Вовк і Огонь
У лісі хтось розклав Огонь.
Було то восени вже пізно;
Великий холод був, вітри шуміли [г]різно,
І била ожеледь, і сніг ішов либонь;
Так, мабуть, чоловік біля багаття грівся…
У лісі хтось розклав Огонь.
Було то восени вже пізно;
Великий холод був, вітри шуміли [г]різно,
І била ожеледь, і сніг ішов либонь;
Так, мабуть, чоловік біля багаття грівся…
На річечці якійсь маленькій
Стояв собі млинок, і в нім Мірошник жив.
Хоч невеличкий млин, да, знаєш, чепурненький;
Раз по раз, день у день крутивсь, і гуркотів,
І хліба вистачав хазяїну чимало.
Учора мій сусід купив собі Коня
Із табуна, татарського, презлого,
Такого жвавого, такого вже баского!
Дивлюсь: сусід і вся його сім’я
Уздечки не напнуть на його…
Орлу схотілось попоїсти;
Піднявсь угору птичий цар
І вгледів відтіля, що край ставка овчар
Онучі прати мусив сісти,
Отара ж попаски попхалась навмання.
Розводячи, неначе міх, свій рот,
Повчав Козу бурмило Бегемот:
— Чого стрибать, яка у тім потреба?
Що? Спорт? Дурниці! Соромно за тебе…
На узліссі чималенька
У гнізді жила сімейка:
Ворон-батько, Гава-мати,
Їхні діти Гавенята.
Ворон був ученим мужем,
Заклопотаний був дуже…
В степу курному,
Далеко від міського дому,
Новеньке легкове Авто
Зустрілось з Трактором старим,
Від пилу чорним і брудним,
Й дивується…
Лиш на отару Вовк напав —
На нього кинувсь Вовкодав
І ледь не розідрав.
Сяк-так
Відповз у ліс хижак,
У лігві дух спускає неборак…
Якось-то зрання
Подався Браконьєр на полювання.
Скрадаючись він довго лісом брів
(«Що далі в ліс, то менш інспекторів»).
Нарешті у глухій місцині
Сліди побачив: дикі свині…
Гусак і Качур,
Друзі з давніх пір,
Якось з ставка
Верталися у двір,
Аж їм назустріч…
На цирковій арені
Дресирувальник із Ведмедем виступав,
За кожний номер цукор із кишені
Він Клишоногому давав.
Старався з усіх сил «артист»,
Ведмежий свій показуючи хист…
Як Собака стеріг хату,
То його й тримали;
Як постарівся, небора,
Взяли та й нагнали…
Пробігає Лис голодний,
Через пеньки скаче;
Аж слухає — десь Ворона
На гілляці кряче,…
Ізнемігся старий вовк,
Ледве що плететься,
Аж з ягнятами вівця
На полі пасеться…
Іде циган по діброві
(Десь лихе носило),
При нім пара вареників,
Люлька та кресило…
Несе м’ясо руський Кіт,
Польський вихилясом:
«Що ти, Котику, несеш?»
А той каже: «М’ясо!»…
Чи в Києві, чи в Полтаві,
Чи в самій столиці,
Ходив чумак з мазницею
Помежи крамниці….
Веселий господар Дем’ян
Любив гостей на бесіду скликати.
Він був багатший від усіх селян,
Всього доволі мав, було чим шанувати.
Вподобався йому найбільше Клим,
Земляк хороший, що й казати….
Один заможний господар
Надумався Вовків злякати.
«Що,— каже,— той вівчар
Собак дві сотні назбирати!»
Здається б, і гаразд було:
Вовки полохать перестали…
Був на селі Вівчар Тарас;
Він панових овечок пас.
Став мій Тарас чогось журитись:
Сидить, голівоньку схилив,
А панові боїться похвалитись,
Щоб пан не бив….
В Селян терпіння вже не стало:
Бо кривд чимало
Струмочки їм та річечки
Весною в повінь завдавали;
Пішли собі просити ради у Ріки,
В яку оті струмки і річечки впадали…
Старий збиравсь садити деревце.
«Вже хай би будував; та як садить в ті літа,
Коли ідеш із цього світа!» —
Казали, бачивши оце,
Три юнаки, та ще й з Старого глузували:
«Щоб плід якийсь тобі твої труди давали…
Собака, Лев та Вовк і Лис
В сусідах проживали.
Отож колись
Вони зійшлись
Та й договір собі уклали:
Щоб спільно звірів полювать…
В далекій стороні, в якій, про те не знаю,
Мабуть, в Німещині, а може, і в Китаї,
Хтось разом оженивсь на трьох жінках.
Загомонів народ, почувши гріх великий,
Жінки голосять так, що стріх…
«Мабуть, на небі звісно стало
(Про себе Віл в кошарі гомонів)
Про те, що ввесь мій вік я все за двох робив
Да й витерпів-таки чимало, –
Що в плузі силковавсь, копиці волочив…
Із Вітром Сонечко розгуторило мову
Про силу, бачите, хто з них модніший був.
Звичайно за словцем балакали по слову,
А далі Вітер так на заклад навернув:
«Чи бачиш, їде ген собі козак по полю?
Як цупко він нап’яв на плечі кобеняк!…
У селi в господаря жило два пси. Довелося якось повз ворота проїжджати незнайомцевi. Один пес вискочив, погавкав, доки чоловiк не зник iз очей, i повернувся до двору.
— Що це тобi дало? — спитав другий собака.
— У всякому разi не так нудно, — вiдповiв той.
Свиня з Мурашкою сперечалися, хто з них двох багатший. А Віл був свідком і побічним суддею.
— Чи ж багато у тебе хлібного зерна? — спитала з гордовитою посмішкою Свиня. — Ану-бо, поясни, шановна пані…
Неподалік від озера, з якого визирали жаби, сидів на гілці й виспівував Чиж. Поблизу нього крякав собі й Ворон, та, бачачи, що Чиж не полишає співати, сказав:
— Чого ще й ти сюди пнешся, жабо?
На буйний Чуб
Сваривсь похмурий Лоб:
— Як міг би, то мене
Всього закрив на зло б! —
Коли ж від Чуба…