Давно колись жила собі баба з невісткою. Та не було між ними злагоди. Баба тримала невістку в чорному тілі: сама нишком наїсться, а невістка голодує.
Одного дня, коли свекруха була вдома сама, принесла їй сусідка коржиків.
– Дякую, дякую! Я їх зараз же скуштую,– сказала баба і поїла майже всі коржики.
Лишилося тільки п’ять, але і їх баба ой як не хотіла віддати невістці! А тому поклала коржики у горщик, гарненько його прикрила й поставила у комод. Та все одно не заспокоїлася, аж поки не звеліла коржикам:
– Слухайте уважно. Як невістка загляне, перекиньтесь жабами.
Баба повторила заклинання кілька разів і пішла з хати.
Однак невістка, яка саме повернулася з поля, все це бачила й чула, заховавшись за дверима. «От скнара!» – подумала вона, а коли стара вийшла з двору, то вийняла з комода коржики й з’їла.
«Треба провчити свекруху!» – вирішила невістка.
Побігла вона на город за хатою, наловила жаб, напустила їх у горщик і гарненько його прикрила, а сама знову пішла в поле.
Невдовзі свекруха повернулася додому і, згадавши про коржики, поспішила до хати.
«Добре, що нема невістки»,– подумала вона і вийняла з комода горщик.
Та от диво – коржики обернулися в жаб і повистрибували з горщика.
Баба сторопіла.
– Ой, коржики, таж це – я, це – я! Як будете так стрибати, то вся начинка з вас повипадає! – благала стара і кинулася вслід за жабами.
А жаби стриб у город за хатою – тільки їх і бачили.
