Чотирнадцятий

ЧотирнадцятийБули собі колись батько й мати і мали чотирнадцятьох синів. Найменшого так і звали – Чотирнадцятий. Оцей-то Чотирнадцятий був не такий, як його старші брати. Виріс він так швидко, що всі дивом дивувалися.
– Ти б допоміг братам працювати на полі,– сказала якось йому мати.– На ось тобі кошик із сніданням та й іди до них.
Узяв він кошика з чотирнадцятьма хлібинами, чотирнадцятьма кружалами сиру, чотирнадцятьма літрами молока й пішов.
Захотілось йому дорогою їсти. От він сів край шляху, з’їв усі чотирнадцять хлібин і кружал сиру і випив чотирнадцять літрів молока.
Брати зостались голодні.
– До харчів ти, брате, удався нівроку. Побачимо тепер, який ти до роботи. Ану ж бери мотику.
– Добре,– каже,– тільки дайте мені мотику чотирнадцять фунтів вагою.
Вони дали.
– А тепер,– каже,– подивимося, хто перший дійде на край поля!
Махнули всі чотирнадцять братів мотиками – першим на край поля дійшов Чотирнадцятий.
Від того дня він працював укупі з братами. Працював за чотирнадцятьох і їв за чотирнадцятьох.
Брати з голоду так перепалися, що стали схожі на в’ялену рибу.
От батько з матір’ю кажуть Чотирнадцятому:
– Пішов би ти, сину, в світ, побачив би, як там люди живуть.
Попрощався Чотирнадцятий з родиною та й пішов.
В одному селі багач шукав п’ятнадцять наймитів для роботи в полі.
Довідався про це Чотирнадцятий, пішов до нього й каже:
– Я роблю і їм за чотирнадцятьох. Але й плату беру за чотирнадцятьох. Найміть мене, як хочете.
Багач схотів вивірити Чотирнадцятого і взяв його за наймита. Але ще й п’ятнадцятого наймита знайшов собі. То поки цей махне мотикою один раз, Чотирнадцятий – чотирнадцять! Невдовзі все поле обробили. Та господар не хотів платити Чотирнадцятому, як домовилися,– за чотирнадцятьох, і надумав його здихатися.
– Слухай,– каже,– зроби мені ще одну роботу. Онде стоять семеро волів з чотирнадцятьма мішками. Піди з ними в пекло до тамтешнього начальника Люцифера, понасипай повні мішки золота, а тоді вертайся.
– Добре,– погодився Чотирнадцятий,– тільки дайте мені обценьки вагою чотирнадцять фунтів.
Господар дав йому обценьки чотирнадцять фунтів вагою, і пішов Чотирнадцятий до пекла, женучи волів поперед себе.
Підійшов до брами пекла.
– Мені треба до вашого начальника Люцифера! – гукнув пекельникам, які стояли при брамі за охоронців.
– Чого ти хочеш від нашого повелителя ? – питають нечисті.
Чотирнадцятий віддав їм листа від свого господаря, у якому той вимагав
від Люцифера чотирнадцять мішків золота.
– Проходь! – кажуть йому.
Тільки-но Чотирнадцятий спустився в пекло, як чотирнадцять чортів, вищиривши зуби, кинулись на нього. Та парубок був не з полохливих: хіп одного обценьками за язик, хіп другого, і так усіх,– вони й дух спустили. Залишився живий сам тільки Люцифер, найстарший чорт.
– Що ти наробив?! – заголосив він.– Ти занапастив чотирнадцять найкращих моїх чортів! Я сам не зможу наповнити усі твої мішки золотом!
– Дарма,– заспокоїв його Чотирнадцятий,– я й без тебе впораюся.
Насипав він чотирнадцять мішків золота й каже Люциферові:
– Бувай здоров. Я піду.
– Не вийдеш ти звідси! – заревів Люцифер і роззявив пащу ковтнути
Чотирнадцятого.
Але той хіп Люцифера за червоний язик, перекинув через плече й пішов додому, підганяючи волів, навантажених золотом. Прийшовши, він прив’язав Люцифера до ніжки кухонного столу.
Проси чого хочеш!– заплакав Люцифер.– Тільки пусти мене додому!
– Добре вже,– всміхнувся Чотирнадцятий,– забирай мого господаря і йди під три вітри.
Пекельник так і зробив.
А Чотирнадцятому лишилися і садиба, й худоба вся багачева, і всі мішки з золотом.