Розумний швець і король Матяш

Розумний швець і король МатяшЖив собі, був собі на правому березі Дунаю в місті Буді бідний швець. Надумався він пошити гарні-прегарні чоботи і віднести їх королю – може ж таки, король йому добре заплатить.
Пошив він чоботи й пішов до королівського палацу. Але біля брами шлях йому заступив вартовий.
– Куди йдеш, бідний шевче?
– До короля Матяша. Несу йому ці чоботи в подарунок. Пусти мене.
– Гаразд, пущу тебе, але з однією умовою,– каже вартовий.
Чого ж тобі треба?
– Віддаси мені половину того, що тобі король заплатить за чоботи.
Що вдієш? Згодився швець віддати вартовому половину й пішов далі. Та біля самісіньких покоїв короля його зупинив другий вартовий. Цей теж зажадав половину того, що король заплатить шевцеві за чоботи. Швець і йому обіцяв віддати половину.
Нарешті швець добився до короля і віддав йому ті чоботи. Король Матяш дуже зрадів, побачивши їх, і зразу ж наміряв. Вони пришилися по нозі, ніби швець шив їх за міркою.
– Чим же тобі віддячити за такі гарні чоботи? – спитав король шевця.
– Не ображайтесь, ваша величносте! Всипте мені в нагороду сто різок.
Здивувався король: чи не причулося йому?
– Сто ударів різками за ці прегарні чоботи?
– Саме так,– кивнув швець.
Король частував своїх підданців частенько, але ніколи ще люди самі не просили різок. Він знизав плечима і сказав:
– Ну що ж, коли тобі це до смаку, нехай буде й так!
І він наказав негайно принести різки. Слуги хутенько виконали королівський наказ. Незабаром прийшли чотири здоровенні гайдуки – мовляв, от зараз вони покажуть, де раки зимують!..
– Ну, добродію, лягайте! – наказали гайдуки шевцеві.
– Ваша величносте,– обізвався швець,– ці сто ударів належать уже не мені, а вартовим, що впустили сюди мене. Вони взяли з мене слово, що я віддам кожному половину того, що ваша величність зволить мені подарувати за чоботи. Я згодився, тож тепер не можу зламати своє слово.
Гайдуки привели двох вартових, роздягли їх і відлічили на їх спинах по п’ятдесят різок.
А швець дістав від короля цілу торбу золота за свою кмітливість.