Словацькі казки

Була собі одна жінка. От народила вона сина. І мати й батько не могли намилуватися тим великим і дужим дитям. І сусіди й знайомі приходили

Зустрілися якось ведмідь з комаром. От ведмідь і каже: – Ти, комаре, сідаєш на кожне створіння і кров п’єш. То скажи ж мені, чия кров

Як яйце мандрувало? Ну, йшло собі, як усі на світі ходять: котилося! Котилося, куди легше, де б у щось тверде не вдаритися. Та й було

Був собі один різьбяр із жінкою, і не було у них дітей. От жінка його й просить, нехай він хоч із дерева їй дитя виріже.

Лисичка – то хитра штука. Іде вона раз біля куща, аж бачить – сидить горобець на гілці. Вона стала під кущем та й каже: –

Міхурець-пухирець був сирота. Дома не мав він уже нікого й нічого. От і подався в мандри добрих собі товаришів шукати. Іде та й іде –

Жив собі чоловік і мав єдиного сина. Та був він старий і такий бідний, що й не міг того сина до розуму довести. От якось

 За давніх-давен у якомусь англійському місті жив собі король, і був у нього одним один син, що звався Сенпетер. Як прийшла йому пора женитися, то

Пішов раз Матійко на оглядини. Добре його там зустріли, щиро привітали. Як уже трохи посиділи та погомоніли, господар і каже: – А піди-но, стара, до

  В далекій-далекій країні, десь на краю світу жив собі убогий швець із жінкою. А недарма кажуть, що багаті тішаться грішми, а убогі дітьми, то

Були собі чоловік і жінка, і хоч уже й до старості йшло, а не мали вони дітей. Коли ж народився у них гарний хлопчик,і назвали

 Це було, там було, в сімдесят сьомій країні, за червоним морем, за скляною горою, де вода сипалася, а пісок лився, де салом стріхи крили, а

Вирядився один король на полювання. От одбився якось він од товариства й зайшов так далеко в ліс, що заблудився. Там і ніч його застала. Ходив

  В сімдесят сьомій країні, за червоним морем, за дубовою скелею, де світ дошками оббитий, щоб земля туди не сипалася, жив собі один король. А

  У вівчарського ватага був пес Бурко, який багато літ йому вдень і вночі так добре стеріг вівці, що вовк і поткнутись не смів до

  То йде раз молотник молотити й зустрічає вовка. А вовк йому й каже: – Гей, куди ти йдеш? – Та молотити. – І мішок

 Була колись країна, сумна, як цвинтар, темна, як ніч, бо там не було сонця. Зовсім би були її люди віддані на поталу совам з кажанами,

  Був собі один чаклун і мав багато книг. Читав він їх, читав і вичитав, що там і там є велика скеля, а в тій

Був собі один бідний чоловік і мав трошки жита. Став його віяти, аж прийшов вітер і все забрав. Жінка йому каже: – Іди шукай вітра!

Був собі один великий пан. Він мав стільки добра, що й не знав, що з ним робить. Мав він золоту карету – таку, що тільки