Аварійна посадка

Аварійна посадкаВедмідь та Заєць гуляли неподалік будинку.

– Ведмедику, дивись! — раптом вигукнув Заєць і показав лапкою в небо.

– Ого! – здивувався той. – Що це таке?

У небі, погойдуючись, пливла загадкова куля.

– Що це може бути? – задумливо промовив Заєць.

Раптом куля похилилася на бік і швидко стала опускатися все нижче і нижче – на Ведмежу скелю.

– Давай підемо і подивимося, що там, – запропонував Заєць. – Раптом комусь потрібна допомога?

– Але ми не знаємо точно, чи є там хтось, – запротестував Ведмідь. – Може, ця куля впала з неба! Скоро стемніє, а до Ведмежої скелі йти довго.

– І справді, – погодився Заєць. – Почекаємо до ранку.

Того ж вечора після вечері Заєць дістав велику книжку, яку Ведмідь отримав у спадок від свого дядька. Він довго гортав сторінки, а потім сказав:

– Уявляєш, Михасю: виявляється, та дивна штука – повітряна куля! На таких кулях подорожують по всьому білому світу. І на кулі обов’язково має бути пілот!

У книзі був великий розділ про польоти на повітряній кулі, і Заєць сумлінно вивчив її.

На світанку друзі зібрали все, що потрібно для походу, і вирушили в дорогу. На них чекала важка дорога.

Спочатку треба було пройти великим лугом, потім переплисти через річку. А потім битися з густими чагарниками колючої ожини.

– Ой! Ай! – Почергово скрикували Заєць і Ведмідь.

Крутий підйом вів через дрімучий ліс, потім кам’янистою дорогою і скелею. День видався спекотний, і друзі сильно змучилися. Незабаром вони пихкали як два потяги.

– Сподіваюся» пілот повітряної кулі не поранений, – прокрехтів Заєць.

– Я теж, – переводячи подих, відповів Ведмідь. – Інакше мені доведеться тягнути його на собі!

І ось вони дісталися до підніжжя Ведмежої скелі.

– Куля приземлилася вчора десь там, високо. На нас чекає ще один марш-кидок! – сказав Заєць, вдивляючись на верхівку скелі

Ведмідь зітхнув. Він уже дуже втомився, і його шерсть була геть мокра від поту. Попередній підйом у порівнянні з новим здався дитячою забавою!

Задихаючись, друзі дерлися нагору. І ось вони нарешті досягли вершини Ведмежої
скелі. Тут все заросло густим чагарником і рідкими деревами, але повітряної кулі ніде не було видно.

– Де ж ця нещасна кулька? – бурмотів Ведмідь. – Не хотілося б, щоб наші муки були марними!

— Вона, мабуть, ховається десь тут, — сказав Заєць і уважно озирнувся на всі боки.

За хвилину друзі побачили високу модрину зі зламаними гілками.

Заєць з Ведмедем стали оглядатися і незабаром помітили серед чагарників велику жовту оболонку повітряної кулі. Вона була вся порвана. Неподалік лежала дивна залізяка, а поруч валялася кабіна, точніше те, що від неї залишилося.

– Оце так! – Вигукнули обидва.

Повітряна куля вже ні на що не годилася.

В цей момент у кущах щось зашаруділо, і приятелі здригнулися від переляку. Але це була лише двоє гусей, які тут мешкали.

-Тихіше! – таємниче зашипіли вони. – Це інопланетянин, і він прилетів, щоби забрати нас!

– Дурниці! – раптом пролунав голос звідкись зверху. – Що я можу зробити? І хіба я схожий на інопланетянина?

“Трохи”, – подумали Заєць, Ведмідь і гуси, коли підняли голови і побачили невелику фігурку, що застрягла у гілках дерева.

– Ви не поранені? – поцікавився Ведмідь.

– Ні! Тільки ось не могли б ви допомогти мені злізти звідси? – невдоволено пропищала істота.

Ведмідь простягнув лапи і звільнив «інопланетянина» від гілок.

– Я стирчу тут із вчорашнього вечора! – поскаржився незнайомець.

Цього разу його голос звучав трохи привітніше.

Я зовсім не інопланетянин, – заявив він. Я – відважний повітроплавець і шукач пригод Коала. На жаль, моє повітряне судно під назвою «Буревісник» зазнало аварії, і я провисів тут усю ніч. Я страшенно зголоднів!

Ведмідь засяяв.

– У нас з собою є трохи їжі, і ми із задоволенням поділимося з тобою! – сказав він охоче.

І у Ведмедя, і в Зайця до того часу вже бурчало в животах, і друзі були раді перекусити.

Тільки Ведмідь розпакував свій наплічник, як незнайомець накинувся на їжу і сам ум’яв усі припаси!
Ось тепер я почуваюся набагато краще, радісно прицмокуючи, промовив він.

– Приємно чути, – пробурчав Ведмідь, спантеличений таким поворотом справи.

– Я знову готовий до подвигів! – вигукнув маленький Коала і розповів Медведю із Зайцем про те, який він герой. Кожне його речення починалася з букви «Я».

– Я подорожую по всьому світу в пошуках пригод. Я пишу про них, щоб потім розповідати тим, хто немає можливості подорожувати, – гордо хвалився Коала.

Друзі здивовано дивились на нього.

– Ти можеш пожити у нас, поки ми не відремонтуємо твій літальний апарат, – запропонував Заєць.

– Що ж, я не заперечую, – відповів герой. – Тільки ви повинні донести моє спорядження.

Заєць із Ведмедем завдали на плечі, все що залишилося від повітряної кулі, і мовчки потягли стежкою.

Коли вони спускалися крутою скелею, Коала раптом голосно скрикнув: «Ой-ой-ой!» – І став підстрибувати на одній лапці.

– Я поранив лапку, – хникав він, – і більше не можу йти!

Ведмедю довелося взяти на свої плечі ще й самого мандрівника. Весь шлях назад, сидячи на спині Ведмедя, маленький Коала роздавав вказівки:

– Дивись, дивись, куди ступаєш! Не так швидко, Ведмедику! Обережно, у мене лапка болить!

Вони насилу дісталися лугу, і тут лапка Коали раптово перестала боліти. Хворий жваво побіг по лузі, зриваючи квіти і жуючи солодку конюшину. На свій жах, він не помітив, як потрапив у кущі ожини…
Було не так легко витягти Коалу звідти.

– Тягни мене сильніше, Ведмідику! Ну ти й незграбний! – лаявся шукач пригод.

Через хвилину Коала налетів на трухлявий пень, а потім впав в яму. Заєць і Ведмідь раз у раз рятували повітроплавця, але його це зовсім не бентежило.

– Такі неприємності відбуваються з усіма, хто потрапляє в чужі краї, – говорив Коала. – На щастя, я справжній герой, і мені завжди вдається подолати небезпеку!

Час від часу Коала діставав із сумки похідний щоденник і щось туди записував.

Коли всі троє підійшли до струмка, Коала знову схопився за лапку і поскаржився, що болить.

– Плавати для мене надто небезпечно, – скаржився він Ведмедю.

Ведмідь мовчки посадив героя на колоду і поплив, штовхаючи її перед собою. У воді також не обійшлося без пригод. Маленький Коала примудрився зісковзнути з колоди і почав тонути.

І знову Ведмідь врятував великого мандрівника. Щойно вибравшись із води, Коала важно заявив:

– Навіть найкращий плавець не може впоратися з судомами м’язів!

– На мою думку, наш герой просто не вміє плавати, – шепнув Заєць Ведмедю на вухо.

Після всього пережитого Коала так знесилів, що Заєць був змушений змайструвати для нього ноші з вербових гілок. Тепер шукач пригод міг зручно сидіти і спокійно розповідати про свої пригоди, поки Ведмідь тягнув його лугом.

Вже настав вечір, коли всі троє дісталися додому. Коала оглянув будинок і вказав на затишне містечко, де звичайно ночував Ведмідь.

– Я спатиму тут, – оголосив він і спитав: – Чи немає у вас чогось їстівного? Я страшенно зголоднів після всіх сьогоднішніх випробувань!

Підкріпившись цукровим буряком і пирогом із бузиною, Коала знову почав розповідати втомленим друзям про свої неймовірні мандри.

Вдосталь наговорившись, він і не помітив, як міцно заснув.

На жаль, Коала уві сні дуже голосно хропів. Змучений Ведмідь пішов спати на балкон, і Заєць незабаром також приєднався до нього.

Але сон друзів тривав недовго, тому що – Коала любив рано вставати. На світанку він узяв свій залізний ріг, який завжди носив із собою, і почав у нього трубити. Мабуть, Коала не знав, як правильно грати на цьому інструменті, бо ріг видавав жахливі звуки.

– О ні! – простогнали господарі, що не виспалися, і заткали вуха.

Весь день маленький Коала випробував терпіння нових приятелів і добре набрид їм.

– Колись скінчиться цей жах? – стогнав Заєць.

– Ну, потерпи, адже не назавжди ж він тут оселився! – втішав його Ведмідь.

Наступного дня прийшли сусіди, яким було цікаво познайомитись із незвичайним гостем. Вони взялися полагодити повітряну кулю і заодно хотіли послухати захоплюючі історії про подорожі.

Розповідати Коала міг нескінченно, а вдячних слухачів було достатньо! Вони раз у раз просили нових і нових історій,

Проте за кілька днів мешканці Чарівного лісу виявили, що історії Коали часто повторюються. У проміжках між розповідями він брав свій дивний ріг і голосно трубив.

– Будь ласка, не треба більше, – тихенько попросив Єнот.

– Який жах! – прошепотіла Білка.

Таке нахабство з боку Коали виглядало не дуже гарно.

Хоча спочатку мандрівник сподобався звірам, невдовзі всі почали від нього втомлюватися і засинали під час його розповідей.

Тепер звірі намагалися якнайшвидше відремонтувати повітряну кулю: вони хотіли, щоб гість якнайшвидше покинув мирний Чарівний ліс. Ніхто не бажав слухати його хвастощі, а від звуку рога хотілося заткати вуха. Але бідолахи не наважувалися сказати Коалі про це.

Коли повітряна куля майже полатана, Коала почав хвалитися, як одного разу
за допомогою трубки та стріл налякав величезного лютого кабана, і показувати, як це було.

– Ану, іди сюди, дурна свинко! – крикнув він і замахнувся трубкою.

– Це ще чому?! – пролунав сердитий крик.

Це була Морська свинка, яка щойно прийшла на галявину разом із найкращим другом Їжачком. Вони поверталися з прогулянки і хотіли привітати сусідів.

Коли Коала побачив Морську свинку, він завмер на місці. Наступної хвилі відважний герой кинув трубку зі стрілами і з криком помчав геть.

– Будь ласка, не бийте мене! Пощадіть! – голосно кричав великий мандрівник.

Одним стрибком він пірнув у дерев’яну діжку, що стояла біля старого дуба.

Бідолашні Їжак та Морська свинка нічого не зрозуміли.

Проте всі інші звірі від душі засміялися і довго не могли зупинитися. Боягуза, який би злякався невинної Морської свинки, вони досі не знали! Ось так ганьба! Тепер в очах звірів він більше не був сміливцем.

Коала сильно засоромився. Висока думка про нього як про великого героя назавжди зіпсувалася.

– Мені так соромно! Тепер кожен, хто почує моє ім’я, почне сміятися, – журився він.

– Не турбуйся, Коала! – потішив його Заєць. – Ми нікому нічого не скажемо. Але надалі не хвалися!

– Кому ж захочеться зізнатися, що він слабкий, полохливий і не вміє плавати? – схлипнув Коала.

– Неправда, ти сміливий, коли наважився летіти на повітряній кулі! Тільки ти не повинен більше обманювати, – сказав Заєць.

– Правильно! – зауважив Ведмідь.

Коала повеселішав.

– Ви маєте рацію, друзі, дякую вам! – Вигукнув він. – Я надалі ніколи не розповідатиму про те, чого не було насправді.

І справді – адже брехня принесла йому стільки проблем! Звичайно ж всі звірі пробачили його, а Коала зрозумів, що він зовсім не великий герой, яким вважав себе досі.

З цього моменту у мандрівника пішло інше життя. Він більше не хвалився, не базікав безперервно і не діяв нікому на нерви. А Морська свинка виконала його давнє бажання: вона навчила його плавати.

Одного дня повітряну кулю полагодили і Заєць сказав:

– Завтра ми випробуємо цей апарат!

– Але, Зайчику, – запитав Коала, – як я полечу, кошика немає?..

– Стривай – побачиш! – загадково відповів той.

Коалі було дуже цікаво але довелося проявити витримку.

Повітроплавець захотів віддячити новим друзям і вирішив влаштувати ввечері свято. Він сам приготував гарбузове пюре та ягідний торт.

Що за бенкет він влаштував! Усі мешканці Чарівного лісу співали, танцювали та сміялися всю ніч до ранку.

Настав новий день. Гарна жовта куля лежала на зеленій траві, а до неї був прив’язаний новий пасажирський кошик – та сама діжка, у якому Коала ховалася від Морської свинки.

Пілот був у захваті і безперестанку дякував друзям. Усі кричали «Браво!» та «Ура!». Потім звірі зібрали солому, гілки, розпалили багаття і наповнили повітряну кулю гарячим повітрям.

Кожен міг політати на повітряній кулі і помилуватися згори красою Чарівного лісу. Що за чудове видовище! Мабуть, ще ніколи в Чарівному лісі не було так весело. І тільки один Ведмідь не радів: він страшенно боявся літати!

– Мені погано, – стогнав він і заплющував очі, щосили чіпляючись лапами за край кошика.

Нарешті настав час прощатися.

– До побачення друзі! Спасибі вам за все! — говорив маленький Коала і тиснув звірам на прощання лапки. – Я писатиму вам листи! Бережіть мій музичний ріг, як спогад про мене!

– Ні, – відповіли звірі. – Краще візьми його з собою, тобі він стане в нагоді. А ми й так згадуватимемо про тебе!

“Буревісник” велично піднявся в небо з Коалою в діжці і неквапливо полетів. Поступово він зник з поля зору.

Всі махали йому слідом, поки не втомилися лапи.

Незабаром повітряна куля перетворилася на маленьку плямку на небосхилі.

– Я трохи сумуватиму за ним, – зітхнув Ведмідь.

– Дечого мені точно не вистачатиме, – весело пробурчав Ведмідь.

– Знаємо, знаємо! – закричали всі звірі хором. – Його хропіння та його музики!

І засміялися так голосно, що їхній сміх чувся далеко за межами Чарівного лісу.

Якщо сподобалось? Поділіться з друзями:
0 0 голосів
Рейтинг статті

0 Коментарі
Старіші
Новіші Найпопулярніші
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі