Ось що розповідають про те, як узбережжю Схопиморе дали таку назву.
Якось веселий мулат разом із знайомим селянином походжав собі околицями Гавани. Через деякий час вони зустріли свого приятеля галісійця. Гуртом рушили далі, аж поки вийшли на берег, що нині називається Схопиморе.
Тут галісієць, що похвалявся, який він добрий плавець, каже:
– Слухай, смаглявий, ну ж бо залізьмо в воду…
– Чом би й ні? Адже ми, мулати, полюбляємо купатись.
– Уперед! – вигукнув селянин.
Вони пороздягалися й почали купатись.
– Он поглянь. – раптом мовив мулат і показав галісійцеві на квітку, що росла на скелі біля моря. – Чому б тобі не стрибнути з кручі й не зірвати на льоту квіточку-стокротку?
Галісієць пристав на цю пропозицію. Він видерся на кручу, стрибнув і на льоту зірвав квітку.
– Молодець! Молодець! – загукали селянин і мулат.
Почувши збуджені голоси, вмить позбігалися люди, і мулат розповів усім про відчайдуха-галісійця.
– А от я не вірю в це,– кинув хтось із гурту.
– Ану ж бо, Абелю-галісійцю, покажи цим невірникам, який ти спритний! – вигукнув мулат.
Галісієць погодився. Квітку ввіткнули на те місце, з якого її було зірвано.
Сміливець кинувся з кручі, але так невдало, що стокротка вислизнула в нього з рук. Бідолаха шубовснув у воду. Знявся фонтан у п’ятнадцять вар заввишки.
Мулат гукнув галісійцеві з кручі:
– Ти схопив квітку?
– Схо… Схопив… Я схопив море! – відказав галісієць.
Після цього випадку люди так і назвали те узбережжя – Схопиморе.
