Угорські казки

Жили собі, були собі на світі швець і кравець. Обидва дуже бідні. Їли раз на день, а то, бувало, й зовсім по кілька днів не

Було собі, а може, й не було по той бік глибокого синього моря яйце.. Схотіло воно рушити в мандри. Котилось, котилось, аж ось його перестріла

За височезною горою, що впирається в небо, по цей бік дзюркотливої річечки, близенько від села Ніколишнього жив собі бідняк. Не було в нього ніякого майна,

За лісом Багатострумковим, поруч із крайнім дубом, що стоїть праворуч від галявини Сонячного Сяйва, починається ліс Густолистий. А від нього за три вії і ще

Жила-була десь за сімома морями кмітлива дівчина. А була вона така розумна, що слава про неї дійшла аж до короля. Королю так багато говорили про

Жили колись на білому світі троє гусенят. Не було в них ніяких клопотів-турбот. З ранку до вечора паслись собі на великому лузі. Дивилися на небо,

В улоговині між двома високими горами жив собі бідний чоловік із дружиною. Не було у нього ні землі, ні худоби. Крім старого сіряка і багатого

За сімома морями, там, де володарює куцохвосте порося, жив на селі бідний чоловік з трьома синами. Аж ось до села дійшла чутка, що король віддасть

Був у світі там, де и зовсім його не було, величезний кам’яний монастир. Жило в тому кам’яному монастирі стільки ченців, що й у трьох церквах

В невеличкій хатині край убогого села жили собі два брати – Працьовитий та Ледачий. Коли Працьовитий орав, Ледачий вилежувався на печі, коли Працьовитий сіяв, Ледачий

Жили в одному селі три бідні брати. Були вони такі бідні, що навіть хліб їли тільки на свято. Від голоду так охляли, що не могли

Слухайте-но, діти, уважно, я розкажу вам, як ми готувались до братового весілля. Я тоді був іще зовсім маленьким. Хочете вірте, а хочете – ні, але

Жила собі в одному селі працьовита, чесна жінка, і був у неї син. Звали його Лудаш Маті. І був цей син байдужий до всього на

Колись, за стародавніх часів, жив багатій на ім’я Абдуллабай. І був він страшенний скнара. Звелів Абдуллабай збудувати велику комору і заховав туди свої найкоштовніші речі

 Одного разу в холодний осінній вечір до хати багатого поміщика постукали троє голодних, змоклих до рубця бідних мандрівників. – Я страшенно голодний, пане! За скибку

 Жив собі – а може, й не жив – один жорстокий король. А від його жорстокості багатство його зростало, і він навіть сам не знав,

Жив собі, був собі там, де його ніколи й не було, – за сім морів і країв од нас, – бідний чоловік. Була в нього

Вітер свистів над селом, чіплявся за солом’яні стріхи, тряс вікнами, стукав у двері, залазив у комини і мчав далі, ніби за ним гнались люті пси.

 Була собі одна жінка. І жила вона з синочком у великих злиднях. Працювала день у день з рання до смеркання, аж поки заробила трошки грошенят

 У великому густому лісі під кущем ліщини жила собі заяча сім’я. Батька звали Тапші, а матір – матуся Ташці. Старшого сина звали Нюско, а молодшого

 За сімома морями жив собі кравець. Був той кравець бідний, найбідніший на селі. Навіть сяк-так прохарчуватися не міг; тому поїхав в інше село, де його

 Було то десь, а де – я й сам не відаю, але стояли у двох різних сторонах два гусарські полки. І з обох полків вигнали

Жив собі, був колись великий багатій. Усього в нього було вдосталь – і грошей, і майна. Отож був він пихатий та бундючний. Одного разу походжав

Жив собі, був собі на правому березі Дунаю в місті Буді бідний швець. Надумався він пошити гарні-прегарні чоботи і віднести їх королю – може ж

Чи жив, того ніхто не знає, але був на світі бідний чоловік, якому страшенно набридли злидні. І звали того чоловіка Петер. Якось вирішив бідний Петер

Жив собі гусар. Служив він у війську вже два роки, а відпустки йому не давали. А гусар дуже хотів побувати вдома, побачити молоду дружину. Ще