Півень, тріпочучи крилами, злетів на пліт і почав на все горло кукурікати. З сусіднього лісочка підкралася лисичка.
– День добрий! – гукнула вона. – Почула, як ти гарно кукурікаєш. Чудовий у тебе голос. Тільки не знаю, чи вмієш ти так співати, як співав твій батько.
– А як же співав мій батько?
– Він на одній нозі ходив по плоту і, заплющивши одне око, так гарно кукурікав, що й ну…
– І я зможу! – сказав півень, випрямився, заплющив око і почав кукурікати.
– А чи зможеш ти стояти на одній нозі і, заплющивши очі, співати?
– Зможу! – крикнув півень.
Та тільки заплющив він очі, як лисиця підскочила і схопила його.
Понесла лисиця його в ліс і хотіла вже з’їсти, а він і каже:
– Твоя мати не так робила!
– А як же вона робила? – спитала лисиця.
– Схопивши півня, вона, перш ніж розірвати його, мала звичку співати.
– Я вся вдалася в матір! – промовила лисиця.
Заплющивши очі, вона почала щось шепотіти.
Півень тільки цього й чекав: змахнув крилами, злетів і сів на дерево.
– Ось тобі й маєш, півень мене перехитрив, – облизавшись, промовила лисиця, зітхнула і голодна подалася в ліс.
Іван-Вітер
