Віл, баран та півник

Віл, баран та півникБув собі віл. Влітку він випасувався по зелених нивах та долинах; нікого не боявся, бо був дужчий од всіх, хто приходив до нього та хвалився своєю силою. Навіть у хазяїна не хотів працювати. Зібрався та й утік.
І от приходить осінь. Похолоднішало, трава постарілась і стала несмачною… Кожної ночі він тремтів усе більше від холоду. Та це була тільки осінь!.. А як прийде зима? От і вирішив він піти у теплі краї, бо чув десь – люди говорили, – що птахи на зиму летять у теплі краї. От він ранком зібрався і йде, залишив свою долину, де ціле літо випасувався. Жалко було покидати таку чудову долину, яка його стільки кормила…
Але що поробиш? Зібрався він і пішов.
Тільки що вийшов на широкий шлях, аж тут йому назустріч баран.
– Куди це ти зібрався? – питає його баран.
– Та іду в теплі краї перезимувати.
– Та й я того! – сказав баран і пішов за ним.
От ідуть вони, йдуть удвох; назустріч їм півень.
– Ку-ку-рі-ку! Куди це ви зібрались? – він їх питає. А вони йому й кажуть:
– Та в теплі краї, братику, перезимувати.
– Ге, та й я того!
От ідуть вони уже втрьох. Над вечір втомилися та й сіли відпочивати. Раз чують вони курликання.
– Он гуси летять! – закричав півень та й хотів сам за ними полетіти. Але хіба він здатний піднятися так високо та й летіти так далеко!.. Побив крилами, полепетав та й знову злетів на землю. «От чорт, лише змучився даремно!»… А тим часом гуси вже розположилися на горбку на ночівлю. Приходить старий гусак-вожак, вклонився та й каже:
– Куди це ви, шановне панство, зібрались?
– Та в теплі краї на зимівлю, – відповів віл.
– Ого-го-го! Га-га-га-га! – розсміявся старший гусак-вожак. – Не бачити вам теплих країв!..
– А чому, товаришу? – запитав півень.
– Гм, та тому, що Бог дав вас не на те, щоб у теплі краї ходити. Вам і віку не хватить, щоб дійти до теплих країв! Не на те сотворені ваші ноги та крила.
Подумали наші мандрівники – що ж тут робити? Та так нічого і не придумали. Пішли вони питати поради у старого гусака-вожака. А той їм і каже:
– Звідки прийшли, туди і йдіть. Ідіть до своїх хазяїнів та й працюйте знов, занімайтесь своїми роботами. Та ще перепросіть хазяїнів… Коли б не прогнали…
А вони роздумали та й кажуть:
– Не на те ми ішли від своїх хазяїнів, щоб знов у ярма нас запрягали.
Пішли вони, побудували собі хати та й стали жити-поживати, лиха не знати.