У дірці в стіні, в кімнаті, в будинку, в провулку, в місті, в країні, у світі, у Всесвіті жила-була мишка на ім’я Еліс.
Якось Еліс лежала на перинці, їла сир і спостерігала за павуком на стелі, який намагався перестрибнути з однієї балки на другу.
Він висів на довгій нитці і щосили розгойдувався. Раз — туди, два назад, три — туди… Бумс! — він набив собі гулю об балку і поповз назад до свого павутиння. Настрій у нього зіпсувався.
Він посидів, подумав і вирішив зробити останню спробу. На цей раз перестрибнув.
Коли Еліс набридло спостерігати за павуком, вона побігла до зоопарку до свого приятеля Боба — кенгуру.
Боб у цей день одягнув нові черевики на каучуковій підошві, щоби зручніше було стрибати.
Коли з’явилася Еліс, він якраз тренувався.
– Дивись, як високо я стрибаю! – сказав Боб і підстрибнув.
Високо-високо, навіть вище за огорожу; а потім ще вище – вище будинків; а потім ще вище – навіть вище веж і дзвонів, а потім … Але в цю хвилину над ним пролітав літак, і Боб з усього розмаху – бумс! — набив собі гулю, вдарившись об крило літака.
“Ну і ну! – подумала Еліс. – Прямо як павук головою об балку”.
Але Боб ще раз підстрибнув — високо-високо, майже до самого сонця. А потім пішов до сторожа зоопарку, і сторож поставив йому холодний компрес, щоб гуля швидше пройшла.
Після цього Еліс та Боб разом повечеряли.
А після вечері Еліс повернулася додому та зробила холодний компрес павуку.
“Оце друг!” – подумав павук.
Він улаштувався зручніше в павутинні і заснув.
