареві.
– Зламався, – байдуже мовив Василько, не почувши звичного цокання, – треба здати в ремонт.
Та навіть годинникар не зміг примусити Будильник запрацювати знову. Все наче справне, а стрілки ані руш.
Василько почав запізнюватися у садочок, за що його часто сварила вихователька.
Так минув тиждень. Того дня Василько пішов у гості до бабусі і розповів їй історію з Будильником.
– Ай-я-я, ти дуже образив його, – похитала головою бабуся. – А Будильник же був тобі другом.
– Але я вже все зрозумів і хочу помиритися з ним, – мовив хлопчик.
– Якщо ти справді все зрозумів, то будь тепер лагідний і терплячий з Будильником. Лише так зможеш повернути його дружбу.
Василько послухався бабусю. Прийшов додому, перш за все витер з Будильника пилюку, чого ніколи не робив раніше. Потім акуратно поставив на найпочесніше місце в кімнаті, тобто, на свій стіл.
Майже одразу почулося рівномірне цокання.
– Він пробачив мені! – зрадів хлопчик.
Тоді накрутив Будильника на сьому ранку і спокійно заснув…
Дзвіник пролунав несподівано. Василько схопився на ноги, але побачив, що на годиннику всього лише третя година ночі.
Схопив подушку, щоб кинути в Будильника, та вчасно згадав застереження бабусі. Тому тільки легенько натиснув на білий капелюшок, вимкнувши дзвінок.
Будильник тієї ночі дзвонив ще кілька разів раніше, ніж треба. Він наче дражнив Василька: “Тобі не подобається? А що відчував я, коли ти мене ображав?”
Та хлопчик витримав це випробування, і, врешті – решт, подружився з Будильником назавжди. Він більше не запізнювався у садочок і ніколи не сердився на свого веселого дзвінкого друга.
