Лисичка та журавель

Лисичка та журавельБули собі лисичка та журавель. Ото й зустрілися якось у лісі. Та такі
стали приятелі!

Кличе лисичка журавля до себе в гості:

– Приходь,– каже,– журавлику, приходь, лебедику! Я для тебе – як для себе.

От приходить журавель на ласкаві запросини.

А лисичка наварила кашки з молоком, розмазала по тарілці та й припрошує:

– Призволяйся, журавлику, призволяйся, лебедику!

Журавель до кашки – стукав, стукав дзьобом по тарілці – нічого не
вхопить.

А лисичка як узялася до страви – лизь гарненько язиком, поки сама всю кашу
чисто вйлизькала.

Вилизькала та до журавля:

– Вибачай, журавлику,– що мала, тим тебе й приймала, а більше нема нічого.

– То спасибі ж,– мовить журавель.– Приходь же, лисичко, тепер ти до мене в
гості.

– А прийду, журавлику, прийду, лебедику! На тому й розійшлися.

Он уже лисичка йде до журавля в гостину. А журавель наварив такої-то
смачної страви: узяв і м’яса, й картопельки, й бурячків – усього-усього,
покришив дрібненько, склав у глечичок з вузькою шийкою та й каже:

– Призволяйся, люба приятелько, не соромся!

От лисичка до глечика – голова не влазить! Вона сюди, вона туди, вона
й боком, і лапкою, і навстоячки, і зазирати, й нюшити… Нічого не вдіє!

А журавель не гуляє: все дзьобом у глечик, усе в глечик.
Помаленьку-помаленьку – та й поїв, що наварив. А тоді й каже:

– Оце ж вибачай, лисуню,– що мав, то тим і приймав. Та вже більше нічого не
маю.

Ох і розгнівалася ж лисичка! Так розсердилася, що й подякувать забула, як
годиться. Так-то їй журавлева гостина до смаку припала!

Та від того часу й не приятелює з журавлями.