Були собі дід та баба. Пішли вони у поле жати. На полудинок взяли собі глечичок молока. Ось, прийшли вони вже на поле. Баба і каже до діда:
– Де б оце глечичок з молочком поставити?
– Постав, стара, це молочко в кущик.
Баба послухала діда і поставила в кущик.
От пішли вони жать. Жнуть та й жнуть. А лисичка прибігла та й випила молочко, але голови із глечика назад не вийме. Ходить лисичка, головою крутить та й каже:
– Ну, глечичок, пошуткував та й буде ж уже, випусти мою головоньку! Буде ж тобі, голубчику, буде!
Не одстає глечик, хоч ти що хоч роби.
– Подожди ж, проклятий глечик! Не одстаєш, ну, так я тебе утоплю!
Побігла лисичка до річки глечика топить. Вбігла вона в річку, всунула голову в воду – і набрався повен глечик води. Так глечик за собою в воду і лисицю потягнув.
