Казки українських авторів

Веснянка біг щодуху, не розбираючи дороги. В нього було єдине бажання – якомога далі втекти від хуліганців. І лише опинившись у лісі, він став і

На порозі жасминової хатки Веснянку вже з нетерпінням чекали дядечко Ясь, тітонька Тася та їхні сонячні зайченята. Якби ти знав, яким щасливим почував себе Веснянка,

Отже, остання лиха чарівна сила на землі щезла. Начальника Канцелярії Нічних Кошмарів, страшного й жорстокого пана Морока, було навіки ув’язнено в підземеллі Палацу Чарівних Казок.

Вночі на Андрея хлопці в селі бешкетують. Кому новісінькі ворота дьогтем вимажуть, кому дрова розкидають, а кому і воза на хату витягнуть. Стоїть тоді на

Кажуть, то давно було, коли світом Яві правили мудрі київські князі, а старі боги бенкетували у вічному Ірії. У смарагдових хащах прадавнього лісу, що розкинувся

Із-за хмар визирнуло сонечко. Повітря сповнилося лагідним літнім теплом, і з усіх нірок та щілин повилазили комахи. Між деревами з’явилась велика колона гусені соснового шовкопряда.

По ялинку внучка з дідом йшли по лісі навмання. А за ними бігло слідом довговухе цуценя. Задивилась, мабуть, внучка на ялинку, на сосну і зронила

Сьогодні у Оленки був особливо гарний настрій. По-перше, у батьків вихідний, а по-друге, її ведуть у дельфінарій! Стояла чудова тепла і сонячна погода. Люди ходили

Один бідний чоловік нічого не мав, тільки невеличкий клаптик землі. Тяжко було йому жити. А ще тяжче стало, як померла його жінка і зостався він

В терню зайчик скакав, Кожушину розірвав: Йде лисичку просити Кожушину зашити. “Ой, лисичко, серденько, Заший кожух скоренько!” “Десь ходив, нащось дер? Ходи в дранті тепер!”

Був собі горобець. І був би він нічого собі горобчик, та тільки біда, що дурненький він був. Як вилупився з яйця, так з того часу

Пригода 1. Ворона Ілона була найпихатішою у всьому світі воронячого птаства. Це через те, що вона мала 16 чорних пір’їнок, які на сонці переливалися фіолетовим

І Але ж се все байки! – в один голос закричали Діти, коли я скінчив оповідати їм оте все, що написано в тій книжці. –

– А-а-а! – плакало кучеряве янголятко. Річ у тім, що перед Різдвом на небі відбувалося велике прибирання: пралися хмари, начищався Місяць, купалися зірки. Але янголятко

Жив у нашому селі Сабадаші чоловік на ім’я Охота. І був у нього синочок, якого звали Гандрей. Хлопчина ріс розумний і меткий – все, бувало,