Якось вранці кроленя Бенджамін Банні сидів на березі струмка.
Раптом він щось почув. Бенджамін Банні високо підняв свої вушка і прислухався: цок-цок, цоки-цок – почув він. Це по дорозі проїхав поні.
Поні був запряжений у візок, а правив ним сам містер Мак-Грегор, а поруч із ним сиділа його дружина місіс Мак-Грегор, вона виглядала дуже ошатно у своєму милому чепчику.
Щойно Бенджамін Банні переконався, що вони проїхали, як одразу ж вискочив на дорогу і побіг до своїх родичів, що жили в лісі позаду городу містера Мак-Грегора.
У цьому лісочку, треба сказати, проживало дуже багато кролів. Усі вони жили в затишних кролячих нірках, однак найгарнішою і наймилішою ніркою була та, в якій жила його тітонька зі своїми кроленятами (Булкою, Плюшкою, Пампушкою та Пітером Пушом).
Тітка Кролиця, як відомо, була удовою і заробляла на життя плетінням рукавичок і муфточок з кролячого пуху. А ще вона збирала трави і варила найсмачніший чай з розмарину і кролячого тютюну, який у людей ще називається «лаванда».
Треба сказати, що Бенджаміну не так вже й хотілося зустрітися з тіткою.
Він обійшов сосну позаду і мало не впав, спіткнувшись об свого кузена кролика Пітера.
Пітер чомусь сидів там на самоті. Він обгорнувся червоною носовою хусткою і мав вигляд вкрай нещасний.
– Пітере, – прошепотів Бенджамін, – що сталося з твоїм одягом?
– Він тепер надітий на опудало на городі містера Мак-Грегора, – сумно відповів Пітер і розповів усе, що сталося: як за ним гнались по городу і як він загубив свої черевички і нову курточку з мідними ґудзиками.
Бенджамін присів поруч із другом і розповів йому, як він щойно бачив містера Мак-Грегора, що поїхав зі своєю дружиною на візку, і що їх, напевно, не буде весь день, судячи з того, що місіс Мак-Грегор була в своєму найошатнішому чепчику.
У цю саму хвилину мама Кролиця голосно погукала:
– Пампушко! Де ти! Нарви мені ромашки!
Тут до мами підійшов Пітер і сказав, що, мабуть, йому треба трохи прогулятися.
Мама не заперечувала, і Пітер разом із Бенджаміном вирушили до будинку містера Мак-Грегора. Там вони піднялися на невисоку цегляну стіну, що служила парканом і відгороджувала город від лісової хащі.
Там, зі стіни вони відразу побачили опудало, одягнене в синю курточку і черевички Пітера, а на голові в нього красувався зелений шотландський берет містера Мак-Грегора.
Бенджамін сказав другові:
– Давай не будемо лізти у щілину під хвірткою, а краще спустимося он по тому стовбуру старої груші, – і він вказав на дерево, яке росло неподалік від паркану.
Так друзі й вчинили. Вони швидко скотилися по стовбуру груші.
Пітер приземлився вниз головою на грядку, але йому було зовсім не боляче, оскільки містер Мак-Грегор щойно розпушив грядку, і вона виявилася дуже м’якою. На ній вже починав сходити салат.
Друзі-кролики обійшли стару грушу і залишили багато незрозумілих слідів, особливо Бенджамін своїми дерев’яними черевичками.
Бенджамін сказав, що насамперед їм треба зняти курточку і черевики Пітера. А носова хустка, якою був закутаний Пітер, їм теж потім згодиться на щось інше.
Брати швиденько роздягли опудало.
Минулої ночі пройшов дощ, і в черевики набралася вода, а синя курточка трохи сіла від вологи.
Бенджамін приміряв на себе зелений шотландський берет містера Мак-Грегора, але він виявився завеликим.
Коли Пітер одягнувся, і носовичок, у який він був закутаний, звільнився, Бенджамін запропонував набрати в нього цибулі з сусідньої грядки і подарувати мамі Пітера.
Але Пітер не міг думати ні про що інше, йому весь час вчувалися якісь незрозумілі звуки.
Бенджамін же, навпаки, почував себе чудово. Він з’їв невеликий салатний лист. Потім заявив, що не раз бував тут зі своїм татом (між іншим, тата Бенджаміна Банні звали Бенджамін Банні-старший): вони частенько тут збирали салат до недільного столу.
А салат, і справді, у містера Мак-Грегора був соковитий і навіть солодкий.
А от Пітер зовсім нічого не міг їсти. У нього було тільки одне бажання: скоріше повернутися додому. Від страху він навіть розсипав цибулю.
Згодом Бенджамін сказав, що тепер з їхнею ношею їм ніяк не перелізти назад по старій груші. І він рішуче попрямував в інший кінець городу, до того місця, де була хвіртка. Пітер пошкандибав за ним.
Спочатку вони пройшли по дошках вздовж паркану.
Там місцеві миші, сидячи на своїх ґанках, спостерігали за кроликами, розгризаючи вишневі кісточки, і весело підморгували друзям.
Раптом Пітер аж випустив із рук носовичка з цибулею. Вони проходили повз такі знайомі квіткові горщики, парники і діжки, а Пітеру все вчувалися якісь звуки, і очі його стали від страху круглими, наче блюдця.
Він зробив пару кроків уперед та раптом різко зупинився.
За рогом спокійно собі лежала кішка!
Друзі тільки й встигли глянути на неї один раз, і тієї ж миті рвонули і сховалися під великим кошиком.
Кішка щось помітила, піднялася, потягнулася і підійшла до кошика, обнюхуючи його. Може їй сподобався запах цибулі? Так чи інакше, вона вляглася собі прямо на кошик і так лежала й лежала на ньому, здавалося, цілу вічність.
Неможливо було описати почуття Пітера і Бенджаміна. Там, у кошику, було темно, і ніяк з нього не вибратися!
До того ж від цибулі у братів потекли сльози. Минав час, ось і сонце вже заховалося за ліс, і день хилився до вечора, а кішка все сиділа і сиділа собі на кошику.
Нарешті, почулися чиїсь кроки і кролики здогадалися, що це шматочки засохлого тиньку покотилися з цегляної стіни.
Кішка підняла голову і подивилася туди, звідки почулися кроки, а там стояв старий містер Бенджамін Банні-старший. Він поважно крокував по цегляній стіні, шукаючи свого сина.
Він палив люльку з ароматним тютюном і тримав у руках за спиною прут.
Старий містер Банні завжди недолюблював кішок. Швидким стрибком він плигнув з верхньої тераси прямо на спину кішці. Кішка одразу ж відскочила убік, а містер Банні ще й копнув її та загнав у теплицю. В руці він тримав цілий жмут котячої шерсті.
Він так несподівано стрибнув на кішку, що та навіть не встигла нічого зрозуміти і забігла у теплицю. І містер Банні одразу замкнув за нею двері.
Після цього він рішуче витяг за вуха з-під кошика свого сина Бенджаміна і добряче відлупцював його прутом.
Після чого відправив обох кроленят із саду, а сам пішов позаду.
Через півгодини містер Мак-Грегор повернувся додому і те, що він побачив у своєму садку, м’яко качужи, його дуже здивувало.
Всюди були маленькі сліди, як-ніби хтось у крихітних дерев’яних черевичках витоптав увесь сад і город. Сліди були ну просто крихітні! Хто б це міг бути?
Але ще більше містер Мак-Грегор здивувався, коли побачив, що його кішка опинилася всередині теплиці, а двері були замкнені ззовні!
Коли Пітер повернувся додому, його мама зовсім не розсердилася на нього. Вона, навпаки, дуже зраділа, побачивши на синові його курточку і черевички.
Сестра Пітера допомогла йому згорнути червону хустку, а мама Кролиця подякувала синові за принесену цибулю. Вона заплела цибулю в косичку і повісила під стелею сушити, поруч зі своїми в’язками трав і кролячого тютюну.
