Жили собі колись дід та баба. Якось дід знайшов у лісі маленького горобчика, що випав з гнізда, пожалів його і приніс додому.
Одного дня пішов дід у ліс по дрова, а баба заходилася прати білизну. Випрала її, хотіла накрохмалити, та коли зайшла в кухню, крохмалю в тарілці не було. Навколо тарілки, цвірінькаючи, стрибав горобчик.
– То це ти з’їв крохмаль?! – розгнівалася баба і, схопивши ножиці, відрізала горобчикові язика.
Увечері повернувся додому дід із оберемком дров на спині.
– Ото втомився! А як там мій горобчик поживає?
І дід рушив до клітки.
Тоді перелякана баба призналася:
– Він з’їв крохмаль, а тому я відрізала йому язик і випустила.
– Що ти наробила, стара! За таку дрібницю язика відрізати?
Дід узяв у руки горобчикову клітку й заплакав.
Наступного дня дід прокинувся рано-вранці і пішов шукати свого улюбленця.
– Де живе Горобчик Одрізаний Язичок? Де живе Горобчик Одрізаний Язичок? – розпитував він, блукаючи по бамбуковому гаю.
– Я тут! Я тут! – почулося з гущавини.
– Ось я тебе і знайшов! – зрадів дід, коли натрапив у густих заростях на гарненький будиночок.
Горобчик Одрізаний Язичок вийшов йому назустріч і вклонився.
– Дідусю, пробач, що я вчора з’їв крохмаль! – мовив він.
– Та нічого. Біда тільки, що стара так жорстоко з тобою вчинила. ‘
Коли дід зайшов у будиночок, його обступили горобці.
– Будьте як удома! Будьте як удома! – припрошували вони.
Діда пригощали смачними стравами, співали йому пісень, розважали танцями. Він так розвеселився, що мало не забув про свій дім, і підвівся лише тоді, як стемніло.
Горобці винесли дві скриньки і сказали:
– Ось важка, а ось легка скринька. Беріть ту, яка подобається.
– Я старий і краще візьму легку,– відповів дід, рушаючи в дорогу.
Повернувшись додому, він відкрив скриньку й не повірив власним очам: скринька була повна-повнісінька великих і малих золотих монет.
– Ой, скільки добра ти роздобув! Я теж хочу розбагатіти! – вигукнула баба і, не слухаючи дідових умовлянь, подалася в бамбуковий гай.
Де живе Горобчик Одрізаний Язичок? Де живе Горобчик Одрізаний Язичок? – питала вона.
– Я тут! Я тут! – почулося з гущавини.
Незабаром баба опинилася перед гарненьким будиночком. Назустріч їй вийшов Горобчик Одрізаний Язичок
– Ласкаво просимо! Заходьте!
– Ні, ні! Я поспішаю додому. Давайте скриньку! – відповіла баба, оглядаючись навколо.
Горобці винесли дві скриньки.
– Ось важка скринька, а ось легка. Беріть ту, яка вам до вподоби.
– Я беру важку.
Баба завдала скриньку собі на спину й рушила додому.
Заточуючись,– адже скринька була дуже важка,– вона нарешті вибралася з гаю, але далі не могла ступити й кроку – так утомилася.
«Перепочину трохи й гляну на монети»,– вирішила баба й поставила скриньку на землю.
– Ой!..– закричала баба, коли, відкривши скриньку, побачила: з неї повзуть вужі, гадюки, сколопендри.
Кажуть, баба тікала, як несамовита, і благала: «Рятуйте! Рятуйте!»
