Гей, заведи коня!

Гей, заведи коня!А тепер послухайте, діти, ще й таку бувальщину. Одружився візник Петруччо, привів по весіллю молоду дружину до своєї господи та й каже:
– Тепер ми з тобою, Розіно, житимемо на славу! Я працюватиму, а ти господарюватимеш удома. Роботи я не боюсь – з досвітку до ночі поганятиму коня, як буде треба. Та коли вже я приїду додому – то край! Тут усе робиш ти. Тільки-но під’їду возом до воріт і гукну: «Гей, заведи коня!» – щоб ти негайно вибігала з хати.
– Отакої! – сказала Розіна.– Чого б це я з конем водилася?
– А ти ж як думала? Його ж треба розпрягти, нагодувати, напоїти! Отож тільки-но я гукну: «Гей, заведи коня!», щоб ти…
– І не доторкнуся до твого коня! – відповіла йому Розіна.– Не того мене вчили батько й мати.
– Дарма,– вів своєї Петруччо.– Я тебе всьому навчу. Заведеш коня у двір…
– Не заведу! – відрубала Розіна.
– Як-то не заведеш, коли я гукну: «Гей, заведи!..»
– Ти гукнеш, а я візьму та й не вийду.
– Слухай, Розіно, не гніви мене, краще заведи коня!
– Не заведу! – вперто відказала Розіна.
Тут Петруччо вже не втерпів та як крикне:
– Заведи, кажу!
– Не заведу!
– Не заведеш?
– Не заведу!
На крик збіглися сусіди й заходилися розпитувати молодят:
– Що тут у вас діється? Чого ви сваритесь?
Петруччо й розповідає:
– Та ось дружина не хоче мені допомагати. Я кажу їй: «Заведи коня», а вона: «Не заведу»…
– Як вам не соромно через таке сваритись! – озвався старий Джузеппе.– Коли вона не хоче завести, то дайте я вам заведу того коня. Де він у вас?
– Та, бачите,– затнувся Петруччо.– Коня в нас поки що нема. Я лише збираюся його купити.