Один чоловік мандрував у торгових справах. Але щастя не супроводжувало його, і він вирішив повернутися додому. Дорогою він вийняв торбу з їжею і зупинився поїсти. Повз проходив голодний бедуїн. Він вклонився арабу і сказав:
-Я з твоєї країни, а йду до Іраку.
Той запитав:
– Чи немає у тебе звісток про мою сім’ю?
– Є, – відповів бедуїн.
– Як здоров’я мого сина?
– Він у доброму здоров’ї, слава Аллаху.
– А його матері?
– Її здоров’я таке добре, що кращого й бажати не доводиться.
– А як мій дім?
– О, він чудовий, як тобі відомо.
– А як ти знайшов мого верблюда?
– Дуже вгодований верблюд.
– А як собака?
– Як завжди, стереже будинок.
Вислухавши все це, купець повеселішав і. продовжував свою трапезу, не запропонувавши нічого бедуїну, який приніс радісні звістки.
Раптом вдалині з’явився дикий козел і відразу же знову зник у пісках.
Бедуїн вирішив вдатися до хитрощів, щоб змусити араба дати йому щось поїсти, і зауважив:
– Благополуччя проходить швидко і зникає назавжди, як цей козел. Те, що я розповів тобі про твою сім’ю, про твій будинок і майно, – це правда. Але ж так було вчора. А сьогодні… Цей козел не втік би, якби твій собака був живий.
– А хіба він здох? – захвилювався араб.
– Так, він об’ївся м’ясом твого верблюда, – відповів бедуїн.
– Що ти кажеш! Хіба верблюда також немає?
-Так. Його закололи на похороні твоєї дружини.
– Моя дружина померла?
– Наклала на себе руки від туги за твоїм сином.
– Як, і мій син помер? Будь ти проклятий!
– На жаль, дах твого будинку впав і придавив його.
Тут араб уже не витримав, закричав, кинувся до верблюда, скочив на нього і помчав, забувши про свою торбу з рештками їжі.
Бедуїн узяв сумку, з’їв усе, що в ній було, і сказав:
– Оце радості буде в цього араба, коли він приїде додому…
