Швець і п’ятнадцять сентаво боргу

Швець і п’ятнадцять сентаво боргуЖив собі один чоловік, що багатьом заборгував гроші. Йому охоче давали позички, бо він усім хвалився, ніби скоро отримає спадщину. Отож він позичав гроші та позичав, а боргів не віддавав нікому. Та один швець, якому той чоловік заборгував менше, ніж іншим,– усього п’ятнадцять сентаво,– щодня приходив до нього, стукав у двері й щосили горлав:

– Віддай мої п’ятнадцять сентаво або скидай черевики!

Тоді чоловік, у якого назбиралося стільки боргів, і каже дружині:

– Я прикинуся мертвим, щоб ці настири нарешті відчепилися від мене.

Сказано – зроблено. Дружина заголосила над чоловіком, а він лежав і не ворушився. Позбігалися сусіди, і дружина сказала, що її чоловік помер. Прийшов шинкар, якому небіжчик заборгував вісімдесят песо, й каже:

– Нехай Бог простить цьому бідоласі, як я прощаю йому свій борг.

Потім прийшов аптекар, у якого покійний позичив п’ятдесят песо, і каже:

– Нехай Господь простить йому, як я прощаю свій борг.

Та ось прийшов швець і зажадав від дружини померлого:

– Віддай мої п’ятнадцять сентаво, а ні, то заберу черевики. Як не заплатиш, я роззую мерця.

А та йому:

– Невже ти справді роззуєш мого чоловіка? Хіба ти не бачиш, що він упокоївся?

А швець їй у відповідь:

– Роззую, авжеж, роззую! Як не віддаси п’ятнадцять сентаво, я піду на кладовище і там зніму з нього черевики.

Тут посходились на похорон люди, принесли труну та чотири свічки. Мерця поклали в труну, відвезли на кладовище, занесли до каплиці й там залишили, бо так роблять завжди, коли лікар ще не засвідчив смерть. Саме на це боржник і розраховував, коли прикинувся мертвим, бо він збирався втекти з каплиці й заховатись.

Та саме в той час неподалік кладовища четверо злодіїв украли повний мішок монет, і один з них, найкмітливіший, каже:

– Ходімо до каплиці – там нема нікого, й туди ніхто не зважиться прийти. Якщо там мрець, тим ліпше. На його труні ми порахуємо гроші.

Отож злодії подалися на кладовище й зайшли до каплиці. Побачивши там труну з мерцем, вони перекинули її, мерця вивалили на підлогу й почали рахувати на труні гроші. Той, хто розкладав монети на чотири однакові купки, казав:

– Тисяча тобі, тисяча мені, тисяча йому і тисяча йому…

Поділились вони отак, але в мішку ще залишилося тисяча вісімсот песо. Тоді чоловік, що прикинувся мертвим, вигукнув:

– А ці тисяча вісімсот мені!

Побачили четверо злодіїв, що мрець підводиться, дременули навтіки, покинувши золото й не пам’ятаючи себе від страху.

В цей час прийшов на кладовище швець, щоб зняти з небіжчика черевики, і побачив свого боржника не мертвого, а живого-живісінького – той саме згрібав у мішок золоті монети.

Швець йому й каже:

– Хіба ти не вмер?

– Ні, чоловіче,– відповів той. – Я тільки хотів обдурити людей, яким заборгував гроші.

А швець йому:

– Віддай мені п’ятнадцять сентаво, а то зніму з тебе черевики.

– Зачекай хвилинку,– каже чоловік.– Ось розміняю золоту монету, тоді й віддам тобі п’ятнадцять сентаво.

Та швець не захотів чекати. Поки вони отак сперечалися, четверо злодіїв трохи отямились, і один каже:

– Хай там як, а я піду заберу наші гроші. Не так легко було нам украсти те золото, щоб тепер віддати мертвякові.

Товариші побоялися супроводити його, і найхоробріший злодій пішов по гроші сам, а інші стали чекати, що з того вийде.

Прийшов на кладовище злодій, ще здалеку почув суперечку між покійником і шевцем, затремтів зі страху і кинувся навтіки. Прибіг до приятелів, які сподівалися, що він вернеться з мішком золота, і каже:

– Тікаймо, хлопці, бо там уже не один мрець, а тьма-тьмуща. Вони ділять наше золото. Кожному дали тільки по п’ятнадцять сентаво – і то не вистачило на всіх. Їх там тисяч тридцять – не менше!

*
Сентаво – одна сота частина песо, основної грошової одиниці Куби.