Одній господині треба було пастуха. Ось іде вона дорогою і зустрічає ведмедя.
– Куди ви йдете? – питає він.
– Та йду шукати собі пастуха,– відповідає господиня.
– Може б, ви мене взяли? – питає ведмідь.
– Узяла б, якби ти вмів скликати худобу,– каже жінка.
– Умію: б-р-р-р! – реве ведмідь.
– Ні, такого пастуха мені не треба,– каже жінка.
Іде вона далі і зустрічає вовка.
– Куди ви йдете? – питає вовк.
– Та йду шукати собі пастуха,– каже жінка.
– Може б, ви мене взяли? – питає вовк.
– Узяла б, якби ти вмів скликати худобу,– каже жінка.
– Вмію: у-уа-а! у-уа-а! – виє вовк.
– Ні, такого пастуха мені не треба,– каже жінка.
Іде вона далі і зустрічає лиса.
– Куди ви йдете? – питає він.
– Та йду шукати собі пастуха,– каже жінка.
– Може б, ви мене взяли? – питає лис.
– Узяла б, якби ти вмів скликати худобу,– каже жінка.
– Вмію: минь-минь, бир-бир, кізю-кізю! – гукає лис ніжним, ласкавим голосом.
– Гаразд, будеш у мене пастухом,– каже жінка і посилає його стерегти худобу.
Першого дня свого пастухування лис із’їв козу, другого дня – вівцю, з третього – корову.
Вернувся лис увечері додому, а господиня й питає його, де він дів її худобу.
– Голови в річці, а ноги в лісі,– відповідає лис.
Господиня саме збивала масло. Почула вона лисові слова і подумала, що треба самій подивитися, де ж та худоба. Поки її не було в хаті, лис заліз у масницю й вихлебтав усю сметану. Як повернулася господиня та побачила, що лис зробив, то витягла з масниці копистку і замахнулась нею на лиса. Але зачепила тільки кінчик хвоста.
Відтоді в лиса кінчик хвоста білий.
