У нірці під великим розлогим деревом жило маленьке мишеня на ім’я Пік. Воно мешкало разом із матусею, татусем, братиками і сестричками. Взагалі-то мишеня всі називали Пік-Брехунець, адже воно було таке брехливе! А ще воно дуже полюбляло вихвалятися і вигадувати небувальщини, щоб приховати свої витівки.
А все почалося того дня, коли Піка ніяк не могли дочекатися вдома. Уже смеркло, й рідні дуже хвилювалися. Тато з дітьми бігали лісом у пошуках бешкетника, зазираючи під усі листочки та в ямки. А мама була невтішна, вона без упину плакала, уявляючи, як на її синочка полює сова
Коли втомлені миші зібралися в затишній нірці, відчинилися дверцята і на порозі з’явився захеканий Пік
— Синку, де ж ти був?! — скрикнули тато й мама.
— Я був… на Місяці! — не моргнувши оком заявило мишеня. — Ішов я, йшов лісом і побачив на галявині дивну повітряну кулю! Я непомітно прокрався в корзину, і куля несподівано піднялась у небо. Я став учасником експедиції на Місяць!
— Спочатку ми летіли все вище й вище, аж за хмари! А тоді наша куля потрапила у справжній космос. Повз нас на великій швидкості пролітали зірки, космічні кораблі. Літальні тарілки і метеорити. Я від страху заплющив очі. А коли розплющив, то побачив, що ми висимо над поверхнею Місяця. Я схопив мотузкову драбину та спустився вниз.
Ви не повірите – виявилось, що Місяць – це насправді величезна голівка сиру!
— А місцевих жителів ти бачив? – розпитували мишенята, які слухали Піка, роззявивши рота.
— Звісно! Миші, які живуть на Місяці, схожі на нас, тільки на голові в них кумедні антени. Коли ми бачимо Місяць у вигляді тоненького серпа, це означає, що місячні мишки з’їли частину голівки сиру. Після цього вони надовго засинають, а сир тим часом росте, аж поки знову не стане круглим…- позіхаючи завершив свою оповідку Пік.
Батьки багато разів просили Піка припинити брехати. Однак фантазії мишеняти ставали все вигадливішими. Одного дня виявилося, що хтось з’їв півмішка сушених фруктів, що зберігалися в їхній комірці.
— Це витівки кота із сусіднього села, – заявив Пік. – Я захопив його за цим заняттям і не гаючи часу стрибнув йому на спину! Він вибрикував піді мною наче кінь. Ух, як я його налякав! Тепер уже не буде наші фрукти красти. Я – найголовніший приборкувач котів!
— Не знав, що коти ласують сухофруктами! – задумливо мовив тато.
— Порода в нього така – сухофруктовий кіт! – миттєво зреагував Пік.
Якось пішли мишенята рибалити. Дивляться – знову Піка немає.
Годину немає, дві… Нарешті з’явився і розповів:
— Поки ви тут усіляку дрібноту ловили, я впіймав отаку-у-у величезну рибину – завбільшки як кит!
— І де ж твій кит? – не повірили мишенята.
— Та я ж кажу: рибина була така велика, що я не зміг її сюди доправити! А ще вона так благала її відпустити! Я й відпустив, адже я найдобріше мишеня у світі.
У неділю мама заходилася прибирати в домі. Усі мишенята із задоволенням їй допомагали.
Піку доручили навести лад у дитячій кімнаті. Незабаром звідти почулося гудіння пилососа, що швидко перетворилося на ревіння і завершилось вибухом.
— Що трапилось?! – захвилювалась мама.
Пік сидів на підлозі, ховаючи за спину викрутку, а навколо літали пух і пір’я. Поруч із Піком лежав на боці зламаний пилосос.
— Під ліжком причаївся страшний і жахливий СЛОНОМУХОРІГ! Він напав на пилосос. Мені довелося вступити з ним у бійку! І ось – алле –оп! – від нього залишилося тільки пір’я!
— Піку, це вже не смішно! Хто зламав пилосос? Це ж могло бути небезпечним для тебе!
Але мишеня все теревенило про Слономухорога і не збиралося зізнаватись, що йому дуже кортіло дізнатися, як улаштований пилосос і хто сидить усередині й так гучно гуде.
Усі вже давно зрозуміли, що Пік – фантазер, і брехунець. Братики і сестрички дражнили його, ніхто всерйоз не сприймав його байки.
Мабуть, так тривало б дуже довго, якби не випадок, що допоміг мишеняті замислитися.
Одного літнього вечора вся родина зібралася за вечерею. Мама порахувала діточок і виявила, що немає Піка.
— Куди знову подівся цей шибеник? – спитала вона, зазираючи в кошики і навіть у банку із цукром.
— Рятуйте! Рятуйте! – пищав хтось за дверима.
— Це Пік вигадав якусь витівку! Нумо й ми пожартуємо – прикинемось, що нас немає вдома! – запропонував один із братиків.
Та мама, звісно, відчинила двері, адже матусі завжди люблять навіть найнеслухняніших бешкетників. Тієї ж миті в кімнату влетів наляканий Пік.
— Сова, сова! – тремтів він. – Зачиняйте швидше двері на засув!
І це було правдою – вже за секунду в дверях показалося совине око, а показалося совине око, а потім і грізний дзьоб!
— От бачиш, що виходить, коли ти постійно брешеш. Ти втратив довіру.
— Ніхто не сприймає твої слова серйозно. Усі гадають, що ти, як завжди, жартуєш. Ще мить – і сова з’їла б тебе! – дорікали Піку батьки.
А йому було дуже прикро, адже він і не думав, що обманює. Він фантазував.
Мама пригорнула мишеня і сказала:
— Синочку, мріяти і фантазувати – це добре! Але на слід фантазувати заради забави, треба знати, чого бажаєш, перетворювати свою мрію на мету і прикладати всі зусилля, щоб досягти її. Тоді й довіра повернеться!
Пік довго розмірковував над мудрими словами матусі. Яка в нього справжня мрія? Ким він хоче стати, коли подорослішає? Може космонавтом? І тоді йому справді доведеться полетіти на Місяць? А може, інженером або конструктором? Тоді він вигадає мишеробот, що допомагатиме мамі по господарству!
— Ні! – вирішив Пік. – Коли я виросту, стану письменником! Буду вигадувати цікаві історії і писатиму книжки. А ще навчусь різних мов, щоб мої історії читали в різних країнах.
Звісно, щоб стати справжнім письменником, нашому мишеняті довелося багато чого навчитися. Але це було так цікаво!
Пік полюбив читати і дізнався із книжок про Місяць, зірки, про те, як влаштований пилосос та інші прилади.
Він подорослішав і вже по – справжньому багато подорожував і навіть навчав звіряток у лісовій школі, спостерігаючи разом із маленькими учнями за нічним небом через справжній телескоп.
І всі тепер ставилися до нього з великою повагою, тому що він виявився дуже талановитим, розумним і працьовитим!
