Xуан Скуштуйлиха був хлопець добрий, і найнявся він до одних діда й баби, що мало не заморили його голодом. Тільки-но сядуть їсти, як дід каже бабі:
– Прибери, стара, миску, я вже наївся.
Баба забирала миску, і Хуан лишався голодний. А дід та баба йшли до себе в кімнату й наїдалися там від пуза.
Так воно і йшлося день у день, аж поки Хуан, ледь живий, пішов до свого брата Педро Скуштуйлиха та й каже:
– Педро, я не можу більше жити в людей, до яких найнявся, бо вони мене скоро голодом заморять.
І все розповів братові.
А брат у нього був чоловік від натури злий. От Педро Злий і каже Хуанові Доброму:
– Я сам наймуся до тих стариганів і добряче провчу їх.
Сказано – зроблено. Найнявся Педро до діда й баби. От посіда¬ли вони за стіл, а дід і мовив до баби:
– Забери, стара, миску, я вже наївся.
Баба хотіла вже була забрати миску, але Педро Злий і каже:
– А я не наївся.
Та й поїв усе, що було на столі.
Так він став робити щодня, і тепер уже дід та баба мордувалися голодом.
Одного дня бабі так захотілося їсти, що вона розпалила вогнище й хотіла була підсмажити маніоку. Та Педро Злий стежив за нею. Він схопив сокиру й почав бити обухом по вогнищу, примовляючи:
– Дивись, бабо, скільки я натовчу попелу! Оце стільки було в мого батька грошей – ціла купа золотих монет.
Вранці дід, змучений голодом, пішов на город, щоб попоїсти салати. Та Педро Злий почув його кроки й вибіг з дрючком у руці, вигукуючи:
– Віслюк у городі! Віслюк забрався в город!
І став лупцювати діда дрючком.
Отак Педро Злий поквитався з дідом та бабою за те, що вони морили голодом його брата Хуана Доброго.
