У Країні Зелених Луків жив веселий народ-співець. Він ростив хліб і співав пісні. У кожного була маленька сопілка.
Та ось у Країну Зелених Луків звідкись прийшов Живоїд — Ненавидник Радості. Як тільки хто заспіває чи заграє на сопілці, він підкрадається ззаду, хапає
пісню — і в рот. То й назвали його Живоїдом. Там, де він пройде, помирають пісні.
От уже всі пісні поковтав Живоїд. Залишилась у Країні Зелених Луків одна тільки сопілка. Маленький хлопчик зарив її в землю й сказав пошепки:
— Помовч, а тоді ми з тобою переможемо Живоїда.
Все мовчить у Країні Зелених Луків. Радіє Живоїд — Ненавидник Радості. І сонечко померкло…
Коли це там, де хлопчик зарив сопілку, зазеленіла пшениця, заколосилась. Заспівало колосся, як сопілка. Співає уся земля, співає небо, співає уся Країна Зелених Луків. Пораділи люди, поробили собі нові сопілки й знову заграли. Живоїд лежав на осонні, об’ївшись пісень. Ледве почув він, як усе співає, так і лопнув зі злості.
