TOU

Барвінкові зорі

Барвінкові зоріНеподалік від старої смереки, на пагорбі, біля якого весело дзюрчав прозорий струмок, жили-були три сусідки: мишка Явлинка, жабка Рашка і ящірка Шпинька. Щовечора збиралися сусідки побалакати або поспівати.

Мрійлива мишка Явлинка дивлячись на далекі зорі, захоплено шепотіла:

– Як мені хочеться жити серед зірок.

– А яка з того користь? – відповідала Шпинька. – Хіба ж під їх світлом зігрієшся, як під сонцем?

– До того ж вони, мабуть, зовсім не смачні, – додавала Рашка.

– Зате вони такі тендітні та лагідні… – стояла на своєму мишка.

Одного разу, прогулюючись, Явлинка замріялася і не помітила, як опинилася далеко від своєї нори.

– Де це я? – схаменулася мишка, злякано роздивляючись навкруги.

Вона подивилася вгору. Понад нею повільно погойдувалися від вітерця квіти барвінку, схожі на блакитні зорі

– Йой! Невже ж це зірки?! – зраділа Явлинка.

Мишка ще ніколи не бачила таких квітів, тому й вирішила, що то справжні зорі.

Поміркувавши, Явлинка викопала барвінкового корінця і, обережно пригорнувши його до себе, побігла додому. Вона так поспішала, що зовсім не дивилася під ноги.

Раптом мишка за щось зачепилася і впала. Хутко підхопившись, озирнулася – з розлогих лопухів стирчав хвіст ящірки Шпиньки. Це через нього й спотикнулася Явлинка.

– Агов, Шпинько, ти що тут робиш? – гукнула мишка. Але відповіді не було.

Ухопивши ящірчиного хвоста, вона смикнула його до себе. Несподівано легко з лопухів вискочив тільки хвіст, а самої Шпиньки не було. Розгублена Явлинка щодуху помчала додому.

Коли захекана мишка вибігла на пагорб, одразу ж кинулася до Рашки, яка відпочивала після обіду, пестливо поводячи лапкою по пухкенькому животику.

– Рашко, з нашою сусідкою скоїлося лихо! – залементувала Явлинка.

Жабка з переляку аж підскочила і витріщила свої й без того вилупкуваті очі.

– Квак це? – запитала вона.

– Не знаю. Од неї тільки хвіст лишився. Я щойно знайшла його…

– Тю… – з полегшенням зітхнула жабка. – То Шпинька, мабуть, сама його кинула, щоб не заважав.

– Як же можна без хвоста?! – жахнулася Явлинка.

– Дуже просто! От у мене, наприклад, нема хвоста – і нічого, – відказала Рашка.

Зашурхотіла травиця, і з неї визирнула Шпинька.

– От тобі й на! – зраділа Рашка. – А Явлинка гвалт зчинила, бо твого хвоста знайшла…

– То просто мені старий хвіст набрид. Я новий відрощу. А це ти що тримаєш… мабуть, ще чийсь хвіст знайшла? – посміхнулася Шпинька.

Мишка поклала на землю корінець і почала пояснювати:

– Це не хвіст, а корінець! Я його посаджу – і з нього виростуть зорі.

– Навіщо? – здивувалася Рашка. – Тільки час марнуватимеш. Краще б мух та комах ловила – вони такі смачні!

– Оце діло! – підтримала Шпинька. – А зорі твої, мабуть, ніколи не виростуть…

Проте Явлинка не стала їх слухати. Вона викопала біля нірки ямку, поклала туди корінець і пригорнула землею. Потім знайшла горіхову шкаралупку, почала носити водицю зі струмка і поливати корінець.

Спочатку Шпинька і Рашка тільки спостерігали, та коли з’явилися перші паростки, ящірка не витримала:

– Може, й справді виростуть зорі? Потрібно допомогти Явлинці.

– А що – й допоможемо. Подруги ми чи ні?! – погодилася жабка.

Вона теж почала носити воду, набираючи її за щоки. А Шпинька розпушувала землю, щоб корінцям барвінку легко дихалося.

І от, нарешті, настав час – розпустилися одразу три тендітні пуп’янки.

– Дивіться! – вигукнула Рашка. – Вони й справді, як зорі!

– Чому ж не сяють? – розчаровано запитала Шпинька.

– Мабуть, тому, що зорі починають сяяти лише увечері, – зробила припущення Явлинка.

Подруги всілися під квітами, чекаючи сутінків.

Сонце поволі котилося до обрію. Повіяло вечірньою прохолодою. Нарешті сонячна куля пірнула за обрій, і все навкруги занурилося у темряву. На небі замерехтіли перші зорі, а з-поза лісу повільно виплив сріблястий місяць.

– А наші зорі чомусь не засвічуються… – сумно зітхнула Рашка.

Раптом одна з квіточок барвінку засяяла блідим світлом. За нею друга і третя… Це світлячки, які забралися у квіти, повмикали свої ліхтарики, бо їм дуже сподобався барвінок.

З того часу щовечора збираються Явлинка, Рашка і Шпинька біля квітів. Обійнявшися, вони з нетерпінням чекають, коли засяють барвінкові зорі і тихесенько співають пісню, яку склала мишка Явлинка:

Сонечко за обрій

стомлено сідає.

Над землею тихий

вечір западає.

Колисає квіти

теплий вітерець.

Засинає жвавий

коник-стрибунець.

Понад сонним степом

сяють угорі

Чарівливі зорі,

наче ліхтарі.

Якщо сподобалось? Поділіться з друзями:
0 0 голосів
Рейтинг статті

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі